Поки українська публічна риторика продовжує оперувати образом «братнього польського народу», реальні соціологічні дані малюють зовсім іншу картину. На засіданні Українського безпекового клубу (УБК), що відбулося 29 червня у Києві, голова УБК Юрій Міндюк представив дослідження польського CBOS, яке руйнує ілюзії щодо характеру українсько-польських відносин на рівні суспільства.
Неприязнь — це не наслідок війни, а константа
Ключова теза доповіді: негативне ставлення поляків до українців — не тимчасове явище, спричинене втомою від біженців чи економічною конкуренцією, а стала історична тенденція. Ще у 1993 році — задовго до будь-якої міграційної хвилі — 60% поляків негативно ставилися до українців, і лише 10–15% — позитивно.
Сьогодні, попри десятиліття «стратегічного партнерства», ситуація змінилася несуттєво: 40% негативу проти 29% позитиву. Короткий сплеск солідарності у 2023 році (48–50% позитиву) виявився винятком, а не правилом — уже з 2024 року тенденція розвернулася назад до звичного для поляків негативу.
При цьому, як з гіркою іронією зауважив Міндюк, ставлення українців до поляків залишається дзеркально протилежним — стабільно 80% і вище позитиву, а у 2023–2024 роках — фактично 100%. Асиметрія цих цифр — красномовний показник того, наскільки різняться взаємні очікування двох народів.
Молодь Польщі — найбільш вороже налаштована генерація
Особливо показовим є вікова структура негативу. Саме молодь 18–24 років демонструє 49% негативного ставлення — вищий показник, ніж у більшості старших вікових груп. Це спростовує поширену тезу про те, що негатив нібито притаманний лише старшому, «пострадянському» поколінню поляків. Навпаки — саме молоде покоління, виховане вже в умовах ЄС і формально «проукраїнського» медійного наративу, виявляється найбільш скептичним.
Найтолерантнішими залишаються пенсіонери (37% негативу) — та й це, як зауважив доповідач, «нереальна цифра» як для союзницької держави.
Географія та ідеологія неприязні
Дослідження також показує, що негатив концентрується не в мегаполісах, а в середніх містах (100–500 тис. населення — 52% негативу) і селах (47%) — тобто в тому польському суспільному середовищі, яке зазвичай визначає електоральні настрої країни. За політичними поглядами найбільш вороже налаштовані праві виборці — 54% негативу, що прямо корелює з посиленням консервативно-націоналістичного порядку денного в польській політиці.
Волинь як інструмент інформаційної війни
Окремої уваги заслуговує теза Міндюка про механізм формування антиукраїнських настроїв через тему Волині. За його словами, процес мав чітку структуру: спочатку — маргінальні розмови, потім — художній фільм, який переглянули 3–5 мільйонів поляків і який різко змінив сприйняття не лише УПА, а українців загалом, а завершилося все державною ініціативою щодо офіційного вшанування «злочину на Волині». Міндюк прямо припустив, що цей процес не обійшовся без стороннього — російського — впливу.
Дані, представлені УБК, — важливий сигнал для української зовнішньої політики: розрахунок на автоматичну «братню солідарність» з боку Польщі не має соціологічного підґрунтя. Неприязнь польського суспільства до українців — це стала структурна риса, яка тимчасово відступає лише в моменти гострих криз і швидко повертається, щойно ситуація стабілізується. Ігнорування цієї реальності на користь дипломатичних формальностей робить українську сторону вразливою до подальшого загострення риторики з боку Варшави.
