Попри те, що визнаним «батьком» німецького економічного дива вважають Конрада Аденауера, його «правою рукою» і чільним учасником команди християнсько-демократичних реформаторів був Людвіг Ерхард. Міністр фінансів в уряді Аденауера, який сам став канцлером, а чимало німців досі переконані, що економічному стрибку Німеччина зобов’язана саме Ерхарду.
Людвіг Ерхард – син текстильного підприємця у Баварії, став одним з найгеніальніших економістів у повоєнній Європі. У сім’ї Ерхарда панувала та цінувалася працьовитість, турбота про сім’ю, скромність, послух, шанування церкви та Бога. Після закінчення школи у Нюрнберзі, Ерхард потрапив на фронти Першої світової війни, де був поранений та отримав пожиттєве каліцтво руки. Після повернення з госпіталю Ерхард захопився економікою і, здобувши дипломом економіста, невдовзі захистив докторську дисертацію. В роки Другої світової Ерхард працює в НДІ економічних досліджень, де вчиться бачити економіку з погляду споживача. Однак його вперте небажання вступати в нацистську партію, чого вимагало керівництво, змусило його покинути роботу.
Після завершення війни, талановитий економіст Ерхард стає міністром фінансів Баварії, потім підвищується до посади міністра економіки американської окупаційної зони. 1948 року Ерхард проводить грошову й економічну реформу, завдяки якій порожні вітрини магазинів заповнилися товарами, яких люди не бачили вже давно. Працюючи з християнсько-демократичними лідерами Ганнсом Зайделем та Конрадом Аденауером, Ерхард здобуває повагу та статус одного з найкращих фахівців у ХДС/ХСС. Хоча конкуренти з Соціал-демократичної партії були не проти бачити Ерхарда в своїй команді. Коли у 1949 році було проголошено ФРН вже ніхто не сумнівався, що міністром економіки в уряді Аденауера стане саме Людвіг Ерхард.
Відданим ідеалам соціальної ринкової економіки, Ерхард активно працює заради добробуту та достатку Західної Німеччини і стає головним виконавцем реформ, які призвели до «німецького економічного дива». Девізом Ерхарда було гасло «Добробут для всіх!». Він опирався на моральність народу, в котру щиро вірив, і своїм джерелом натхнення називав згоду німецького народу з його діями. Головним завданням Ерхарда було не лише нагодувати голодних, але й встановити справедливі для всіх правила гри, повернути народу гідність і впевненість у власних силах. Коли «ера Аденауера» наближалася до завершення, в 1963 році однопартійці запропонували на пост канцлера саме багаторічного соратника і другого найвпливовішого політика ХДС/ХСС Людвіга Ерхарда.
Ерхард прагнув мінімізувати вплив держави на економіку, котру хотів зробити соціальною через ринкові механізми, а не шляхом роздачі державою грошей наліво і направо. «Я готовий, – зазначав він, – умовляти кожного окремого німецького громадянина до тих пір, поки він не засоромиться, що не підтримує зусилля, що направляються на підтримку стабільності валюти». Темп зростання німецького ВВП в 1950-х рр. виявився найвищим серед розвинених країн, а темпи зростання цін – найнижчими. Але прямолінійність Ерхарда та важкість пошуку компромісів з політиками зробили його правління не довгим – вже 1966 року Ерхард подав у відставку. Але саме за роки його канцлерства було запроваджено чимало реформ і дуже популярну житлову допомогу.
1977 року Людвіг Ерхард помер, але назавжди залишився у пам’яті громадян «батьком» «німецького економічного дива», котрий змусив німців повернути собі гідність і впевнено дивитися у майбутнє.
Автор: Валерій Майданюк
