8 жовтня Марія Львова-Бєлова поділилася доброю, як їй здається, новиною. До кінця 2027 року, написала уповноважена при президентові рф з прав дитини, у п’яти регіонах «плануємо звести до нуля число дітей в установах». Чотири з п’яти — це калмикія та ненецький, чукотський і ямало-ненецький округи. П’ятий — Севастополь.
Нагадаю, хто це пише. У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт путіна і Львової-Бєлової. Підозра в обох одна: незаконна депортація і переміщення дітей з окупованих територій України. І ось ця людина обіцяє, що в українському місті, яке її держава захопила дванадцять років тому, невдовзі не залишиться жодної дитини в дитбудинку.
Я працюю з командою InfoLight.UA, яка щотижня перечитує тисячі дописів з окупованих територій. Про дітей — окремо. За останній місяць ми бачимо те саме у двох місцях одразу: в Севастополі й на Мелітопольщині. Дитячі заклади спорожнюють. Дітей «влаштовують». Куди саме — не каже ніхто.
Нас привчили думати, що порожній дитбудинок — це завжди добре. Дитині потрібна сім’я, а не казенне ліжко. Так. Але перед цим стоїть інше питання: чия це дитина і хто має право вирішувати її долю. Для мене це не юридична дрібниця. Це суть консервативного погляду на світ. Спробую пояснити.
Севастополь: нуль до 2027-го

10 листопада обіцянку повторили вже для місцевої публіки. Севастополь, повідомило «риа новости крым», увійшов до регіонів, де до 2027 року «спорожніють дитячі будинки». За словами Львової-Бєлової, «весь досвід і ресурси в росії для цього є». Місцеве видання уточнило масштаб: у севастопольському центрі для дітей «Наш дом» зараз шістнадцять вихованців на тридцять чотири місця.
Шістнадцять дітей. Здавалося б, крапля на тлі війни. Але подивіться, що стоїть поруч. Того самого дня севастопольський канал повідомив: прокуратура з’ясувала, що приватна клініка ще в липні 2025 року втратила право оглядати кандидатів в усиновлювачі, опікуни і прийомні батьки, але й далі це робила. І видала сімдесят чотири медичні висновки.

Сімдесят чотири довідки майбутнім усиновлювачам і опікунам. В одному місті, за рік із невеликим, і лише від однієї клініки, яка не мала на це права. Скільки їх видали ті, хто право мав, нам не повідомляють. Як і того, скільки дітей уже поїхали з цими людьми і куди.
Я не знаю, хто ці люди. Можливо, серед них є ті, хто справді хоче дати дитині дім. Але я знаю інше. Окупаційна влада не питала в України, чи можна віддавати її дітей. І жодного списку — кого, кому, куди — ніхто не оприлюднив.
Мелітопольщина: «безпечна зона» без адреси
На півдні Запорізької області те саме роблять під іншою вивіскою. 3 листопада окупаційне видання «кп запорожье» повідомило: сиріт із територій, які обстрілюють, перевели до закладів «у безпечній зоні». Діна Желновакова, яку там називають міністеркою праці та соціальної політики, запевнила, що всі стаціонарні дитячі установи тепер зосереджено «на безпечних територіях». Де саме — не сказано. Сказано інше: «багато сімей готові взяти дітей-сиріт під опіку або усиновити». І для прикладу названо одну «козачу сім’ю».
Що це за сім’ї, 14 листопада розповіло українське видання «РІА Південь». За його даними, місця, куди вивозять дітей, приховують. Керує процесом чиновниця, прислана з тамбова. А дітей передають «ідеологічно правильним» родинам. Серед них — «козак» із батальйону «барс», якому за усиновлення сиріт влаштували шоу в кремлі. Паралельно підлітків агітують вступати до академій слідчого комітету рф.
Вдумайтеся. Дитину з української Мелітопольщини віддають у дім людини, яка воює проти України. І називають це турботою.
Це вже було. У Криму
Нічого нового тут немає. Схему обкатали дванадцять років тому.
У жовтні 2014 року до окупованого Криму прибув «потяг надії»: кандидати в усиновлювачі з рф приїхали знайомитися з кримськими сиротами, пише «Бабель». МЗС України тоді ж заявило, що усиновлення дітей — громадян України на півострові протиправне. Протесту не почули. Понад чотири тисячі кримських дітей без батьківського піклування рф просто оголосила своїми громадянами.
Чим це закінчується, цієї осені слухав Європейський суд з прав людини. Справа про десятьох дітей, яких після 2014 року вивезли з Криму й віддали на усиновлення. Тоді їм було від року до п’яти. Відтоді Україна не має про них жодної звістки. Дванадцять років.
Після 2022-го схему поставили на потік. Указом від 30 травня 2022 року путін спростив надання громадянства рф українським сиротам, нагадував омбудсман. Дослідники Єльського університету простежили долю 314 дітей з України: 148 опинилися в базах даних рф для усиновлення, 166 одразу передали громадянам рф. Українського походження цих дітей в анкетах не вказували.

Ось уся механіка. Заклад закривають або «розвантажують». Дитину записують громадянином рф. Анкета потрапляє в базу. Знаходиться «правильна» сім’я. І слід обривається. На кожному кроці все виглядає пристойно: турбота, сім’я, безпека. А в кінці — дитина з іншим прізвищем, іншим громадянством і без жодної згадки про те, де вона народилася.
Це вже судили
Європа це проходила. Нацисти вивозили дітей з окупованої Польщі, щоб зробити з них німців: за польськими оцінками, близько двохсот тисяч. Відбирали наймолодших — тих, хто ще може забути, хто він. Змінювали імена, віддавали в німецькі родини. Після війни додому повернулася лише частка.
І це судили. У 1947–1948 роках у Нюрнберзі американський військовий трибунал розглянув справу чотирнадцяти керівників есесівських відомств, які відали «расою і переселенням». Перший пункт обвинувачення — злочини проти людяності. Серед них окремим рядком стоїть викрадення дітей іноземних громадян. Тринадцятьох засудили. А 1948 року світ записав це в Конвенцію про геноцид: насильницька передача дітей з однієї групи до іншої — один із його проявів. Саме на цю норму 12 листопада послався Європарламент у резолюції про українських дітей, яку підтримали 536 депутатів.
Маємо й власну пам’ять. Оперативний наказ НКВС № 00486 від 15 серпня 1937 року поширив репресії на дружин і дітей засуджених «зрадників батьківщини» (каталог документів польського Інституту національної пам’яті). Діти «ворогів народу» опинялися під наглядом «опікунів» із НКВС, нагадує Радіо Свобода. Держава, яка вважає дітей своїм ресурсом, не змінилася. Змінилася вивіска: замість «дітей ворогів народу» тепер «сироти з нових регіонів».
Чому це консервативне питання
Консерватор не вірить, що дитина належить державі. Вона належить родині. А коли родини немає — громаді й народові, серед яких народилася. Едмунд Берк називав родину, парафію, сусідство «малими гуртами»: саме в них людина вчиться жити гідно, і з любові до них виростає любов до країни. Забери в людини її малий гурт — і вона стане нічиєю. А нічию людину найлегше зробити чиєю завгодно.
Тому право, яке виросло з досвіду двох світових воєн, тут таке суворе. Четверта Женевська конвенція забороняє окупаційній державі змінювати громадянський статус дітей (стаття 50) і депортувати людей з окупованої території незалежно від мотивів (стаття 49). Конвенція про права дитини зобов’язує поважати право дитини на збереження індивідуальності: громадянства, імені, сімейних зв’язків (стаття 8). У цих сухих рядках та сама думка, яку Берк висловив у XVIII столітті: є речі, якими держава не розпоряджається.
росія розпоряджається. І робить це під прапором «традиційних цінностей» і «захисту сім’ї». Це найбільша підміна. Сім’ю не захищають, розриваючи зв’язок дитини з її родом, мовою і землею. Сім’ю не будують указом про громадянство й довідкою з клініки, яка не мала права її видавати. Те, що робить рф, — державне привласнення дітей. Консерватизму в цьому нуль. Той самий нуль, якого Львова-Бєлова пообіцяла досягти до 2027 року.
Що з цим робити
Я не юрист і не дипломат. Але три речі здаються мені очевидними.
Рахувати поіменно. Україна має знати кожну дитину, яка на день окупації була в закладі Севастополя, Мелітополя, Бердянська чи Скадовська. І вимагати звіту про кожну — через посередників, міжнародні організації, суди. Не «тисячі дітей», а імена.
Зберігати все, що вони самі кажуть. «Звести до нуля», «безпечна зона», «козача сім’я» — це не новини, які можна прочитати й забути. Це документи, які колись ляжуть на стіл суду. Їх треба зберігати сьогодні, бо завтра допис зникне.
Називати виконавців. За кожною «безпечною зоною» стоїть чиновниця з прізвищем. За кожною довідкою — лікар. За кожним усиновленням — суддя й орган опіки. Європарламент 12 листопада закликав поширити санкції на всіх, хто організовує, фінансує або забезпечує депортацію дітей. Список причетних можна складати вже зараз, із відкритих джерел. Ми в InfoLight.UA це й робимо.
І останнє. Ці діти виростуть. Комусь із них розкажуть правду, хтось знайде її сам. І вони спитають, чи їх шукали. Я хочу, щоб ми могли відповісти: шукали. Кожного. На ім’я.
Дані про дописи з окупованих територій — постійне відстеження відкритих джерел, яке веде дослідницько-аналітична група InfoLight.UA; стан на 16 листопада 2026 року. На джерела з рф і окупаційні джерела посилань не даємо: ключові дописи показано на знімках, перелік публікацій може бути наданий за запитом. Автоматизоване відстеження може помилятися в окремих записах. Головне зображення згенеровано за допомогою ШІ.
Консервативна платформа — спільний проєкт ГО «Фонд сприяння демократії» та Фонду Ганнса Зайделя в Україні.
Публікацію створено в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії», що реалізується ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Фонд сприяння демократії» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Підписка на розсилку
Найважливіша аналітика Консервативної Платформи раз на тиждень на вашу пошту. Без спаму, відписатися можна будь-коли.


