Якщо Україна поступиться історією визвольного руху, то далі віддасть аграрний, транспортний і енергетичний сектори. Таке попередження зробив політолог, військовослужбовець і фахівець з українсько-польських відносин Тарас Радь на засіданні Українського безпекового клубу «Право на власну пам’ять: національна ідентичність, діалог з сусідами і російський чинник» 27 жовтня у Львові. Радь долучився до дискусії онлайн.
Приводом стало запитання про слова Дональда Туска, який розповідав, що довго пояснював Зеленському польське бачення історії та критичність теми УПА для євроінтеграції України.
Ширма для тиску
Радь визнав, що до 2016 року вірив у формулу «вибачаємо і просимо вибачення». Але дії Варшави щороку дедалі більше підважували її. Тепер він вважає її зручною ширмою, якою Польща в односторонньому порядку нав’язує Україні свій дискурс.
Чи обмежує це український суверенітет? «Безперечно. Думаю, сама Польща це розуміє, коли щоразу висуває Україні нові ультиматуми», — сказав політолог.
За його словами, світ перейшов у транзакційну добу, де сила визначає правду. А ті, хто досі покладається на формули примирення, «живуть в епосі, якої вже не існує».
Історія як перший рубіж
Радь погодився з економістом Романом Матисом: історична тема для Польщі є полігоном, де відпрацьовується тиск, який згодом переносять на економіку. Українці, за його словами, навіть не уявляють, що на них чекає в найближчі 4–5 років активних переговорів про вступ до ЄС.
«Поступившись історією визвольного руху, ми потім поступимося аграрним сектором, транспортним, енергетичним. І врешті прийдемо, пробачте за вульгаризм, в одних трусах до Європейського Союзу, який нас уже ні від чого не врятує», — застеріг він.
Ширший висновок, за його словами, такий: без національного консенсусу щодо червоних ліній неважливо, з ким домовлятися — з ЄС, НАТО, Польщею, Угорщиною, Румунією, Молдовою чи росією. Поступки в переговорах допустимі, але ціна «ніколи не може бути за рахунок національного суверенітету».
Хто задає правила
Поки українці воюють за наративи, наголосив Радь, поляки давно ведуть війну за дискурс. Спільної візії історії не буде ніколи, і це нормально. Небезпека в тому, що приблизно з 2023 року правила розмови визначає Варшава, а Україна лише реагує.
«Чому ми говоримо виключно про Волинську трагедію, про УПА, про Бандеру і Шухевича? Чому не говоримо про польсько-українську війну 1918–1921 років, про АК, Батальйони Хлопські, про пацифікацію, колонізацію, полонізацію, режим санації? Тому що не ми задаємо правила цієї дискусії», — сказав політолог.
Аргумент про росію
Найпоширеніший контраргумент прихильників примирення — сварка з Польщею грає на руку росії. Радь погоджується з констатацією, але не з висновком: аргумент працював би, якби Польща сприймала його так само серйозно, як Україна. У транзакційній логіці Варшава бачить вразливість України та використовує її. Він нагадав, що ще 2023 року колишній голова МЗС Польщі Яцек Чапутович назвав тодішню політику щодо України «політикою гієн і шакалів».
Дзеркальна відповідь лише погіршила б становище України. В ідеалі партнери мали б домовитися про мораторій на історичну політику до завершення активної фази війни. «Але ми бачимо діаметрально протилежну політику Варшави: вона використовує становище, щоб вичавити з України максимум», — підсумував Радь.
Контекст
Засідання відбулося після рішення Львівської облради від 20 жовтня оголосити 2027 рік Роком Романа Шухевича, УПА та Олега Ольжича і реакції Варшави: заборони в’їзду до Шенгену для Святослава Шеремети, розриву угоди Люблінського воєводства зі Львівщиною та заяв Туска. У дискусії також брали участь Шеремета, Юрій Гончаренко, Роман Матис і Микола Посівнич. Модерував Валерій Майданюк.
Організатори: Український безпековий клуб і ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні.
Запис: https://www.youtube.com/live/tTDxbT6kGA4
