Стан справ: суперечка президента й мера про темряву в Києві — ще й про те, скільки відповідальності центр готовий визнати за собою, а скільки — перекласти на громаду.
У п’ятницю, 6 листопада, президент Володимир Зеленський назвав ситуацію з енергопостачанням у Києві найгіршою в країні й пояснив її «невиконанням рішень на міському рівні з підготовки до опалювального сезону та цієї російської операції проти української енергетики». Того ж вечора мер Віталій Кличко відповів серією запитань.
Які саме рішення не виконало місто? Як столиця, що розпочала опалювальний сезон 16 жовтня, мала відвернути російську операцію проти енергетики? І чому представників міської влади не кличуть на наради, де обговорюють підготовку Києва? Мер нагадав, що енергосистема України єдина: коли її руйнують по всій країні, «не може десь сяяти, а десь Кличко все погасив».
Консервативне розуміння держави тримається на принципі субсидіарності: громада робить те, що здатна зробити сама, а держава — те, що громаді не під силу. Протиповітряна оборона, імпорт обладнання й стан єдиної енергосистеми очевидно виходять за межі можливостей однієї міської ради. Тепломережі, пункти незламності й аварійні бригади — у її межах. Чесна розмова про відповідальність мала б розрізняти ці рівні, а не зводити все до одного прізвища.
Водночас скепсис до необмеженої влади стосується не лише центру. Мер, який понад десять років керує містом, теж має звітувати перед киянами — але через депутатів, аудит і зрештою вибори, а не через обмін звинуваченнями в телеграм-каналах у розпал атак.
Сам Кличко закінчив свій допис закликом: «Може, варто нарешті припинити призначати винних — в ситуації, коли складно всім? Коли стоїть питання чи вистоїть країна. А вистояти вона може тільки спільними зусиллями».
Тепер черга за центром: якщо рішення, яких не виконало місто, справді існують, їх варто назвати публічно — так само, як місту варто публічно показати, що зроблено. Інакше в темряві залишаться не лише кияни, а й правда.
