Ліва преса та блогосфера знайшли дуже зручного об’єкта для нападок – поміркований консерватизм, котрий чи не єдиний продовжує захищати справжню демократію та права і свободи людини, не пригноблені меншістю.
Навіть у вітчизняних лівих та лівоорієнтованих виданнях консерватизм не цураються тегати в одному рядку «Шовінізм, Консерватизм, Дискримінація», намагаючись спаплюжити ідеологію, котра закликає до здорового глузду та законності. Консерватизм легко обрати жертвою, бо він занадто ввічливий, раціональний та толерантний, щоб вступати у дискусію на рівні справжніх крайніх правих. Хоча це не заважає лівацьким силам називати «крайніми правими» консерваторів за патріотизм, національну ідентичність, чи навіть за такі «радикальні» з точки зору лівацьких активістів ідеї, як заклики до збільшення народжуваності, бо комусь здається, що це «дискримінуватиме права жінок на кар’єрний успіх». Самих жінок, звісно не запитують, а якщо відповідь жіночої більшості не влаштовуватиме – обізвуть «не достатньо прогресивними».
Консерватори не кричатимуть з піною навколо рота, не обзиватимуть поганими словами і не кинуть в опонента банкою з фарбою, як це роблять численні «прихильники прогресу», котрі псують витвори мистецтва в музеях. Помірковані консерватори взагалі намагаються нікого не звинувачувати, не констатувати реальних діагнозів, не вступати в запеклі дискусії.
На наших очах відбувся цікавий парадокс: ліві ліберали та «прогресисти», котрі кілька десятиліть тому були апологетами толерантності, сьогодні критикують і таврують опонентів без будь-яких оглядок навіть на логіку, не кажучи вже про повагу до іншої точки зору, між іншим, гарантованої батьками-засновниками лібералізму. Фраза, яку приписують Вольтеру «Я не згоден з жодним вашим словом, але готовий померти за ваше право це говорити», яка тривалий час була популярна серед лібералів, сьогодні виглядає як іронія.
Нинішні «прогресисти» борються за заборони, обмеження свободи слова, за збільшення банів у соцмережах того, що вони зі щоразу більшою мінливістю називають «мовою ненависті», котра щороку змінює свої рамки. Єдиними, хто продовжує поважати і слідувати цьому ліберальному гаслу, котре приписують Вольтеру, залишаються консерватори. – Доросла думка дорослих, вихованих і виважених людей, з освітою та життєвим досвідом.
Де-факто, нинішні консерватори залишилися останніми справжніми лібералами, котрі виступають за свободу слова, зібрань, совісті і поважають думку більшості. І як не парадоксально, обзивають іншу точку зору «популістичною», «праворадикальною» чи «нетолерантною» і нікому не нав’язують свою, «єдиноправильну, різноманітну» думку без жодної різноманітності.
