В контексті трансформаційних процесів, вплив «м’якої сили» в міжнародних відносинах знаходиться на одному рівні з економічним чи військовим впливом. Набуваючи дедалі більшого значення, цінності та ідеологія стали важливими засобами досягнення політичних цілей. Так, протистояння держав в сучасному світі відбувається не лише на полі бою, але й в інформаційному просторі. Росія усвідомлює цю тенденцію та активно використовує її на свою користь. Протягом десятиліть РФ вибудовує імідж великої держави з міцно вкоріненими духовними цінностями та декларує дотримання ідеологій традиціоналізму та консерватизму, таким чином здобуваючи прихильність та підтримку не лише свого суспільства, а й закордонного. Проте, що ж насправді приховується за образом країни, що позиціонує себе захисником традиційних цінностей, та чи варто довіряти російським наративам, що невпинно поширюються в інформаційному полі? 

Представники РФ використовують термін «традиційні цінності» задля виправдання авторитарного стилю правління державою, централізації влади, культу В. Путіна та його експансіоністських намірів. На жаль, безперервний потік новин та інформації сприяє маніпулюванню суспільною думкою, а отже дозволяє Російській Федерації поширювати свою інтерпретацію сучасного світового порядку, де Росія грає роль носія моралі та духовності на противагу Заходу, що зображається як осередок демократичного занепаду. 

Особливо актуальним питання російського «консерватизму» постає для України, адже з моменту повномасштабного вторгнення Російська Федерація веде постійні дезінформаційні кампанії проти України, різними способами намагаючись дискредитувати її в очах міжнародної спільноти. Крім того, здійснюються численні спроби дестабілізації ситуації всередині країни з метою поширення атмосфери страху та розколу українського суспільства. РФ просуває цивілізаторську місію російської нації та виправдовує вчинення насильства, депортацій, руйнування інфраструктури та інших воєнних злочинів проти українського населення. Відтак, в інформаційному середовищі перед Україною стоїть складне завдання, а саме: протистояти потужній пропагандистській машині Російської Федерації та переконати міжнародну спільноту обрати Україну як сторону світла і справедливості. 

Основна частина

З огляду на сучасні соціальні та політичні тенденції, можна простежити помітну роль ідеології та системи цінностей у розвитку суспільства загалом та у визначенні державних пріоритетів зокрема. Ідеологія присутня в різних аспектах повсякденного життя людей, включно зі сферами політики, освіти, економіки та культури. У державному вимірі, поняття «ідеологія» можна трактувати як сукупність ідей та переконань, що формують світогляд та визначають діяльність громадян, органів державної влади, громадських організацій, політичних партій. Як правило, ідеологія відіграє ключове значення у політичних процесах держави, виконуючи функцію інструменту внутрішньо- і зовнішньополітичного впливу.

Аналізуючи ідеологію Російської Федерації, можна помітити, що російська влада представляє «традицію» як концептуальну основу своєї політики та невід’ємну складову російської ідентичності. За словами політиків та інших представників РФ, на відміну від Заходу, що, на їхню думку, втрачає духовні орієнтири під впливом глобалізації і технологічних змін, Росія дотримується традиційних цінностей та виявляє повагу до історичного досвіду, давно вкорінених суспільних норм та соціальних структур. 

Поняття «традиційні цінності» згадується в «Стратегії національної безпеки Російської Федерації», що набрала чинності в 2021 р., і в «Основах державної політики зі збереження й укріплення традиційних російських духовно-моральних цінностей», затверджених в 2022 р. В основу останнього закладено основні традиційні цінності, серед яких: життя, права, патріотизм, високі моральні ідеали,  перевага духовного, а не матеріального, і головне, визнання людини найвищою цінністю. Окрему увагу присвячено «деструктивному» ідеологічному впливу на росіян, що може призвести до погіршення демографічної ситуації в державі, порушення традиційного уявлення про шлюб і міцність сім’ї. Разом із тим, в документі йдеться про загрози російським традиційним цінностям з боку деяких учасників міжнародних відносин, зокрема Сполучених Штатів та інших іноземних держав, що мають ворожі настрої та належать до категорії недружніх стосовно Росії [20].

Таким чином, в ідеологічному вимірі РФ поширює риторику консервативної ідеології. Хоча, при розгляді цього питання виникає певний дисонанс, адже на конституційному рівні Російської Федерації статею 13.2 зазначається, що «жодна ідеологія не може визнаватися державною або обов’язковою» [26]. 

Під терміном «консерватизм» слід розуміти політичну ідеологію, що підкреслює важливість встановленого суспільного порядку та виступає проти радикальних змін у державній системі. Основним рушієм консервативного руху стала французька революція 18-го століття, а засновником ідей консерватизму вважається англійський політик Едмунд Берк. Філософ наполягав на тому, що ігнорування ролі традицій унеможливлює збереження стабільності держави. Так, класичні консервативні партії Заходу чинять опір прогресивним реформам та ліберальним поглядам. Окреме місце у консерватизмі займає релігійний фактор і захист християнських цінностей [16].

Для повного розуміння різниці між західними та російськими поглядами на консерватизм важливо порівняти особливості двох типів цієї ідеології за такими категоріями:

1. Розуміння суверенітету. Росія зміцнює суверенітет з акцентом на недопущення іноземного втручання у внутрішні справи держави. РФ прагне «здобути свободу» від колективного Заходу, що згідно з російським уявленням, намагається знищити державу. Відповідно, всі, хто діє проти інтересів країни, вважаються іноземними агентами. Візьмемо приклад щодо проведення виборів у Росії. Влада Кремля заявляє про намагання західних країн вплинути на перебіг «чесного і демократичного» виборчого процесу. В той же час, з точки зору Заходу очевидно, що вибори в Росії – це лише формальність та інструмент для легітимації чинної влади.

Іншим аспектом є запровадження економічних санкцій, що сприймається Росією як перешкоджання економічному розвитку країни через накладення обмежень на торгівлю, російські банки, фінансові установи, бізнес-структури. 

Західний підхід також виявляє повагу до суверенітету держави, але через поєднання державної незалежності з відкритістю до міжнародного співробітництва, дотриманням принципів міжнародних відносин і правопорядку.

2. Співвідношення індивід-суспільство. Важливою характеристикою російського соціуму є колективізм, тобто пріоритизація інтересів суспільства над інтересами окремих індивідів. Колективістські цінності Росії висвітлюються для населення західних країн як згуртованість росіян і вшанування ними традицій та історичної спадщини своєї держави. Проте насправді російський колективізм є радше підпорядкуванням громадян системі, а не суспільному благу, адже російське суспільство об’єднується навколо політичної еліти, олігархічних груп, очільника держави та делегує їм повноваження з прийняття рішень загальнодержавного значення. Витоки колективістських цінностей можна простежити ще з часів колишнього Радянського Союзу, де життя та робота в колективах стала основою соціалістичного ладу та інструментом управління людьми. Результатом виникнення колективів стала схильнісь до пасивності, так би мовити, звички «плисти за течією», а також до витіснення із свідомості думки про автономність особистості і здатність нею приймати самостійні рішення. Між іншим, прояви індивідуалізму в російському суспільстві можливі. Приналежність до політичної еліти чи соціальної верхівки надає більше свободи та значно розширює можливості, зокрема щодо якості життя та швидкого вирішення проблемних ситуацій за рахунок коштів чи іншими способами. 

Російському консерватизму протиставляється індивідуалізм західних держав, що попри належність громадян до різних соціальних об’єднань забезпечує можливість здійснювати вільний вибір та нести відповідальність за вчинені дії. Індивідуалізм визнає незалежність особистості, відкрите висловлення думки, а також боротьбу за власні права та свободи. Країни західного світу ще з дитинтства прививають навички самостійності, самонавчання, щоб підростаюче покоління вміло швидко адаптовуватися до мінливого світу. Звичайно, ця форма світогляду має свої недоліки, оскільки надмірна свобода часто перетворюється на загрозу суспільному благополуччю через свавілля і порушення законів, але в цьому випадку регуляторну та стабілізуючу функції відіграють правоохоронні органи.

3. Місце релігії. Можна з впевненістю сказати, що протягом десятиліть релігія та церква трансформувалися й інтегрувалися в політичне життя. Сьогодні релігія – це не просто віра в Бога і дотримання духовних канонів, а й елемент «м’якої сили», що здатен впливати на широкі маси населення. Священнослужителі тепер висловлюються в публічному просторі та беруть участь у дискусіях стосовно важливих питань держави. Щодо Росії, то країна активно використовує Російську православну церкву (РПЦ) як засіб гібридної війни та розширення політичного впливу у світі через наратив, у якому «православна Росія» протиставляється «осатанілому Заходу». Підтвердженням цього є слова, сказані В. Путіним в промові 2013 р. на Валдайському дискусійному форумі: «Ми бачимо, як багато євроатлантичних країн фактично відмовляються від своїх коренів, зокрема християнських цінностей, що становлять основу західної цивілізації. Вони заперечують моральні принципи та всі традиційні форми ідентичності: національну, культурну, релігійну і навіть сексуальну» [18]. 

Є підстави вважати, що Російська православна церква була поглинута державним апаратом РФ. Це, зокрема проявляється у таких сферах:

• Інституційній (включення церковної верхівки в державні структури та встановлення контролю над кадровими призначеннями і внутрішнім життям релігійних організацій);
• Фінансовій (залежність церков від державного фінансування);
• Ідеологічній (заміщення Євангелія псевдорелігійними концептами, такими як: «священна війна» РФ проти України, «російський месіанізм», ідеологія «руського міра»);
• Політичній (підтримка агресії та злочинів держави, виправдання застосування насильства і репресій «великою метою»);
• Геополітичній (використання церкви для поширення наративів за межами Російської Федерації, дестабілізації ситуації в інших державах) [2].

Цікавим фактом, який розвінчує міф про значний вплив церкви на населення Росії є те, що більше половини громадян Росії, а саме 55 % заявили, що взагалі не відвідують богослужіння. Згідно з результатами опитування, проведеного «Левада-Центром», лише 16% росіян відвідують богослужіння принаймні раз на місяць, а ще 16% – кілька разів на рік. Приблизно 7% роблять це раз на рік або навіть рідше [23]. 

Суперечить тезі про Росію як «останній бастіон християнських цінностей» й ставлення російського народу до релігійних святкувань. Дійсно, в той час, як західні держави, включно з Україною, надають вагоміше значення святкуванню Великодня та Різдва Христового, Росія відзначає Новий рік та День перемоги. 

Щодо Заходу, то хоча під впливом технологічних змін і глобалізаційних викликів, кількість віруючих зменшилася, християнська віра залишається наріжним каменем західної культури. Вона несе позитивний вплив на суспільство, об’єднуючи його та захищаючи моральні й етичні принципи. Однак, слід зазначити, що ключовим аспектом європейської ідентичності є релігійний плюралізм, тобто здатність індивідів вільно обирати релігію. Відкритість до релігійного різноманіття підтверджує опитування Religion Monitor 2023 р., згідно з яким 85% респондентів у Нідерландах, 92% – у Великій Британії, 88% – у Франції, 89% – в Іспанії, 90% – у Польщі, 88% у Сполучених Штатах та 93% – у Німеччині виявляють толерантність та підтримують право кожної людини змінювати релігійні переконання чи повністю відмовлятися від них [21, с. 3-5]. 

У порівнянні з духовними інституціями Росії, що переважно виконують пропагандистську функцію, західні релігійні організації секуляризовані від державних інститутів. Так, церковні установи деяких західних держав теж мають тісні зв’язки з державним апаратом, але є сфери, куди церква втручатися не може. 

Цікавим прикладом політичної ініціативи з боку церкви є бажання Святого Престолу взяти участь у примиренні України та Росії. Ватиканське духовенство запропонувало представницям двох держав спільно нести хрест під час хресної ходи напередодні Великодня. На думку Ватикану, така ініціатива мала стати символом примирення двох народів. Ставити представників країни-агресора та країни-жертви є неприпустимим, але незважаючи на бурхливу реакцію у відповідь на прийняте рішення, задум був здійсненим [12].

4. Роль лідера держави. Центральним елементом російської ідентичності і символом величності РФ є культ особи Володимира Путіна. Зрозуміло, що його тривале перебування на посаді президента Російської Федерації – це не просто прихильність суспільства до традиціоналізму, а прояв авторитарної форми правління та персоналізації влади. Відбувається проникнення образу Путіна в суспільну свідомість й усі сфери життя держави, а також одухотворення та возвеличення його постаті. Глава РПЦ патріарх Кирило, наприклад, заявив, що Путін є «справжнім православним вождем», а його прихід до влади потрібно вважати «божим чудом» [7]. Присутність чинного президента в інформаційному просторі РФ пов’язана також з використанням таких традиційних засобів розбудови культу, як включення в шкільну програму вивчення його біографії, розповсюдження портретів, згадки в піснях, літературних творах та засобах масової інформації. 

На противагу цьому, президент в країнах консервативного Заходу не є центром політичної влади, а лише її частиною. Він наділяється повноваженнями вираження волі громадян шляхом прийняття політичних рішень і представництва країни на міжнародній арені. До того ж, можливість переобрання на президентську посаду є переважно обмеженою, що створює політичну конкуренцію і запобігає концентрації влади в одних руках.

5. Погляди на сім’ю та гендер. Росія позиціонує себе захисницею традиційних цінностей і традиційної сім’ї, а невизнання прав ЛГБТ є частиною протистояння західним ліберальним поглядам. Влада веде активну гомофобну політику, різними методами перешкоджаючи існуванню ЛГБТ-спільнот, проведенюю гей-прайдів на захист прав цих спільнот, укладенню одностатевих шлюбів. Ще в 2022 р. президент РФ Володимир підписав низку законів, що забороняють пропаганду ЛГБТ  і поширення інформації про нетрадиційні відносини чи зміну статі через фільми, рекламу, книжки, медіа [10]. Наступним кроком в цьому напрямку стало задоволення Санкт-Петербурзьким міським судом апеляції Міністерства юстиції РФ щодо визнання «Російської ЛГБТ-мережі» екстремістською і запровадження заборони на її діяльність [24]. 

З іншого боку, варто висвітлити аспекти, які розхитують уявлення про те, що Росія є справжнім осередком традиційних цінностей з точки зору консерватизму. Візьмемо до уваги інформацію щодо рівня абортів у РФ. Згідно з даними, підрахованими Guttmacher Institute, рівень абортів у Росії в період з 2015 по 2019 рік був майже вчетверо вищим, ніж у США, і більш ніж удвічі вищим, ніж в Україні [22]. Росія також посідає четверте місце у світі за рівнем розлучень – на 60 відсотків вище, ніж у США, і на понад 50 відсотків вище, ніж в Україні [19]. 

Західне суспільство та влада, натомість, проявляють толерантне ставлення до різних способів самовираження. Така поведінка держав зумовлена ліберальним світоглядом та проголошенням усіх людей вільними, рівними перед законом та наділеними правами і свободами.

6. Політична участь. Відповідно до вище зазначених фактів, стає зрозуміло, що російське суспільство перебуває під жорстким державним контролем та не має свободи вираження власної волі. Будь-які мітинги чи інші способи боротьби російського народу за свої права придушуються владою країни. Так, правозахисна організація Amnesty International стверджує, що люди в РФ не можуть мирно протестувати, не ризикуючи стати жертвами репресій. До прикладу, після початку повномасштабного вторгнення в Україну Російська Федерація ввела нові репресивні закони, основною метою яких стала заборона антивоєнних протестів. Люди, які вийшли на мирні акції проти війни в Україні, були звинувачені в «насильстві проти поліції», «розпалюванні ненависті», «зраді Росії», за що навіть отримали довгі терміни позбавлення волі [13]. Це призводить до виникнення явища мовчазного громадянства, тобто політичного середовища, в якому суспільство через страх за своє життя і життя своїх рідних готове терпіти нерівність та постійні обмеження з боку держави.

В той же час, важливим компонентом західних демократій є активність громадян. Йдеться не просто про право голосувати на виборах, а й можливість постійно впливати на рішення уряду. Суспільство наділене свободою думки, слова, зібрань та об’єднань, тому, якщо населення не згодне з діями уряду чи іншими формами управління, воно має право на мирні протести.

7. Ставлення до культури і мови. Необхідно зауважити, що просування російської культури є невід’ємною частиною Путінського режиму. Поширення наративу про «велич» російської держави, приниження інших культур та виправдання імперіалізму роками транслюються російському суспільству на телебаченні і в соцмережах, пропагуються співаками, митцями та акторами. Також багато коштів витрачено на відкриття російських культурних установ та поширення концепту «руського міра» в інших державах. Серед основних представництв російської культурної дипломатії виділяють інституцію «Росспівробітництво», Фонд Горчакова та Фонд «Русский мир». Однак, така активна діяльність – це не просто популяризація своєї мови та культури за кордоном, а спосіб впливу на міжнародну політику і поширення проросійських настроїв [14]. Більше того, російська культура слугує прикриттям злочинів, скоєних на території України. Про це свідчать слова французького філософа і письменника Паскаля Брюкнера: «Російська культура крокує пліч-о-пліч із режимом гноблення, рабства, масових убивств і загарбницької війни» [17]. 

На Заході також відзначають важливу роль поширення своєї культури, але роблять це ненав’язливими методами. Крім того, західні держави проявляють повагу до культурного плюралізму, надають підтримку різним етнічним групам, інтегруючи їх та їхні особливості в єдиний європейський простір. Цей підхід підтверджується гаслом Європейського Союзу – «Єдність у різноманітті».

8. Сприйняття загроз. Російський консервативний дискурс включає створення образу ворога, що виступає механізмом мобілізації суспільства до боротьби проти нього. Як уже згадувалося вище, РФ постійно заявляє про загрозу з боку Сполучених Штатів, а також незадоволення поширенням західних цінностей серед російського народу через споживання культури та використання Інтернету. Особливо країну непокоїть ймовірне розширення НАТО. Прагнучи зберегти статус кво, Росія погрожує членам організації застосуванням ядерної зброї, прямими військовими діями чи іншими гібридними методами ведення війни. Втім, слід зазначити, що з початком повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 р., РФ навпаки «змінила правила гри» і спровокувала збільшення кількості членів організації. Усвідомивши масштаби російської агресії, Швеція і Фінляндія відмовилися від нейтралітету та достатньо швидко приєдналися до Альянсу [6].

Західні країни, в свою чергу, надають перевагу розвитку оборонних можливостей, захисту національних інтересів і встановленню безпеки як всередині держав, так і на кордонах. На відміну РФ, вони не створюють штучних ворогів, а вдаються до воєнних засобів лише у разі виникнення справжньої загрози.

Підсумувавши вище згадані факти, можна зобразити результати в порівняльній таблиці нижче (Табл. 1). 

Категорія	Російський консерватизм	Західний консерватизм
Розуміння суверенітету	Акцент на невтручанні у внутрішні справи	Відкритість до міжнародного співробітництва, дотримання принципів міжнародних відносин і правопорядку
Співвідношення індивід-суспільство	Колективізм	Індивідуалізм
Місце релігії	Використання Російської православної церкви для поширення пропаганди	Секуляризація церкви від державного апарату
Роль лідера держави	Авторитарний правитель, персоналізація влади, культ особи В. Путіна	Лідер як представник суспільства, обмежена кількість строків перебування на посаді
Погляди на сім’ю та гендер	Підтримка традиційної сім’ї, засудження ЛГБТ-спільнот	Позитивне ставлення до різних способів самовираження та одностатевих шлюбів
Політична участь	Пасивна політична участь, мовчазне громадянство, обмеження прав та свобод людей	Активна політична участь, вільне висловлення думки, право на мирні протести
Ставлення до культури і мови	Ідея «руського міра», пропаганда російської культури за кордоном	Культурний плюралізм
Сприйняття загроз	Створення образу ворога і мобілізація суспільства на боротьбу з ним	Зміцнення оборонних потужностей, боротьба з реальними ворогами

Таблиця 1. Порівняння ознак російського та західного консерватизму.

Довести розбіжність між російськими проголошеними цінностями та їх реальним дотриманням можна й на прикладі війни, яку Росія веде проти України ще з 2014 року. 

Почнемо із причин вторгнення РФ на територію України: 1) імперські амбіції В. Путіна і вищого керівництва країни та прагнення увійти в історію за відвоювання «історичних російських земель»; 2) заздрість прогресу, якого досягли українці; 3) політична ідеологія рашизму і характерна їй нетерпимість до культури інших держав; 4) «денацифікація» України; 5) прагнення отримати доступ до українських природніх ресурсів і підприємств; 6) запобігання співпраці України з ЄС та НАТО, а особливо вступу країни в ці організації; 7) відвернення уваги народу від внутрішніх проблем Росії. 

У своїх заявах Путін неодноразово заявляв, що причиною війни стало об’єднання всього російського народу і захист власних національних інтересів у відповідь на політику «підступного Заходу» [8].

Звернемо увагу на те, що дії та злочини РФ, вчинені на території України категорично суперечать «християнським цінностям», про які так гучно заявляє країна. По-перше, російська агресія зруйнувала безтурботне дитинство підростаючого покоління українців. Діти стали свідками та жертвами насильства, багато з них пережили смерть своїх рідних або загинули самі. Окремим злочином стало вивезення маленьких українців в Росію або на окуповані території України. Згідно з інформацією, розміщеною на державному порталі «Діти війни», станом на травень 2026 р. Росією депортовано чи примусово переміщено 744 000 українських дітей. Однак, оскільки активні бойові дії тримають, а Росія блокує доступ до інформації, оцінити справжні масштаби злочинів на сьогодні неможливо [4]. 

По-друге, країна-терорист постійно обстрілює українські міста дронами, крилатими та балістичними ракетами. Під прицілами росіян опиняються українські навчальні установи, лікувальні заклади, об’єкти культурної спадщини та навіть житлові будинки. Щодня Україна втрачає невинних цивільних осіб. Особливо складною для українців стала зима 2026 р., коли внаслідок російських ракетних ударів по енергетичній інфраструктурі, тисячі українців залишилися без електрики, теплої води та опалення. 

Неможливо не згадати й про звірства Росії, виявлені після звільнення Бучі, Ірпеня, Бородянки та інших населених пунктів поблизу Києва навесні 2022 року. Кадри тіл вбитих цивільних людей, що лежали посеред вулиць чи приватних дворів, масових поховань та спеціальних місць для катувань набули резонансу у всіх світових медіа. Згодом стало зрозуміло, що це не єдині міста, де Росія показала своє справжнє обличчя. Це не просто поодинокі випадки, скоєні окремими російськими солдатами, а система знущань та тортур проти українського народу. Примушування людей шукати їжу та воду під обстрілами, жити в підвалах без світла, тепла і газу – це все приклади геноциду українців.

Порушення з боку Російської Федерації відбуваються також щодо українських військовополонених. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, учасницею якої є й Російська Федерація, наголошує на гуманному ставленні до військовополонених. Крім того, документ встановлює необхідність надання доступу міжнародним гуманітарним організаціям, таким як Міжнародний комітет Червоного хреста, до місць утримання військовополонених для перевірки умов їхнього перебування. Попри вимоги, протягом війни Росія відмовляє у забезпеченні доступу до українських військовополонених. Основним мотивом таких дій є намагання приховати факти катування та жорстокого поводження з полоненими, включаючи страти, побиття та ураження електричним струмом.  Україна, зі свого боку, ділиться досвідом виконання зобов’язань Женевських конвенцій та норм міжнародного гуманітарного права, забезпечуючи відкриту політику щодо питань утримання російських полонених [25]. 

Важливо зазначити про те, що церква відіграє чималу роль у воєнній пропаганді РФ. Патріарх РПЦ Кирило виступає одною з ключових фігур легітимації російської агресії, насильства проти України та мобілізації суспільства задля виконання цієї «духовної місії». За його словами, Україна змінила вектор розвитку на користь Заходу, що прагне знищити російську державу. Відповідно, щоб встановити мир між «братніми народами» і «захистити православні цінності», Росія повинна була втрутитися. Прикладами поширення церковного мілітаризму в Російській Федерації стала участь патріарха в благословенні російських військових, богослужіннях на підтримку війни [1].

Інструментом поширення концепції «руського міра» та ведення ідеологічної війни Росії проти України стала українська філія Російської православної церкви. Храми та церкви московського патріархату стали осередками збереження російської підривної літератури, грошей, озброєння, а також місцем переховування російських спецслужб. Наприклад, під час окупації українських територій в 2022 р. священик УПЦ МП в Лимані, Донецькій області навіть передав приміщення храму для зберігання боєприпасів, військової техніки та проживання російських бійців [3]. Відповідно до даних Служби безпеки України в 2023 р. було викрито більш ніж 60 священнослужителів УПЦ МП, що займалися підривною діяльністю на території України. Зокрема, правоохоронні органи розслідували справи щодо колабораціонізму, продажу зброї, дитячої порнографії.

Кремль намагається вплинути не тільки на Україну, а й на всі держави, що підтримують Україну або висловлюють негативне ставлення до РФ. Спираючись на уявлення західних суспільств про те, що духовні інституції не можуть бути причетними до політики чи служб розвідки, Росія використовує церкви як інструмент гібридної боротьби. У цьому контексті, можна навести приклади залучення російського православного духовенства до розвідувальних спецоперацій з використанням як законних, так і незаконних методів досягнення цілей. 

Першим прикладом може бути ситуація, яка склалася в Болгарії в 2023 р., коли з країни було вислано одного громадянина Росії та двох громадян Білорусі за вчинення дій, що загрожують національній безпеці й інтересам Болгарії. Троє зловмисників виявилися російськими священнослужителями. Як зазначило Державне агентство національної безпеки Болгарії, вони деструктивно впливали на суспільно-політичні процеси в Болгарії на користь геополітичних інтересів РФ [15]. 

Іншим прикладом слугує відмова у продовженні дозволу на проживання в Естонії митрополиту Естонської православної церкви Московського патріархату та висловлене йому прохання покинути державу. Незважаючи на попередження, церковний лідер продовжував виправдовувати риторику та дії путінського режиму, внаслідок чого його діяльність була трактована як загроза національній безпеці Естонії [5].

До того ж під прикриттям консерватизму і захисту українського народу Російська Федерація здійснює вербування іноземних громадян Африки, Азії, Південної Америки, Близького Сходу для участі у війні проти України. Для реалізації мети Росія використовує цілий вербувальний механізм, який включає соціальні мережі, місцеві кадрові агенції, зв’язки з організаціями, що пов’язані з вагнерівцями. Частина іноземних громадян погоджується на участь у війні свідомо через малозебезпеченість, відсутність робочих місць, неможливість міграції до Європи чи інших розвинутих регіонів [11]. У 2026 р. Росія планує завербувати до свого війська 20 тисяч іноземців [9].

На останок слід зауважити, що попри певний дисонанс між  проголошеними та реальними цінностями, російський «консерватизм» у вигляді сильного лідера, зміцнення суверенітету та поваги до традиціоналізму все ж знаходить відгук серед частини західного суспільства та західних політичних сил. Це все результат системного поширення пропаганди Російською Федерацією.

Відтак, чи справді країна, що систематично вчиняє ці злочини не лише проти українського народу, а проти всього людства, має право називати себе «захисницею християнських цінностей»? 

Висновки

В підсумку, аналіз сучасної Російської Федерації демонструє намагання російської влади поставити «традиційні цінності» в основу ідеології держави. Однак, як можна побачити, особливості політичного режиму, зовнішньої та внутрішньої політики, ціннісної системи суперечать задекларованим Росією класичним уявленням про консервативні принципи. 

Порівнявши, західні та російські погляди на консерватизм, стає зрозуміло, що між ними існує значна відмінність. В той час, як джерелом влади в західних країнах продовжує бути народ, що володіє фундаментальними правами та свободами, Росія жорстко контролює дії населення, обмежуючи  інакодумство та волеявивлення заради «захисту державних інтересів». Пропаганда стала невід’ємною частиною стратегії РФ, завдяки якій країна, використовуючи гучні гасла про традиціоналізм та християнські цінності, маніпулює як російським, так і закордонним суспільством. Особливе місце в цій пропагандистській машині займають церковні інститути, священнослужителі яких виходять за межі релігійних обов’язків, виправдовуючи агресію та виконуючи роль російських агентів за кордоном. Отже, російський традиціоналізм – це не більше ніж інструментальний засіб для виправдання авторитаризму та ведення гібридного протистояння із західними демократичними цінностями.

Сумніви щодо створеного Росією іміджу держави, що поважає традиційні християнські цінності виникають й під час розгляду російської агресії на території України. Знищення, а не захист українського народу чи православ’я – ось, що є справжньою причиною повномасштабного вторгнення Росії в Україну, адже держава, що цінує людські життя не  буде вбивати невинних цивільних людей, руйнувати житлову та критичну інфраструктуру ракетами і дронами, допускати нелюдське поводження з полоненими. 

Список використаних джерел та літератури

1. Аналітичний звіт «Священна війна»: Мілітарна діяльність РПЦ». Центр протидії дезінформації. 2024. URL: https://cpd.gov.ua/reports/analitychnyj-zvit-svyashhenna-vijna-militarna-diyalnist-rpcz/
2. Бедь В. Релігія як зброя імперії: Російська Православна Церква як інструмент імперсько-ординської геополітики та агресії Російської Федерації. Срібна Земля. 2026. URL: https://sz.uzhgorod.ua/religiya-yak-zbroya-imperiyi-rosijska-pravoslavna-czerkva-yak-instrument-impersko-ordynskoyi-geopolityky-ta-agresiyi-rosijskoyi-federacziyi/
3. Віддав храм під склад зброї окупантів: СБУ оголосила про підозру священнику УПЦ з Лимана. Суспільне Донбас. 2025. URL: https://suspilne.media/donbas/1139004-viddav-hram-pid-sklad-zbroi-okupantiv-sbu-ogolosila-pro-pidozru-svasenniku-upc-z-limana/
4. Діти війни. URL: https://childrenofwar.gov.ua/about-us/
5. Естонія видворить з країни місцевого лідера РПЦ через «загрозу безпеці». Букви. 2024. URL: https://bukvy.org/estoniya-vydvoryt-z-krayiny-misczevogo-lidera-rpcz-cherez-zagrozu-bezpeczi/
6. Ємець М. Президент Фінляндії про вступ своєї країни та Швеції у НАТО: «Ми встигли в останній момент». Європейська правда. 2025. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/12/9/7226760/
7. «Православний вождь і чудо Боже», – очільник РПЦ Кирил про Путіна. Релігійно-інформаційна служба України. 2026. URL: https://www.bertelsmann-stiftung.de/fileadmin/files/PicturePark/2023-10/ST-DZ_Factsheet_Europe_s_religious_landscape_2023.pdf
8. Путін назвав причину війни проти України. Радіо Свобода. 2022. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-putin-voyna-prychyna/32192881.html
9. Росія вербує до армії іноземців: в ГУР дізнались, скільки мобілізують цьогоріч. Слово і Діло. 2026. URL: https://www.slovoidilo.ua/2026/04/28/novyna/svit/rosiya-verbuye-armiyi-inozemcziv-hur-diznalys-skilky-mobilizuyut-czohorich
10. Росія: Путін підписав закон про заборону «пропаганди ЛГБТ». Радіо Свобода. 2022. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-putin-zakon-lgbt-rosija/32162741.html
11. РФ активізувала вербування африканців для війни проти України — Foreign Policy. UA.NEWS. 2026. URL: https://ua.news/ua/war-vs-rf/rf-aktivizuvala-verbuvannia-afrikantsiv-dlia-viini-proti-ukrayini
12. Чи почув Ватикан Україну? Як українка і росіянка разом несли хрест у Колізеї. BBC News Україна. 2022. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/news-61127484
13. Anti-war protest in Russia. Amnesty International. URL: https://www.amnesty.org/en/projects/anti-war-protest-in-russia/
14. Avramenko A. Cultural Diplomacy as a Weapon of the Kremlin. Ukraine World International. 2024. URL: https://ukraineworld.org/en/articles/infowatch/cultural-diplomacy-weapon-kremlin
15. Bulgaria expels a Russian and 2 Belarusian clerics accused of spying for Moscow. The Associated Press. 2023. URL: https://apnews.com/article/bulgaria-russia-expulsions-clerics-1dc57038ae2bd0756be1d37200e3ff1e
16. Conservatism. EBSCO. 2023. URL: https://www.ebsco.com/research-starters/religion-and-philosophy/conservatism#full-article
17. Dialogues on War. Iryna Vikyrchak and Pascal Bruckner. PEN Ukraine. 2022. URL: https://dialoguesonwar.pen.org.ua/en/dialogi-pro-vijnu-irina-vikirchak-ta-paskal-bryukner
18. Laruelle M. Beyond Anti-Westernism: The Kremlin’s Narrative about Russia’s European Identity and Mission. PONARS Eurasia. 2014. URL: https://www.ponarseurasia.org/beyond-anti-westernism-the-kremlin-s-narrative-about-russia-s-european-identity-and-mission/
19. Number of marriages and divorces in Russia from 2000 to 2023. 2025. Statista. URL: https://www.statista.com/statistics/1005930/marriages-divorces-russia/
20. Putin issues decree to protect «traditional Russian values». Ukrainska Pravda. 2022. URL: https://www.pravda.com.ua/eng/news/2022/11/09/7375649/
21. Religion Monitor 2023. Europe’s religious landscape: Faith and religious diversity in an era of rapid change. Bertelsmann Stiftung. 2023. C. 3-5. URL: https://www.bertelsmann-stiftung.de/fileadmin/files/PicturePark/2023-10/ST-DZ_Factsheet_Europe_s_religious_landscape_2023.pdf
22. Russian Federation. Unintended pregnancy and abortion. Guttmacher Institute. URL: https://www.guttmacher.org/regions/europe/russian-federation
23. Russians have stopped attending their church. UA.NEWS. 2026. URL: https://ua.news/en/all-news/chastka-rosiian-iaki-ne-vidviduiut-tserkvu-dosiagla-maksimumu
24. Russia: Russian LGBT Network is labelled “extremist” in escalating crackdown on LGBTI rights. Amnesty International. 2026. URL: https://www.amnesty.org/en/latest/news/2026/04/russia-russian-lgbt-network-is-labelled-extremist-in-escalating-crackdown-on-lgbti-rights/
25. Russia`s aggression in Ukraine. Amnesty International. URL: https://www.amnesty.org/en/projects/russias-aggression-in-ukraine/
26. The Constitution of the Russian Federation from 12.12.1993. CODICES database. URL: https://codices.coe.int/codices/documents/constitution/01140d12-b6dd-480a-813b-9f96f7e517d7

Автор: Крохмальна Зоряна