Українська мова може закріпитися у повсякденному житті не через постійне виправлення помилок, а завдяки середовищу, в якому людина не боїться говорити. Про це йшлося під час експертної дискусії Українського безпекового клубу, де окрему увагу приділили мовним практикам у школах, розмовним клубам та необхідності системного мовного менеджменту.
29 вересня 2026 року Український безпековий клуб провів експертну дискусію «Мова як фактор національної безпеки: фундаментальний елемент національної ідентичності». Захід організували ГО «Український безпековий клуб» та ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки фонду Ганнса Зайделя. Учасники говорили про мовну політику не лише як про питання культури чи освіти, а як про складову національної безпеки, суспільної єдності та протидії інформаційним впливам.
Однією зі спікерок стала керівниця проєкту «Назустріч», засновниця «Є-мова» та волонтерської ініціативи «Безкоштовні курси української мови» Анастасія Розлуцька. У своїй доповіді «Загрози розвитку української мови. Регіони, суб’єкти, тенденції» вона зосередилася на практичному боці мовного переходу: що саме допомагає людині перейти на українську і що, навпаки, може цей процес загальмувати.
За словами Розлуцької, одним із ключових бар’єрів залишається мовний пуризм, коли від людини, яка лише починає говорити українською, очікують одразу бездоганної, академічної мови. Постійні виправлення, насмішки над суржиком або демонстрація мовної зверхності можуть створювати ситуацію, в якій людині психологічно простіше повернутися до звичної мови.
На її думку, саме тому важливу роль відіграють розмовні клуби та інші формати, де людина може практикувати українську без страху помилитися. Такий підхід, за словами експертки, особливо важливий для тих, хто переходить на українську у дорослому віці, а також для військовослужбовців. Серед відповідних практик вона згадала ініціативи для військових та діяльність безкоштовних розмовних клубів.
«Чому приходили на безкоштовні курси? Бо там було середовище, яке не критикувало, яке приймало твою мову такою, як вона є, з помилками і з огріхами», – пояснила Розлуцька.
Водночас експертка звернула увагу на значно ширшу проблему – розрив між формальним навчанням українською мовою та реальним мовним середовищем дітей і підлітків. За даними моніторингу Державної служби якості освіти, на які посилалася Розлуцька, під час уроків українська мова використовується майже повсюдно, однак на перервах мовна поведінка учнів суттєво відрізняється. За її словами, у загальноукраїнському вимірі понад половина дітей під час перерв переходить на російську, а в окремих вимірах у Києві цей показник сягав 82%.
Ці цифри, на думку експертки, демонструють, що самого факту викладання українською недостатньо. Мовне середовище формується не лише на уроці української мови чи під час відповідей біля дошки. Воно створюється в коридорах, під час перерв, у спілкуванні між учнями, у позакласній діяльності та в інших неформальних ситуаціях.
«У нас уроки українською, а процес навчальний, який відпочинковий, перерва, у нас ось відбувається ось так… У школі відповідальний за мовне середовище, так само як за безпеку чи за електроенергію, має бути головна людина, тобто це директор школи», – наголосила Анастасія Розлуцька.
Таким чином, мовне питання в освітньому середовищі, за її підходом, не можна зводити до відповідальності окремого вчителя. Йдеться про управлінську модель, у якій за формування мовного середовища відповідає вся інституція. Директор, педагогічний колектив, адміністрація та учнівське середовище мають бути частинами єдиної системи мовногоменеджменту.
Саме таку модель Розлуцька запропонувала розглядати як один із напрямів переходу від ситуативного реагування до системної мовної політики. За її словами, спільно з Міністерством освіти і науки була розроблена концепція впровадження інституційного мовного менеджменту, яку планується пілотувати у 30 школах України.
«Тому, як на мене, щоб перейти від оборони до наступу, нам потрібно звести всі мовні дані в один відкритий управлінський масив, за яким буде відповідати розпорядникам якого буде Міністерство культури… Запровадити мовний менеджмент в інституціях… де суб’єктами мовного управління є і директор школи, і всі вчителі… Інвестувати в доступність українського продукту», – заявила Розлуцька.
Окремий акцент експертка зробила на доступності українського продукту та створенні умов, за яких використання української стає природною щоденною практикою. У такій моделі мовна політика має виходити за межі формального контролю та передбачати роботу із середовищем, поведінковими звичками й доступністю україномовного контенту.
Дискусія в Українському безпековому клубі показала, що мовний перехід є значно складнішим процесом, ніж формальне виконання законодавчих вимог. Він відбувається там, де людина отримує можливість регулярно використовувати українську, не боячись помилок, а інституції створюють для цього відповідні умови. Від розмовного клубу до шкільної адміністрації, від повсякденного спілкування до державного управління – саме сукупність таких практик може визначати, наскільки українська стає реальною мовою щоденного життя.
