Перед обличчям повномасштабної російської агресії боротьба точиться не лише на полі бою, а й у сфері ідей, історичної пам’яті та релігії. Кремль десятиліттями використовував релігійний чинник як один із ключових інструментів поширення концепції «русского міра», легітимізації імперської політики та впливу на українське суспільство. Саме тому осмислення ролі релігії у забезпеченні національної безпеки стало одним із важливих напрямів сучасних українських наукових досліджень.
Збірник матеріалів круглого столу Українського безпекового клубу «Релігія і національна безпека України в умовах війни» є вагомою спробою комплексно проаналізувати релігійний вимір російсько-українського протистояння. Автори збірника розглядають не лише традиційні питання свободи совісті чи міжконфесійних відносин, а й показують, як релігія використовується Росією як елемент гібридної війни, інформаційних операцій та підриву української державності. Особливо цінним є міждисциплінарний характер видання: серед авторів – військові, релігієзнавці, філософи, фахівці з безпеки та інформаційної політики. Тому збірник становить інтерес не лише для науковців, а й для журналістів, державних службовців, військових, духовенства та всіх, хто досліджує сучасні духовні та ідеологічні виклики українській державі.
Голова Українського безпекового клубу, військовослужбовець Юрій Міндюк розглядає релігію як один із фундаментальних елементів функціонування здорового суспільства в умовах війни. Автор переконливо демонструє, що релігія не є лише приватною справою людини, а виконує функції морального орієнтира, джерела суспільної солідарності, підтримки військових через капеланство та зміцнення національної стійкості. Водночас він наголошує, що Росія цілеспрямовано використовує пов’язані з нею церковні структури для інформаційного впливу, провокування внутрішніх конфліктів і просування власних наративів.
Протидія такому впливу повинна поєднувати забезпечення державної безпеки із дотриманням свободи совісті та верховенства права. «Релігійний вимір цієї війни – ніяк не периферія, а одна з серйозних арен боротьби за українську свободу» – наголошує Юрій Міндюк
Офіцер ЗСУ та керівник інформаційного проєкту «Духовна Матерія» Михайло Ташков досліджує майже невідому українцям тему – проникнення російського інформаційного впливу у середовище українського вайшнавізму. Автор доводить, що сучасна російська пропаганда далеко не завжди діє через прямі політичні заклики. Значно ефективнішим інструментом стають релігійний «нейтралітет», моральний релятивізм та небажання називати агресора агресором. На численних прикладах він показує, як російські духовні авторитети та пов’язані з ними структури можуть формувати вигідну Кремлю картину світу навіть без відкритої політичної агітації.
Важливою думкою доповіді Михайла Ташкова про вайшнавізм є висновок: «У ситуації геноцидної війни формула “ми поза політикою” часто перестає бути духовністю і стає мовою демобілізації жертви агресії».
Кандидатка філософських наук і старша наукова співробітниця відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України Оксана Горкуша присвячує свою доповідь боротьбі двох світоглядних моделей – українського цивілізаційного простору та концепції «русского міра». Вона показує, що сучасна війна точиться не лише за території, а й за смисли, ідентичність та цінності.
Авторка переконливо доводить, що релігія може бути як чинником консолідації української політичної нації, так і інструментом її руйнування, якщо вона використовується імперською пропагандою. Символічною є її теза: «Війна наративів є боротьбою за те, яким буде майбутнє української ідентичності».
Професор, завідувач відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України Олександр Саган аналізує становлення Православної Церкви України в контексті глобальної боротьби за майбутнє світового православ’я. Він детально показує, що протидія українській автокефалії давно стала одним із ключових напрямів зовнішньої політики Росії. Кремль використовує дипломатичний, політичний, економічний та інформаційний тиск на православні церкви світу, намагаючись ізолювати ПЦУ та зберегти власний вплив. Особливу увагу автор приділяє тому, як церковні питання Кремль інтегрує у власну геополітичну стратегію.
Влучно характеризує ситуацію висновок професора Сагана: «Отримання Томосу для ПЦУ московське керівництво вважає найбільшим провалом російської зовнішньої політики за останні 200 років».
Генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун розглядає релігійну сферу крізь призму національної безпеки. Він демонструє, що сучасна Росія інтегрувала релігію у власну систему гібридної війни нарівні з інформаційними, дипломатичними та розвідувальними інструментами. Автор окреслює основні напрями такого впливу: інституційне проникнення, інформаційні операції, міжнародне лобіювання, соціальну дестабілізацію та використання Російської православної церкви як елемента зовнішньополітичної інфраструктури Кремля. Водночас він наголошує, що проукраїнські релігійні спільноти можуть бути потужним союзником держави у зміцненні національної стійкості.
Показовим є висновок генерала Ягуна: «У сучасній війні боротьба ведеться не лише за території чи ресурси. Вона ведеться за сенси, ідентичність і довіру».
Збірник «Релігія і національна безпека України в умовах війни» переконливо демонструє, що релігійна сфера давно перестала бути виключно питанням духовного життя. Вона стала одним із ключових напрямів російської гібридної війни проти України. Видання збірника матеріалів круглого столу Українського безпекового клубу не лише аналізує вже відомі механізми кремлівського впливу, а й відкриває нові напрями досліджень, які досі залишалися маловивченими. Саме тому збірник є важливим внеском у розвиток української гуманітарної науки та формування стійкості українського суспільства до російської пропаганди. Він ще раз нагадує: перемога у війні залежить не лише від сили зброї, а й від здатності суспільства захищати власну ідентичність, історичну пам’ять, духовні цінності та інформаційний простір.