Християнсько-демократичні партії в усій Європі постали як принципово новий феномен, який потребував і нових ідеологічних засад. Ця ідеологія не лише відображала суспільні настрої, але й активно змінювала соціокультурні принципи. Значною мірою саме християнські демократи створили нову європейську політичну культуру. Більшість ідеологем християнської демократії на сьогодні стали частиною європейської політичної культури та соціального життя Європи.

Основними маркерами ідеології християнської демократії стали:

Соціальна ринкова економіка. Економічна політика має регулюватись державою, а не лише законами ринку. Держава має підтримувати не лише великі корпорації а й середній клас та дрібних власників. Перерозподіл соціальних ресурсів має бути спрямований на підтримку найбільш соціально незахищених страт суспільства. Держава має стимулювати зникнення бідності.

Суспільство загального добробуту. Однією із найбільш помітних змін, пов’язаних із християнською демократією, став якісний стрибок у зростанні добробуту усіх верств населення. Підвищення рівня життя в європейських країнах врешті призвело до виникнення такого феномену, як «суспільство загального добробуту».

Доволі часто можна побачити думку, що європейська економіка зростала виключно завдяки реалізації американського «Плану Маршала». Проте історія знає багато прикладів, коли величезна економічна допомога через неефективне врядування країн-отримувачів не приносила користі, а подекуди й призводила до протилежних наслідків.

Суттєве зростання рівня життя в європейських країнах мало значно більш складний характер та було пов’язане із декількома факторами. В умовах економічної інтеграції країн Західної Європи створювався новий великий ринок, який сприяв розвитку бізнесу.

Протягом тривалого часу на зростанні рівня життя позитивно відбилося кейнсіанство, що стало домінуючою теорією в повоєнний період. Державні витрати на соціальні статті постійно збільшувались, особливо це стало відчутно у питаннях охорони здоров’я та освіти.

Політика кейнсіанства вичерпала себе лише в другій половині 70-х років ХХ століття. Саме тоді стало зрозуміло, що зарегульованість економіки та надвисокі податки тягнуть за собою стагнацію економіки. Але дуже тривалий період урядам європейських країн вдавалось тримати «золоту середину» між інтересами розвитку бізнесу та соціальними гарантіями для широких верств населення. Саме на добу правління християнських демократів припадає доба «економічних див» у Італії та Німеччині.

Міжконфесійність. Важливою ознакою християнсько-демократичних партій став їх універсалізм. З одного боку це відобразилось у тому, що християнські партії були неконфесійними утвореннями. Якщо християнські партії довоєнного періоду були «нішевими» силами, які представляли інтереси однієї конфесії, то післявоєнні християнсько-демократичні партії були або міжконфесійними, або ж взагалі неконфесійними силами.

Європейська інтеграція. Універсалізм християнських демократів дозволив країнам європейського континенту почати процес регіонального співробітництва, який поступово призвів до створення Європейського Союзу. Усі міністри, які підписали в 1951 році угоду про створення «Європейського співтовариство по вугіллю та сталі» були представниками християнсько-демократичних партій. Саме це співтовариство стало тією базою із якої було поступово був створений ЄС. Основою Європейського союзу стала культурна єдність європейських народів на базі християнських цінностей та необхідність більш глибокої економічної інтеграції.

Глобальна співпраця. Універсальний характер християнства призвів до того, що християнські демократи почали створювати глобальні ідеологічні об’єднання. В 1961 році з ініціативи християнських демократів Європи було створено «Всесвітній християнсько-демократичний союз». В рамках цього об’єднання була розроблена концепція допомоги країнам, що розвиваються – «розвиваюча субсидіарність». Ця концепція передбачає, що фінансова допомога іншим країнам має спрямовуватись на модернізацію та стимулювання економічного зростання. В 1999 році «Всесвітній християнсько-демократичний союз» було перейменовано на «Центристський демократичний інтернаціонал».

Субсидіарність. Однією із базових засад християнської демократії стала субсидіарність. Держава має вдаватися до будь-яких централізованих заходів лише в тому разі, якщо вони ефективніші за відповідні заходи на місцевому або регіональному рівнях.

Обмеження повноважень виконавчої влади. Християнська демократія привнесла нове бачення політичних процесів. Розуміючи, що прихід тоталітарних рухів до влади у Італії та Німеччині відбувся не лише завдяки вуличному насильству, але й завдяки парламентським процедурам, християнсько-демократичні уряди внесли ряд суттєвих юридичних нововведень. Зокрема в більшості європейських країн був введений інститут конституційного суду. Саме цей інститут мав обмежувати повноваження виконавчої гілки влади.

Протидія екстремізму. Юридичною інновацією, пов’язаною із діяльністю християнських демократів, стало законодавче закріплення процедури заборони екстремістських партій. Якщо в довоєнний період заборона тих чи інших партій мала довільний характер, то тепер така заборона стала можлива лише через дотримання чіткої юридичної процедури. В багатьох країнах, наприклад, у ФРН, така заборона є прерогативою Конституційного суду.

Захист прав людини. Для захисту громадян від незаконних рішень всередині країни, з ініціативи християнських демократів, було створено наддержавні судові інституції захисту прав та свобод людини. Саме так були створені: в 1954 році Європейська комісія з прав людини та в 1959 році Європейський суд з прав людини.

Закріплення прав опозиції. На противагу тоталітарним практикам, християнські демократи відмовились від намагань закріпити монополію на владу за однією партією. Повноцінні права опозиції в післявоєнній Європі не лише декларувались, але й вперше в світовій історії закріплювались законодавчо.

Автор: Костянтин Канішев

Впродовж усього ХХ століття християнські демократи в Нідерландах були правлячою або однією з визначальних політичних сил і саме на ці роки припав період економічного розвитку та побудови соціальної держави.

Християнські політичні сили ще з ХІХ століття відігравали значну роль у боротьбі за стабільність держави та громадянські права у Нідерландах. Вже починаючи з 1840-х років в парламенті країни діяла група консервативних депутатів, які з християнських позицій виступали опонентами ліберальної більшості.

Значні зміни в християнському політичному русі стались із початком діяльності кальвіністського пастора Абрахама Койпера. В 1872 році Койпер засновує газету консервативно-християнського спрямування “Штандарт”, котра стала рупором Антиреволюційної партії. Християнські політики бачили, що в багатьох країнах революції призводили лише до насильства, а не до позитивних суспільних змін. Тож зробили ставку на покращення життя громадян законними політичними методами, вважаючи Голландію країною, де цього можна досягти без кривавої різанини.

Газета почала брати участь в громадянських мобілізаційних кампаніях, зокрема забезпечення державного фінансування державних шкіл. Саме завдяки Койперу, сформувалась унікальна риса голландської політичної культури – існування так званої системи опор. Намагаючись поширити вплив Антиреволюційної партії Койпер ініціював створення цілої низки громадсько-соціальних установ: шкіл, лікарень, профспілок, релігійних та нішевих видань. Був створений навіть власний Вільний університет. Система опор домінувала в голландському суспільстві до 1960-х років. Окремі прояви системи опор зберігаються в Нідерландах до сьогодні.

Відмінною рисою політичної культури Нідерландів стала поява ще до 1945 року значної кількості впливових християнських партій. Поступово Антиреволюційна партія стає однією із найвпливовіших сил в країні. На виборах 1888 та 1901 року антиреволюціонери набирають найбільшу кількість голосів. На цих виборах АРП набирає 31,4 % та 27,4 % відповідно. Партія, з коаліційними партнерами з числа католиків, формує уряд. Койпер в 1901-1905 роках обіймає посаду прем’єр-міністра та міністра внутрішніх справ.

Але готовність Койпера йти на урядовий союз з католиками спричинила низку розколів в партії. Виникли Вільна антиреволюційна партія та Християнська історична ліга виборців, Християнська історична партія. Більшість цих партій здобували електоральну підтримку і в  коаліційних союзах формували уряди.

Звільнення Нідерландів від нацистів у 1945 році відродило політичне життя в країні. Всі християнські партії Нідерландів в післявоєнний час перейшли на ідеологічні позиції соціальної ринкової економіки. Найбільш потужними християнськими партіями післявоєнної доби стали:

• Католицька народна партія (створена в 1946 році, проте формально – спадкоємиця Римо-католицької державної партії);
• Християнсько-історичний союз (виник як консервативне відгалуження АРП в 1894 році);
• Антиреволюційна партія.

Завдяки високому рівню підтримки представники Католицької народної партії були в усіх урядах післявоєнного часу. В 1940-1960 роках християнсько-демократичні партії сумарно набирали від 30 до 50% голосів виборців, проте через розбіжності вступали в урядові коаліції з соціалістами чи лібералами.

На виборах 1972 року сумарний показник усіх трьох християнських партій зменшився до 30,9%. Лідери християнсько-демократичних партій  усвідомили, що без об’єднання тенденція дійде до поступової маргіналізації усіх трьох політичних сил.

На виборах 1977 року три партії створили блок “Християнсько-демократичний заклик”. Спільний список набрав 31,89%. А в 1980 році три партії об’єдналися в одну – “Християнсько-демократичний заклик” (Christen-Democratisch Appèl (CDA).

З 1977 року по 2021 рік “Християнсько-демократичний заклик”, з незначними перервами, був членом правлячої коаліції. Станом на сьогодні “Християнсько-демократичний заклик” позиціонує себе як неконфесійну та нерелігійну партію. Апеляція до християнства є радше апеляцією до цінностей, які втілює релігія. Партія тривалий час контролювала урядову коаліцію, мала своїх прем’єр-міністрів та провела низку реформ, зокрема реформу пенсій за старістю та інвалідністю і лібералізацію державних послуг. З 2002 року по 2010 рік лідер CDA Ян Петер Балкененде очолював уряд.

На останніх парламентських виборах партія отримала 21 мандат із 75 у першій палаті та 21 мандат із 150 у другій палаті Генеральних штатів. До того ж, християнські демократи мають 5 мандатів із 25 виділених для Нідерландів у Європарламенті, де партія входить до фракції Європейської народної партії.

Окрім “Християнсько-демократичного заклику” в Нідерландах діє ще декілька партій, які апелюють до християнсько-демократичних цінностей та входили до урядових коаліцій. Зокрема Християнський союз (нід. ChristenUnie, CU) – християнсько-демократична партія, заснована у 2000 році. Партія належить до парламентських і має 4 місця із 75 у першій палаті та 5 місць із 150 у другій палаті Генеральних штатів. А також – 1 місце із 25 призначених для Нідерландів у Європарламенті та є членом фракції “Європейські консерватори та реформісти”. Ідеологія партії поєднує консерватизм в етичних та зовнішньополітичних питаннях та лівий центризм у питаннях щодо соціальних проблем. Загальне позиціонування Християнського союзу – соціальне християнство.

Активна діяльність нідерландських християнсько-демократичних партій вплинула на позитивне соціальне становище та економічний розвиток країни. Нідерланди – невелика за територією країна із населенням трохи менше 17 мільйонів, але за обсягами економіки Нідерланди на п’ятому місці серед країн ЄС. Нідерланди – другі у ЄС за обсягами експорту, поступаючись в цьому лише Німеччині.

На експорт товарів та послуг припадає 30 % національного ВВП. Основні статті експорту – не тюльпани, а технічне обладнання та його компоненти і запчастини. За рік ця стаття експорту приносить країні десятки мільярдів євро.

Значна частка економічного добробуту, соціальної стабільності та прогресу Нідерландів – заслуга християнсько-демократичних сил, котрі багато десятиліть працювали над розвитком країни.

Автор: Валерій Майданюк