Ще кілька місяців тому Дональд Трамп називав себе не союзником України, а посередником у війні. Він критикував Володимира Зеленського, демонстрував готовність домовлятися з Кремлем і змушував європейських союзників сумніватися у майбутньому американської підтримки. Але саміт НАТО в Анкарі несподівано змінив настрій. Трамп заговорив про допомогу Україні, підтримав ліцензію на виробництво ракет Patriot і навіть позитивно оцінив українські удари по російській території. До України навіть приїхала відома протрампівська блогерка Лора Лумер, яка раптом побачила російські злочини і полюбила Україну. Чи означає це справжній розворот політики США, чи лише черговий тактичний маневр?
За останній рік президент США в багатьох українців не викликав симпатії і вражав непослідовністю своїх суджень і дій. Чимало українців поширювали в соцмережах меми про «агента Краснова» і тези про дружбу Білого дому з Кремлем. Але попри інформаційний шум по обидва боки Атлантики, «Дух Анкориджа» поступово почав вивітруватися, а держсекретар СШП Марко Рубіо недвозначно наголосив, що його навіть не існувало – ніяких угод не підписували.
Трамп несподівано змінив тон: що показав саміт НАТО в Анкарі?
Ще більшим сюрпризом став саміт НАТО в Анкарі, на якому Трамп здивував теплим ставленням до України. І це попри жорсткі заяви на адресу союзників по НАТО. Саме це стало одним із головних політичних сигналів саміту.
Найбільше обговорень викликала особиста зустріч Дональда Трампа та Володимира Зеленського. Після переговорів президент США заявив про готовність надати Україні ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів для систем Patriot. Для Києва це рішення має стратегічне значення, адже йдеться не лише про постачання озброєння, а й про можливість локалізувати його виробництво. Коментуючи домовленість, Трамп навіть дозволив собі жартівливий тон: “Досить круто, правда? Тепер ви не зможете казати, що ми даємо вам недостатньо. Виробляйте їх самі.”
Не менш показовими стали й заяви американської делегації щодо українських ударів по військових об’єктах на території Росії. Державний секретар США Марко Рубіо зазначив, що останнім часом Росії дедалі складніше захищати власний повітряний простір, а це може створити умови для переговорів про завершення війни. Сам Дональд Трамп погодився з цією оцінкою, визнавши, що така ескалація здатна наблизити закінчення війни.
Фактично це перший випадок за останній час, коли Білий дім не критикує українські далекобійні удари по території РФ, а розглядає їх як елемент стратегії завершення війни.
Для більшості європейських лідерів така зміна позиції стала несподіванкою. Якщо критика союзників з боку Трампа вже давно нікого не дивує, то його теплі слова про Україну та готовність розширювати військову підтримку стали приємною несподіванкою. Деякі дипломати припускають, що Вашингтон може почати ґрунтовно переходити до жорсткішої лінії щодо Кремля.
Серед причин такої зміни ставлення до України називають українські успіхи та силу ЗСУ. Один із представників Альянсу пояснив це просто: “Трамп любить переможців. А Україна останнім часом почала перемагати.” Останні успішні удари українських далекобійних засобів ураження по території Росії могли суттєво вплинути на оцінки американського президента.
MAGA блогерка за Україну?
Показово, що на фоні симпатій Трампа до України до Києва приїхала американська протрампівська інфлуенсерка Лора Лумер (Laura Elizabeth Loomer, 1993), яка відома своїми правими поглядами та неодноразовим поширенням тез, співзвучних із російською пропагандою. При цьому сама блогерка заперечує будь-які зв’язки з Кремлем, заявляючи у соцмережі X: «Я не в Росії, бо я не пропагандистка». 33-річну Лумер зазвичай характеризують як проамериканську активістку та одну з найпомітніших прихильниць крила Республіканської партії – руху MAGA. Її аудиторія налічує близько 2 мільйонів підписників у X та понад 135 тисяч у Truth Social.
Під час візиту до української столиці блогерка демонстративно відвідала ресторан «МакДональдс» біля пошкодженої російськими обстрілами станції метро «Лук’янівська», після чого почала активно документувати свої враження від Києва. Варто зважати, що Лумер добре розуміє силу інформаційного впливу: її дописи, коментарі та інтерпретації подій здатні швидко набирати значне охоплення й формувати громадську думку.
Наразі один із її останніх дописів у X суттєво контрастує з попередньою риторикою. Лумер написала:
«Сирени ревуть. Це щоденна реальність для кожного українця. Я почуваюся дуже нерозумно, усвідомлюючи, що протягом останніх п’яти років применшувала боротьбу українців. Часто говорила, що мене це не хвилює. Тепер розумію, що це було неправильно. В Україні люди щодня змушені бігти в укриття, тоді як дехто з нас мав нахабство стверджувати, що Росія має рацію, повіривши брехні про те, що Україна нібито заселена прихильниками нацизму. Саме так Росія впливала на нас своєю пропагандою, і ми навіть не усвідомлювали цього. Повітряні тривоги можуть стати майбутнім і для Америки, якщо ми не вимагатимемо від наших законодавців протистояти комунізму та багатополярному світу. Трамп не буде президентом вічно, а вісь зла швидко посилюється».
Видається, що зміна думки Трампа про Україну впливає і на цілий пул американських консерваторів та правих, які також відчувають «вітер змін».
Чи справді США змінюють курс?
Попри позитивні сигнали, робити далекосяжні висновки поки що зарано. За останній рік Дональд Трамп уже неодноразово демонстрував різкі зміни власної позиції. Він називав Зеленського диктатором, а згодом заявляв, що не пам’ятає таких слів. Спочатку говорив, що США мають бути лише посередником між Києвом і Москвою, а тепер фактично анонсує нові форми підтримки України. Така непередбачуваність давно стала характерною рисою його політичного стилю.
Водночас не можна виключати й варіанту, за яким російські хороводи Віткофа і Кушнера та «дух Анкориджа» були лише звичним туманом переговорної стратегії Трампа. Цілком можливо, що попередні спроби діалогу Вашингтона з Москвою, численні контакти американських представників із Кремлем та періодичні компліменти на адресу кремлівського диктатора були елементом ширшої переговорної тактики, покликаної виграти час, оцінити готовність Росії до компромісів чи затягнути її у війну на виснаження за рахунок України.
Показово, що останнім часом російські посадовці дедалі частіше висловлюють розчарування результатами цих контактів. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров навіть заявив, що Росію “обдурили” під час переговорного процесу в Анкориджі. Хоча абсурдно припускати, що США будь-коли всерйоз розглядали можливість стратегічного союзу з Москвою.
Зараз складається враження, що Вашингтон знову повертається до більш традиційної політики стримування Росії, а Україна дедалі більше розглядається як ключовий партнер у цьому протистоянні. Чи означає це остаточний розворот Дональда Трампа на користь України? Знаючи характер Трампа, однозначної відповіді навіть не варто шукати. Політика нинішнього президента США залишається гнучкою, а його заяви нерідко змінюються залежно від розвитку подій.
Втім, навіть якщо Вашингтон дійсно повертається до жорсткішої лінії щодо Кремля, для України головний висновок залишається незмінним: міжнародна підтримка є критично важливою, але справжньою гарантією безпеки залишаються власна оборонна промисловість, сучасні технології, розвиток далекобійної зброї та здатність самостійно завдавати Росії стратегічних втрат. Саме власна сила забезпечує Україні найкращі позиції незалежно від того, хто сьогодні перебуває в Білому домі і якою буде його риторика завтра. І що не менш важливо – поглиблення розвитку ідейно-духовної складової, базованої на цінностях збереження, котрі є основою для стійкості та обороноздатності нації.
Автор: Валерій Майданюк