Ще недавно Дональд Трамп робив заяви, які можна було сприймати як посилення тиску на Росію. Але останні сигнали з Вашингтона знову змушують українців тривожно насторожитися: президент США закликає Україну не бити по російських нафтопереробних потужностях, допускає послаблення санкцій в обмін на звільнення російських політв’язнів і, за повідомленнями ЗМІ, пропонує Зеленському зустрітися з Путіним у Москві. На цьому тлі особливо гостро постає питання: це чергова тактична гра Трампа чи поступове повернення до політики, яка об’єктивно створює для Кремля дедалі більше можливостей?
Від тиску на російську нафту до застережень для Києва
Поведінка Дональда Трампа щодо Росії давно не вкладається у просту формулу «за Україну» або «за Росію». Його політика значною мірою залежить від конкретної ситуації, особистих переговорів, економічних інтересів та того, як він бачить власну роль у можливому завершенні російсько-української війни. Саме тому протягом одного періоду з Вашингтона можуть звучати жорсткі заяви на адресу Москви, а невдовзі з’являтися сигнали, які в Києві сприймають як поступки Кремлю.
Одним із найбільш резонансних став заклик Трампа до Зеленського не завдавати ударів по російських нафтопереробних заводах. Бо, нібито, через це зростає світова ціна на дизельне паливо. Хоча всім очевидно, що ціни на пальне та нафтопродукти зростають через іранську авантюру Трампа і його нездатність ані перемогти і вирішити проблему в Перській затоці, ані замиритися з Іраном. Для України така аргументація виглядає особливо суперечливою, адже російська нафтова інфраструктура є одним із ключових ресурсів, які забезпечують фінансову та матеріальну спроможність російської воєнної машини. Для Трампа ж ціни на енергоносії є ще й питанням внутрішньої економічної політики.
Але для України наслідок залишається конкретним: будь-який тиск Вашингтона, який обмежує можливості Києва бити по російських ресурсах, об’єктивно створює додатковий простір для Москви.
Російський олігарх на американському весіллі
Ще більшої гостроти ситуації додає історія навколо весілля Дональда Трампа-молодшого. За розслідуванням ProPublica, російський бізнесмен Умар Кремльов, тісно пов’язаний із російськими владними та спортивними структурами, оплатив значну частину витрат на святкування весілля сина президента США.
Йдеться про весілля, яке відбулося на Багамах у травні. За даними видання, Кремльов оплатив оренду одного з приватних островів, де проходило святкування, а також феєрверк. Загальна вартість окремих послуг могла становити кількох сотень тисяч доларів. Гроші, за інформацією ProPublica, надходили через структуру IB Challenger, пов’язану з Міжнародною асоціацією боксу, яку очолює Кремльов. Сам Трамп-молодший не заперечував факт оплати, а його представник пояснював стосунки особистою дружбою. За його словами, чоловіки познайомилися через спільних знайомих і зблизилися завдяки спільним інтересам, зокрема боксу та полюванню.
Сам Кремльов, за повідомленнями, перебував у Китаї у складі делегації, яка супроводжувала Володимира Путіна. Незадовго до цього російський диктатор Путін нагородив його Орденом Дружби.
Виправдовуючись, Трамп заявив, що запитував сина про ситуацію і, за його словами, отримав відповідь, що кошти вже повернули. А також наголосив, що подібна фінансова допомога для приватного святкування сама по собі не є забороненою.
Юридична сторона цієї історії та питання можливих порушень потребують окремої оцінки. Але політичний та репутаційний аспект очевидний: коли людина, близька до російської політичної системи, фінансує значну частину приватного заходу родини американського президента, це неминуче викликає питання про можливу корупцію та інформаційно-психологічний вплив.
Як би там не було, але для всіх очевидно, що росіяни активно підкуповють, підлещуються, втираються в довіру, просувають свої інтереси та маніпулюють Трампом і членами його родини. Очевидно, що цей факт є не лише прикладом зловживань, але й проникнення впливу росіян на середовище американської еліти.
Санкції в обмін на політв’язнів?
Водночас, невдовзі після цього скандалу, Трамп погодив послаблення санкцій проти РФ в обмін на політв’язнів. За даними видання The Atlantic, ініціатива перебуває на ранній стадії.
За інформацією The Atlantic, така ініціатива могла б відповідати ширшій стратегії Трампа щодо повернення Росії до світової економіки та розширення переговорів із Кремлем за межі самої війни. Серед можливих сфер майбутньої співпраці називалися російські енергоносії, сировина та інші економічні ресурси.
Спеціальний представник Трампа Джон Коул, за повідомленням видання, виступав за більшу взаємодію між США та Росією, вважаючи, що саме поступове розширення контактів може створювати умови для компромісів. Якщо Москва звільняє кількох політв’язнів, а натомість отримує послаблення санкцій, економічні можливості та політичну реабілітацію не припиняючи війни проти України, виникає асиметрія. Кремль тоді отримує значно більше, ніж віддає. Більше того, такий підхід потенційно створює небезпечний прецедент. Авторитарний режим отримує стимул використовувати політичних в’язнів як своєрідний дипломатичний актив: спочатку розпочати агресивну війну, вбити тисячі людей, а потім когось заарештувати і використати її звільнення як предмет торгу із Заходом.
Кричущість цієї ситуації полягає в тому, що випустивши кількох опозиціонерів, котрі й так ні на що не впливають в Росії, Кремль може позбутися частини санкцій, накладених за агресію проти України. Водночас США нічого не здобудуть від звільнення з тюрми кількох російських опозиціонерів. То чому ж Вашингтон має йти на великі поступки Росії, в той час як Путін взагалі нічим не жертвує і йде на мінімальні і навіть символічні поступки? Очевидно, що цим кроком Трамп хоче піти на поступки Путіну, але для цього потрібно хоча б якийсь привід, як прикриття для громадської думки.
Чому Москва так наполягає на зустрічах?
Ще один сигнал, який викликав серйозні побоювання в Україні, стосується повідомлень про заклик Трампа до Зеленського зустрітися з Путіним у Москві. Для Вашингтона така пропозиція може виглядати як спроба повернути переговорний процес у пряме русло. Але для Києва питання має зовсім інший вимір. Поїздка українського президента до столиці держави-агресора створює величезні ризики. Цілком очевидно, що якби таке сталося, росіяни могли б просто брутально заарештувати українського президента, а то й убити, і жодна міжнародна спільнота, а тим більше США, нічого б не вдіяли. Путін би просто знову розповів якусь байку Трампові, про те, що переговори тривають. А Трамп як завжди б закликав до подальших переговорів і про те, що треба закінчувати цю війну. Залишається питання, чи Трамп цього не розуміє чи все чудово усвідомлює, але цього разу знову підігрує Росії?
Москва вже неодноразово демонструвала, що здатна використовувати сам факт переговорів як інструмент інформаційної війни. Росії не обов’язково досягати конкретної домовленості. Іноді достатньо створити видимість процесу, затягнути переговори, запропонувати нову зустріч і перекласти відповідальність за відсутність результату на іншу сторону. Проблема починається тоді, коли прагнення швидкого дипломатичного результату змушує Вашингтон приймати російські правила гри.
На жаль, Трамп є людиною з емоційним характером, на якого досить легко чинити психологічний вплив і йому легко сподобатися, використовуючи його нелюбов до Байдена та лібералів. І очевидно, що в Москві цілі психологічні відділи фахівців працюють з Путіним, Дмитрієвим, та іншими посадовцями, які спілкуються з Трампом і радять, як починати розмову, що казати, як видаватися щирим і на які психологічні больові точки бити на переговорах з Трампом.
Але як свідчить практика, після тіснішого спілкування з західними лідерами, думка американського лідера змінюється, на Трампа зазвичай чиниться позитивний вплив аргументації на користь Заходу, України та Європи. Для України це означає необхідність працювати не з образом Трампа, а з конкретними рішеннями його адміністрації. Не слова визначають міжнародну політику, а санкції, зброя, економічні домовленості, дипломатичний тиск і реальні умови переговорів.
Тому питання сьогодні звучить трохи інакше: не «чи Трамп знову за Росію?», а наскільки далеко він готовий зайти заради власного бачення миру і яку ціну за це доведеться заплатити Україні? І Україні, як би не було прикро, потрібно заходити шляхи донесення правди і до такого політика як Трамп.
Саме тому, на виборах, коли вони відбудуться, слід обирати тих представників української нації, котрі гідно впораються з найскладнішими завданнями на міжнародній арені, а не просто гарно виступлять на екрані перед публікою з красиво написаною спічрайтерами промовою.
Автор: Валерій Майданюк
