Більшість ідеологій мають свій ідеал “світлого майбутнього” – утопію досконалого суспільства, де пануватиме прогрес, не буде деструктивних сил і всі житимуть у гармонії. Лише консерватизм не розповідає дорослим спокусливих казок про ідеальний світ.

Комунізм спокушав побудовою суспільства рівності та благоденства, в якому не буде грошей, влади і приватної власності. Лівацький лібералізм пропонує утопію де не буде жодної дискримінації, зникнуть численні відмінності між людьми і всі стануть гендерно нейтральними та толерантними. Лібертаріанці пропонують будувати світ без кордонів та держав, позбутися податків і все віддати у владу ринку, після чого має наступити омріяна свобода. Соціал-демократія, анархізм, фемінізм, екологізм з Гретою Тунберг – пропонують свої рецепти ідеального устрою.

Консерватори не обманюють людей розповідями, що ідеальний світ можна побудувати. Не закликають вбивати “ворогів прогресу і народу” мільйонами, як це робили комуністи. Не закликають людство відмовитися від джерел енергії, зруйнувати екологічно шкідливі технології і перейти до ідилії збиральництва та гармонії з природою, як пропонують екофашисти. Не закликають забороняти і знищувати “неповноцінні” чи “неправильні” суспільні групи. У побудові майбутнього консерватори радять звертати увагу на досвід минулих поколінь людської цивілізації. Якщо нікому на жодному континенті досі не вдалося побудувати ідеальне суспільство рівності та справедливості, то не треба насильно примушувати людей до нього прагнути і вбивати всіх на шляху до утопічного ідеалу. Чи принаймні не треба ґвалтувати людську природу підганяючи її під чиїсь ілюзорні ідеали – зазвичай, кабінетних теоретиків, котрі не мають уявлення про реальне людство. СРСР, Північна Корея, Камбоджа, Китай, Куба, Венесуела  чи сучасні агресивні рухи є наочним прикладом, чому утопії шкідливі.

Але це не означає, що в консерватизму немає жодного зразка якщо не ідеального, то хоча б адекватного суспільства, до стандартів якого варто рівнятися. Такий “ідеал” в консерватизму, безперечно існує, правда, на відміну від інших ідеологій – в більш раціональному та реалістичнішому форматі.

Щасливе майбутнє консерватори радять будувати на основі збереження  всього доброго та ефективного, що довело свою корисність протягом десятиліть. Збереження демократії, замість її заміни диктатурою меншин; збереження свободи слова, замість цензури й затикання рота тим, хто має свою, гарантовану правами людини, думку; збереження суспільної моралі та сімейних цінностей, замість розгулу морального релятивізму, збереження національної ідентичності, замість зникнення націй у “плавильному казані” новітнього інтернаціоналізму. Формула ідеального консервативного майбутнього базується на збереженні існуючих досягнень демократії, громадянських прав та свобод, при зростанні економічного добробуту населення, зміцненні моралі, порядку й стабільності.

Між добрим та утопічним консерватори обирають добре. Консерватори не вірять у реалістичність утопічного не тому, що не хочуть побудови ідеального суспільства, а тому, що зберігають раціональний, тверезий, критичний і найголовніше – базований на цивілізаційному досвіді погляд на суспільство і тенденції його розвитку. Консерватор просто знають, що утопії не можливі, бо людська природа залишається неідеальною, попри появу смартфонів та електромобілів. Між доброю роботою та онлайн-казино, консерватор обирає добру роботу. А між популістичними обіцянками завтра закінчити війну, подолати корупцію і до вечора вступити в ЄС та продуманими демократичними реформами на ґрунті законності – консерватор обирає друге.

Тому, що консерватор мислить по-дорослому, не вірить красивим обіцянкам і орієнтується лише на реальні справи.

Автор: Валерій Майданюк

В Нідерландах, де християнські партії впливають на роботу уряду від початку ХХ століття, потужні позиції займає впливова правоцентристська консервативна партія Християнсько-демократичний заклик (нід. Christen-Democratisch Appèl, CDA). Подолавши конфесійні розбіжності між католиками та протестантами  в 1980-х роках партія стала найпотужнішою силою в країні, набравши 35,3% голосів.

Проте  невдовзі партія почала втрачати підтримку й у 1994 році вперше за 76 років християнські демократи не змогли увійти до уряду.  У ті дні було написано багато некрологів для голландської християнської демократії, проте на початку 2000-х Християнсько-демократичний заклик знову стала найбільшою в парламенті. В 2006 році партія повернула 80% своїх парламентських місць 1989 року, і зайняла ключову позицію у формуванні коаліції. 

Партія “Християнсько-демократичний заклик” запропонувала модернізовану політичну платформу, яка має коріння в християнсько-демократичній традиції, але й також включає основні консервативні, ринково-ліберальні пропозиції. Нідерландська християнська демократія стала відповіддю на соціал-демократію, створивши особливий режим соціальної держави, який систематично відрізняється як від соціал-демократичного, так і від консервативно-ліберального типів соціальної політики. Основними його ознаками є надання привілеїв сім’ям, а не індивідам, напівдержавний характер основних аспектів управління та здійснення соціальної політики, а не їх централізація та державний контроль, відтворення соціального статусу, а не зміна соціальної структури. Система була спрямована на захист домогосподарств, а соціальна політика переважно базувалася на принципі промислового страхування від професійних ризиків, що фінансувалася за рахунок цільових внесків заробітної плати роботодавців і працівників. Головною політичною метою стало  відновлення соціальної згуртованості громади та режиму соціального забезпечення, заснованого на трансферах, страхування та привілейованій сім’ї.

В останній політичній програмі нідерландська партія “Християнсько-демократичний заклик” задекларувала орієнтованість на справедливу економіку на принципах рейнської моделі співпраці на відміну від англосаксонської моделі конкуренції та боротьби. У сфері економіки партія пропонує створити систему полегшень для дрібних підприємців в часи карантину і формі стимулів та компенсації збитків

Вагомим пунктом партійної програми є заклик  стимулювати жіноче підприємництво шляхом кращого доступу до знань та інновацій, кредитів та субсидій. Показово, що партія виступає за захист саме європейських підприємців в рамках стратегії Made in Europe задля збільшення стратегічної автономії та обмеження залежності від третіх країн (Китаю). Значна увага приділена насамперед підтримці спадкоємного сімейного  бізнесу та спрощення оподаткування та бюрократизації. А податкове навантаження ніде не повинно перевищувати верхню ставку 49,5%.

Кардинальною відмінністю “Християнсько-демократичного заклику” від лівих християнських партій є її ставлення до великого бізнесу. “Великі компанії та транснаціональні компанії є незамінними для нашого процвітання та працевлаштування робітників. Вони підвищують міжнародний імідж нашої економіки і виступають в ролі драйвера. Заради цього необхідно зміцнювати та підтримувати хороший бізнес-клімат для цих компаній щоб захистити економіку та зайнятість громадян – зазначається у програмі “Християнсько-демократичного заклику”.

Партія пропонує спрощення системи податкових пільг та стратегію виходу з кризи за допомогою комбінації інвестування у відновлення економіки та підвищення стійкості компаній і домогосподарств. Задекларовано режим сприяння відкриття бізнесу, заохочення компаній до найму працівників на довготривалій основі, підтримку підприємців, які допомагають працевлаштуватися людям з обмеженими можливостями та боротьбу з дискримінацією. А для контролю над вільним розвитком підприємництва пропонується запровадження незалежного податкового омбудсмена з повноваженнями проводити розслідування та допомагати цивільним особам, які потрапили в конфлікт з податковими органами. “Християнсько-демократичний заклик” виявляє турботу про широкі верстви населення та ініціює програми допомоги по безробіттю на неповний робочий день. 

“Християнсько-демократичний заклик”є учасником урядової коаліції. На останніх парламентських виборах партія отримала 21 мандат із 75 у першій палаті та 21 мандат із 150 у другій палаті Генеральних штатів. До того ж, християнські демократи мають 5 мандатів із 25 виділених для Нідерландів у Європарламенті, де партія входить до фракції Європейської народної партії.

Автор: Валерій Майданюк

Нещодавно європейські країни відзначили річницю створення ЄС, котру прийнято датувати від 9 травня 1950 року, коли було оприлюднено “Декларацію Шумана” – план створення спільноти вугілля та сталі між шістьма європейськими країнами. Це був перший крок до того Європейського Союзу, котрий залишається ідеєю-фікс для України.

Роберт Шуман, якого по праву вважають одним з “батьків-засновників” європейської інтеграції, мав вагомі підстави боротися за об’єднання Європи. Шуман народився 1886 року в Лотарингії, яка тоді належала Німеччині. Ця територія часто переходила від однієї держави до іншої внаслідок численних воєн та геополітичних перипетій. В родині розмовляли люксембурзькою мовою. У 1912 році Шуман вивчав право у Страсбурзі (сьогодні університету присвоєно його ім’я). У 1913 році взяв участь у Католицькому конгресі у французькому місті Метц, де усвідомив вагоме значення християнських цінностей для європейської цивілізації. З початком І Світової війни, за станом здоров’я, відбував цивільну службу як юрист в німецькій адміністрації.

Після війни, внаслідок повернення Лотарингії до складу Франції, стає  французьким громадянином і навіть депутатом. В часи Другої світової війни Шуман заарештовується німцями, за участь у русі Опору, але втікає і змушений переховуватись. Після Другої світової успішно продовжує політичну кар’єру у Франції: стає міністром фінансів, прем’єр-міністром у 1947-48 роках і міністром закордонних справ.

Шуман надзвичайно турбувався питаннями безпеки в Європі. А досвід двох світових війн засвідчує, що для миру та безпеки потрібно створити інституцію, яка б стримувала або взаємно контролювала розвиток основи воєнно-промислового комплексу двох найбільших європейських держав – Франції та Німеччини. Шуман починає працювати над своїм головним проєктом – створенням промислово-економічного об’єднання двох давніх історичних суперників у Європі. План Шумана був втілений у життя 1951 року підписанням Паризького Договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі. Учасницями організації стали Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія та Люксембург.

Декларація Шумана містила три ключові пункти:

1. Негайна мета: франко-німецьке примирення. Щоб запобігти майбутнім гіпотетичним війнам між двома державами Франція пропонує запровадити спільний контроль над виробництвом вугілля і сталі у Франції і Німеччині. Спеціально створений Високий орган наглядає за інтеграцією ринків цих країн у металургійній та енергетичній галузях.

2. Стратегічна мета: поступове створення політичного союзу, який зробив би неможливими військові конфлікти між європейськими країнами.

3. Поступовість: на думку Шумана, об’єднана Європа не створиться миттєво, а лише конкретними справами на ґрунті справжньої солідарності.

Цей документ визнано основоположним у створенні ЄС.

Як міністр закордонних справ Франції з 1948 по 1953 рік, Шуман брав участь у підписанні Статуту Ради Європи (1949 рік), Європейської конвенції про захист прав і свобод людини (1950 рік). А після тривалого процесу інтеграції та багатьох міжнародних угод сформувався сучасний ЄС – об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей.

Шуман у 1958 році обраний президентом Європейської асамблеї (1958 -1960 роки), яка пізніше стала Європейським Парламентом. Від 1955 до 1961 року очолював Європейський рух.  А 4 вересня 1967 р. “батько Європи” помер.

Мешканці міста Метца, де жив Шуман, розпочали процес беатифікації, вважаючи, що французько-німецький мир і добросусідство після багатьох років ворожнечі – це чудо, яке здійснив Шуман. Протягом 14 років мешканці збирали свідчення святості політика, хоча багато експертів радили прихильникам Шумана не поєднувати політику з чудом. Водночас у Ватикані відповіли на зусилля з канонізації “Батька Європи”. Папа Римський Франциск підписав указ про визнання “героїчних чеснот” активного християнина та політика Шумана. Наразі Католицька церква вшановуватиме Шумана як “преподобного”.

Але започаткований Шуманом грандіозний проєкт європейського об’єднання, в основу якого сам “Батько Європи” радив закласти християнські цінності, має безпрецедентне цивілізаційне та ціннісне значення.

Автор: Валерій Майданюк