Заходи

У Тернополі засновують всеукраїнську організацію нащадків жертв польських репресій

від Холіна Марія

8 серпня 2026 року, о 13:00, у Тернополі відбудуться установчі збори Всеукраїнської громадської організації “Пам’ять і справедливість – асоціація нащадків українських жертв польських репресій”. Подія пройде в Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини за адресою вул. Медова, 5.

Мета нової організації – об’єднати нащадків українців, які у ХХ столітті постраждали від репресій, дискримінації, депортацій, насильства та примусових переселень з боку польської влади й польських збройних формувань. Ідеться про збереження історичної пам’яті, підтримку наукових досліджень і відстоювання права українського народу на власний, а не нав’язаний ззовні, історичний наратив.

Під час установчих зборів учасники затвердять Статут організації, оберуть керівні органи та визначать напрями роботи на найближчі роки. Серед заявлених цілей – сприяння об’єктивному дослідженню українсько-польських відносин, популяризація документально підтверджених історичних фактів, захист пам’яті українських жертв польських репресій, а також розвиток міжнародного діалогу на засадах історичної правди, взаємної поваги та справедливості.

Окремо організатори наголошують на протидії політизації історії – тобто недопущенні ситуацій, коли болючі сторінки минулого перетворюють на інструмент політичного тиску на Україну. Організація декларує намір відстоювати право українського суспільства на власну історичну пам’ять і представляти цю позицію як в українському, так і в міжнародному інформаційному просторі.

До участі в установчих зборах запрошують науковців, істориків, громадських діячів, представників ЗМІ, нащадків українських жертв польських репресій, представників громадських організацій, а також усіх, кому небайдужі питання історичної пам’яті, національної гідності та захисту історичної правди.

Довідково. Установчі збори відбудуться 8 серпня 2026 року о 13:00 у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини (м. Тернопіль, вул. Медова, 5).

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

6 помилкових міфів про консерватизм

від Майданюк Валерій

Про консерватизм існує чимало необґрунтованих та помилкових міфів, котрі не відображають реальну сутність цієї демократичної ідеології і потребують детальної деконструкції та пояснення.

Міф 1: Консерватори проти змін

Реальність:  Консерватори не проти змін, а лише проти непотрібних і безглуздих “реформ”, наслідки яких доведеться потім лікувати новими реформами. Британський консерватор Едмунд Берк наголошував, що суспільство повинно змінюватися еволюційно, а не через революційні експерименти над людьми. Зміни та реформи мають бути добре продумані, перевірені практикою і зміцнювати суспільство, а не руйнувати його фундаментальні інститути.

 Міф 2: Консерватизм захищає лише багатих та владу

Реальність: Навпаки – британський прем’єр-консерватор Бенджамін Дізраелі наголошував на соціальній відповідальності держави і на моральному обов’язку еліт піклуватися про бідних для недопущення класового розколу. А створена німецькими консерваторами соціальна ринкова економіка є однією з найбільш успішних моделей, яка забезпечує соціальну справедливість, допомогу малозабезпечених та стабільність суспільства. Консерватори переконані: держава і приватний бізнес зобов’язані турбуватися про громадян.

Міф 3: Консерватори не дбають про довкілля

Реальність: Консервативна ідея відповідальності перед майбутніми поколіннями передбачає дбайливе ставлення до природи. Серед екологістів існує напрям – екоконсерватизм, який поєднує охорону довкілля зі збереженням екологічної відповідальності бізнесу. До того ж консерватизм є однією з найбільш наукових ідеологій, котра базується на раціоналізмі та перевіреному досвіді.

Міф 4. Консерватизм проти гендерної рівності

Реальність: Серед найвідоміших постатей консерватизму – британська прем’єрка Маргарет Тетчер. А сьогодні це – лідерка італійських консерваторів Джорджа Мелоні. В багатьох країнах, зокрема у Німеччині, Британії, Швеції, Норвегії, Литві, Хорватії жінки-консерваторки очолювали уряди та займали найвищі посади в державі.

Міф 5: Консерватори проти демократії

Реальність: Консерватизм – відстоює справжню демократію, як владу більшості, а не домінування меншості, демократію, яка захищає інтереси всього народу та всіх верств населення. Це і є найбільш автентичне розуміння демократії як влади народу – тобто влади більшості. Саме консерватори були серед творців сучасних демократичних інститутів країн Заходу.

Міф 6: Консерватори за «порядок» і проти свободи

Реальність: Насправді консерватизм ставить свободу в центрі уваги –  зокрема, одну з найбазовіших – економічну. Консерватори рішуче захищають свободу слова без цензури, «культури  скасування» та ув’язнень за висловлювання у соцмережі. Але, на думку консерваторів, свобода має поєднуватися з мораллю і з соціальною відповідальністю, а не руйнувати суспільство.

Саме тому в центрі консерватизму перебувають сім’я, мораль, держава, верховенство права і традиція як основа довготривалої стабільності й розвитку.  Консерватизм – це повага до збереження, виваженості, раціоналізму, здорового скептицизму й активних дій, спрямованих на встановлення гарантованої свободи та добробуту.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Ефект 1968 року: як паризькі погроми перетворили бунтаря на пророка консерватизму

від Майданюк Валерій

Нам обіцяють, що кожен новий ґаджет, кожна чергова хвиля толерантності та радикальні реформи наближають нас до прогресу. Але що, як цей шалений біг насправді є рухом у прірву, яка знищує людську особистість, перетворюючи її на інфантильного раба технологій та суспільного тиску? Знаменитий англійський філософ Роджер Скрутон, не побоявся піти проти течії. Свого часу його статті викликали справжню лють у медіа, а колеги-професори вважали його погляди «зрадою». Проте сьогодні, в епоху фінансових криз, занепаду моралі та агресивної культури скасування, його пророчі тексти читаються як ніколи актуально. Як  британський професор став інтелектуальним щитом європейської цивілізації та чому його ідеї — це не про минуле, а про наше виживання у XXI столітті?

Від паризьких барикад до підпілля Східної Європи: як гартувався філософ

Консервативний філософ Роджер Скрутон не народився в аристократичній родині з готовим набором консервативних поглядів. Виходець із родини вчителя, він мав блискучі успіхи в точних науках і виграв стипендію в Кембриджі, де зрештою обрав філософію. Проте його остаточне політичне переродження відбулося в травні 1968 року в Парижі, коли в Європі запалала «студентська» революція, яка надихалася лівими ідеями боротьби «зі старими порядками». Поки європейська молодь захоплювалася ліворадикальними гаслами, юний Роджер Скрутон, спостерігаючи з вікна Латинського кварталу за розбитими вітринами, перевернутими автівками та вирваною бруківкою, відчув те, що сам назвав «сплеском політичного гніву». Він зрозумів: руйнувати легко, але створити й захистити дещо цінне – значно важче.

Цей досвід перетворив його на безкомпромісного борця з тоталітарними ідеологіями. У 1980-х роках, коли Західна Європа вела теоретичні дискусії, Скрутон ризикував кар’єрою та свободою, допомагаючи створювати підпільні академічні мережі у Східній Європі, що перебувала під радянською окупацією. За таку таємну освітню діяльність у часи Холодної війни чеський президент Вацлав Гавел згодом нагородив філософа державною медаллю Заслуг. Скрутон знав ціну свободи слова не з підручників – він захищав її там, де за неї карали.

Інтелектуальний тероризм проти «добре поінформованих обивателів»

Повернувшись до британського академічного життя, Скрутон швидко став ворогом для ліберального істеблішменту. Написавши понад 50 книг – від естетики музики до філософії вина (якому він присвятив окрему працю «Я п’ю, тому я є»), – він щоразу бив у найболючіші точки сучасності. Його книга «Мислителі нових лівих» (1985 р.), де він розгромив кумирів тогочасної інтелігенції, на кшталт постмодерністів Мішеля Фуко та Жан-Поля Сартра, викликала хвилю обурення та цькування у пресі. Варто зауважити, що більшість філософів постмодернізму взялися деконструювати всі базові основи суспільства – державу, сім’ю, релігію, мову, націю як інститути влади і гноблення.

Ведучи колонку в The Times, Скрутон відверто висміював поверховий антирасизм, фальшиві рухи за мир та деградацію класичної освіти. Він критикував університети за те, що вони намагаються зробити навчання надто «актуальним» і практичним. Заміна чистої математики програмуванням, а історії – соціологією, на думку філософа, виховує нове покоління «добре поінформованих обивателів», позбавлених внутрішнього духовного стрижня та характеру. За свою відданість традиційним ідеалам Скрутон довго залишався аутсайдером у вищій школі, хоча наприкінці життя справедливість перемогла: у 2016 році він отримав титул лицаря за заслуги перед філософією та освітою, а його праці, зокрема книга «Консерватизм. Запрошення до великої традиції», стали доступними й українському читачеві.

Пастка прогресу: інфантильність, ґаджети та «політкоректне» полювання на відьом

У чому ж полягало головне філософське кредо сера Роджера Скрутона? Сам він неодноразово зазначав, що коли відкрито називав себе консерватором, то стикався з агресією або настороженістю, адже суспільство звикло вважати цей світогляд чимось ретроградним. Але консерватизм Скрутона – це передусім здоровий скепсис щодо сліпої віри в прогрес.

Він наочно демонстрував, як технічний прогрес, замість звільнення людини для духовного розвитку, приніс нові залежності. Вільний час заповнився миттєвими подразниками, які ведуть до інтелектуальної ліні, звуження сприйняття та «навченої безпорадності». Людина перетворюється на придаток машин, втрачаючи здатність мислити неординарно.

Не менш загрозливим філософ вважав і так званий «соціальний прогрес». Шляхетні гасла про рівність призвели до появи агресивної «культури виключення» – так званого кенселінгу. Сучасна західна «толерантність» дедалі більше нагадує полювання на відьом, де автономія окремої особистості опиняється поза законом, бо жива людина завжди є «неполіткоректною» і не вкладається в стандартизовані норми корпорацій чи меншин. Для Скрутона консерватизм був спробою зупинити це самогубне прискорення, що стирає людську індивідуальність, та повернути пріоритет духовній глибині (вертикалі) над матеріальним споживанням (горизонталлю).

Роджер Скрутон здійснив колосальний, фундаментальний внесок у теорію консерватизму, зумівши перенести його з суто політичного поля бою, де точаться крикливі дебати, на глибокий майданчик літератури, мистецтва, філософії та академічного аналізу. Він довів, що такі поняття, як традиція, порядок, реалізм та щирість, мають чіткі орієнтири у високій культурі та філософії і є життєво необхідними для здорового глузду.

Його спадщина яскраво демонструє знакову важливість консерватизму для сучасного суспільства. Консерватизм – це не сліпе чіпляння за минуле, а захисний імунітет цивілізації. У часи глобальних потрясінь, екологічної паніки та моральної дезорієнтації саме консервативні цінності – повага до сім’ї, нації, релігії та перевірених часом соціальних інститутів – стають тими архітектурними опорами, які рятують суспільство від хаосу, тиранії більшості та ідеологічного самознищення. Скрутон нагадав нам: людина залишається людиною лише тоді, коли вона відображає в собі Всесвіт, а не стає безликим гвинтиком у системі споживання.

Автор: Валерій Майданюк

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Релігія на лінії фронту: як Кремль використовує віру у війні проти України

від Майданюк Валерій

Перед обличчям повномасштабної російської агресії боротьба точиться не лише на полі бою, а й у сфері ідей, історичної пам’яті та релігії. Кремль десятиліттями використовував релігійний чинник як один із ключових інструментів поширення концепції «русского міра», легітимізації імперської політики та впливу на українське суспільство. Саме тому осмислення ролі релігії у забезпеченні національної безпеки стало одним із важливих напрямів сучасних українських наукових досліджень.

Збірник матеріалів круглого столу Українського безпекового клубу  «Релігія і національна безпека України в умовах війни» є вагомою спробою комплексно проаналізувати релігійний вимір російсько-українського протистояння. Автори збірника розглядають не лише традиційні питання свободи совісті чи міжконфесійних відносин, а й показують, як релігія використовується Росією як елемент гібридної війни, інформаційних операцій та підриву української державності. Особливо цінним є міждисциплінарний характер видання: серед авторів – військові, релігієзнавці, філософи, фахівці з безпеки та інформаційної політики. Тому збірник становить інтерес не лише для науковців, а й для журналістів, державних службовців, військових, духовенства та всіх, хто досліджує сучасні духовні та ідеологічні виклики українській державі.

Голова Українського безпекового клубу, військовослужбовець Юрій Міндюк розглядає релігію як один із фундаментальних елементів функціонування здорового суспільства в умовах війни. Автор переконливо демонструє, що релігія не є лише приватною справою людини, а виконує функції морального орієнтира, джерела суспільної солідарності, підтримки військових через капеланство та зміцнення національної стійкості. Водночас він наголошує, що Росія цілеспрямовано використовує пов’язані з нею церковні структури для інформаційного впливу, провокування внутрішніх конфліктів і просування власних наративів.

Протидія такому впливу повинна поєднувати забезпечення державної безпеки із дотриманням свободи совісті та верховенства права. «Релігійний вимір цієї війни – ніяк не периферія, а одна з серйозних арен боротьби за українську свободу» – наголошує Юрій Міндюк

Офіцер ЗСУ та керівник інформаційного проєкту «Духовна Матерія» Михайло Ташков досліджує майже невідому українцям тему – проникнення російського інформаційного впливу у середовище українського вайшнавізму. Автор доводить, що сучасна російська пропаганда далеко не завжди діє через прямі політичні заклики. Значно ефективнішим інструментом стають релігійний «нейтралітет», моральний релятивізм та небажання називати агресора агресором. На численних прикладах він показує, як російські духовні авторитети та пов’язані з ними структури можуть формувати вигідну Кремлю картину світу навіть без відкритої політичної агітації.

Важливою думкою доповіді Михайла Ташкова про вайшнавізм є висновок: «У ситуації геноцидної війни формула “ми поза політикою” часто перестає бути духовністю і стає мовою демобілізації жертви агресії».

Кандидатка філософських наук і старша наукова співробітниця відділення релігієзнавства Інституту філософії  імені Г.С.Сковороди НАН України Оксана Горкуша присвячує свою доповідь боротьбі двох світоглядних моделей – українського цивілізаційного простору та концепції «русского міра». Вона показує, що сучасна війна точиться не лише за території, а й за смисли, ідентичність та цінності.

Авторка переконливо доводить, що релігія може бути як чинником консолідації української політичної нації, так і інструментом її руйнування, якщо вона використовується імперською пропагандою. Символічною є її теза: «Війна наративів є боротьбою за те, яким буде майбутнє української ідентичності».

Професор, завідувач відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України Олександр Саган аналізує становлення Православної Церкви України в контексті глобальної боротьби за майбутнє світового православ’я. Він детально показує, що протидія українській автокефалії давно стала одним із ключових напрямів зовнішньої політики Росії. Кремль використовує дипломатичний, політичний, економічний та інформаційний тиск на православні церкви світу, намагаючись ізолювати ПЦУ та зберегти власний вплив. Особливу увагу автор приділяє тому, як церковні питання Кремль інтегрує у власну геополітичну стратегію.

Влучно характеризує ситуацію висновок професора Сагана: «Отримання Томосу для ПЦУ московське керівництво вважає найбільшим провалом російської зовнішньої політики за останні 200 років».

Генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун розглядає релігійну сферу крізь призму національної безпеки. Він демонструє, що сучасна Росія інтегрувала релігію у власну систему гібридної війни нарівні з інформаційними, дипломатичними та розвідувальними інструментами. Автор окреслює основні напрями такого впливу: інституційне проникнення, інформаційні операції, міжнародне лобіювання, соціальну дестабілізацію та використання Російської православної церкви як елемента зовнішньополітичної інфраструктури Кремля. Водночас він наголошує, що проукраїнські релігійні спільноти можуть бути потужним союзником держави у зміцненні національної стійкості.

Показовим є висновок генерала Ягуна: «У сучасній війні боротьба ведеться не лише за території чи ресурси. Вона ведеться за сенси, ідентичність і довіру».

Збірник «Релігія і національна безпека України в умовах війни» переконливо демонструє, що релігійна сфера давно перестала бути виключно питанням духовного життя. Вона стала одним із ключових напрямів російської гібридної війни проти України. Видання збірника матеріалів круглого столу Українського безпекового клубу не лише аналізує вже відомі механізми кремлівського впливу, а й відкриває нові напрями досліджень, які досі залишалися маловивченими. Саме тому збірник є важливим внеском у розвиток української гуманітарної науки та формування стійкості українського суспільства до російської пропаганди. Він ще раз нагадує: перемога у війні залежить не лише від сили зброї, а й від здатності суспільства захищати власну ідентичність, історичну пам’ять, духовні цінності та інформаційний простір.

Релігія Збірник на сайтЗавантажити
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Чи став Трамп на бік України?

від Майданюк Валерій

Ще кілька місяців тому Дональд Трамп називав себе не союзником України, а посередником у війні. Він критикував Володимира Зеленського, демонстрував готовність домовлятися з Кремлем і змушував європейських союзників сумніватися у майбутньому американської підтримки. Але саміт НАТО в Анкарі несподівано змінив настрій. Трамп заговорив про допомогу Україні, підтримав ліцензію на виробництво ракет Patriot і навіть позитивно оцінив українські удари по російській території. До України навіть приїхала відома протрампівська блогерка Лора Лумер, яка раптом побачила російські злочини і полюбила Україну. Чи означає це справжній розворот політики США, чи лише черговий тактичний маневр?

За останній рік президент США в багатьох українців не викликав симпатії і вражав непослідовністю своїх суджень і дій. Чимало українців поширювали в соцмережах меми про «агента Краснова» і тези про дружбу Білого дому з Кремлем. Але попри інформаційний шум по обидва боки Атлантики, «Дух Анкориджа» поступово почав вивітруватися, а держсекретар СШП Марко Рубіо недвозначно наголосив, що його навіть не існувало – ніяких угод не підписували.

Трамп несподівано змінив тон: що показав саміт НАТО в Анкарі?

Ще більшим сюрпризом став саміт НАТО в Анкарі, на якому Трамп здивував теплим ставленням до України. І це попри жорсткі заяви на адресу союзників по НАТО. Саме це стало одним із головних політичних сигналів саміту.

Найбільше обговорень викликала особиста зустріч Дональда Трампа та Володимира Зеленського. Після переговорів президент США заявив про готовність надати Україні ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів для систем Patriot. Для Києва це рішення має стратегічне значення, адже йдеться не лише про постачання озброєння, а й про можливість локалізувати його виробництво. Коментуючи домовленість, Трамп навіть дозволив собі жартівливий тон: “Досить круто, правда? Тепер ви не зможете казати, що ми даємо вам недостатньо. Виробляйте їх самі.”

Не менш показовими стали й заяви американської делегації щодо українських ударів по військових об’єктах на території Росії. Державний секретар США Марко Рубіо зазначив, що останнім часом Росії дедалі складніше захищати власний повітряний простір, а це може створити умови для переговорів про завершення війни. Сам Дональд Трамп погодився з цією оцінкою, визнавши, що така ескалація здатна наблизити закінчення війни.

Фактично це перший випадок за останній час, коли Білий дім не критикує українські далекобійні удари по території РФ, а розглядає їх як елемент стратегії завершення війни.

Для більшості європейських лідерів така зміна позиції стала несподіванкою. Якщо критика союзників з боку Трампа вже давно нікого не дивує, то його теплі слова про Україну та готовність розширювати військову підтримку стали приємною несподіванкою. Деякі дипломати припускають, що Вашингтон може почати ґрунтовно переходити до жорсткішої лінії щодо Кремля.

Серед причин такої зміни ставлення до України називають українські успіхи та силу ЗСУ. Один із представників Альянсу пояснив це просто: “Трамп любить переможців. А Україна останнім часом почала перемагати.” Останні успішні удари українських далекобійних засобів ураження по території Росії могли суттєво вплинути на оцінки американського президента.

MAGA блогерка за Україну?

Показово, що на фоні симпатій Трампа до України до Києва приїхала американська протрампівська інфлуенсерка Лора Лумер (Laura Elizabeth Loomer, 1993), яка відома своїми правими поглядами та неодноразовим поширенням тез, співзвучних із російською пропагандою. При цьому сама блогерка заперечує будь-які зв’язки з Кремлем, заявляючи у соцмережі X: «Я не в Росії, бо я не пропагандистка». 33-річну Лумер зазвичай характеризують як проамериканську активістку та одну з найпомітніших прихильниць крила Республіканської партії – руху MAGA. Її аудиторія налічує близько 2 мільйонів підписників у X та понад 135 тисяч у Truth Social.

Під час візиту до української столиці блогерка демонстративно відвідала ресторан «МакДональдс» біля пошкодженої російськими обстрілами станції метро «Лук’янівська», після чого почала активно документувати свої враження від Києва. Варто зважати, що Лумер добре розуміє силу інформаційного впливу: її дописи, коментарі та інтерпретації подій здатні швидко набирати значне охоплення й формувати громадську думку.

Наразі один із її останніх дописів у X суттєво контрастує з попередньою риторикою. Лумер написала:

«Сирени ревуть. Це щоденна реальність для кожного українця. Я почуваюся дуже нерозумно, усвідомлюючи, що протягом останніх п’яти років применшувала боротьбу українців. Часто говорила, що мене це не хвилює. Тепер розумію, що це було неправильно. В Україні люди щодня змушені бігти в укриття, тоді як дехто з нас мав нахабство стверджувати, що Росія має рацію, повіривши брехні про те, що Україна нібито заселена прихильниками нацизму. Саме так Росія впливала на нас своєю пропагандою, і ми навіть не усвідомлювали цього. Повітряні тривоги можуть стати майбутнім і для Америки, якщо ми не вимагатимемо від наших законодавців протистояти комунізму та багатополярному світу. Трамп не буде президентом вічно, а вісь зла швидко посилюється».

Видається, що зміна думки Трампа про Україну впливає і на цілий пул американських консерваторів та правих, які також відчувають «вітер змін».

Чи справді США змінюють курс?

Попри позитивні сигнали, робити далекосяжні висновки поки що зарано. За останній рік Дональд Трамп уже неодноразово демонстрував різкі зміни власної позиції. Він називав Зеленського диктатором, а згодом заявляв, що не пам’ятає таких слів. Спочатку говорив, що США мають бути лише посередником між Києвом і Москвою, а тепер фактично анонсує нові форми підтримки України. Така непередбачуваність давно стала характерною рисою його політичного стилю.

Водночас не можна виключати й варіанту, за яким російські хороводи Віткофа і  Кушнера та «дух Анкориджа» були лише звичним туманом переговорної стратегії Трампа. Цілком можливо, що попередні спроби діалогу Вашингтона з Москвою, численні контакти американських представників із Кремлем та періодичні компліменти на адресу кремлівського диктатора були елементом ширшої переговорної тактики, покликаної виграти час, оцінити готовність Росії до компромісів чи затягнути її у війну на виснаження за рахунок України.

Показово, що останнім часом російські посадовці дедалі частіше висловлюють розчарування результатами цих контактів. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров навіть заявив, що Росію “обдурили” під час переговорного процесу в Анкориджі. Хоча абсурдно припускати, що США будь-коли всерйоз розглядали можливість стратегічного союзу з Москвою.

Зараз складається враження, що Вашингтон знову повертається до більш традиційної політики стримування Росії, а Україна дедалі більше розглядається як ключовий партнер у цьому протистоянні. Чи означає це остаточний розворот Дональда Трампа на користь України? Знаючи характер Трампа, однозначної відповіді  навіть не варто шукати. Політика нинішнього президента США залишається гнучкою, а його заяви нерідко змінюються залежно від розвитку подій.

Втім, навіть якщо Вашингтон дійсно повертається до жорсткішої лінії щодо Кремля, для України головний висновок залишається незмінним: міжнародна підтримка є критично важливою, але справжньою гарантією безпеки залишаються власна оборонна промисловість, сучасні технології, розвиток далекобійної зброї та здатність самостійно завдавати Росії стратегічних втрат. Саме власна сила забезпечує Україні найкращі позиції незалежно від того, хто сьогодні перебуває в Білому домі і якою буде його риторика завтра. І що не менш важливо – поглиблення розвитку ідейно-духовної складової, базованої на цінностях збереження, котрі є  основою для стійкості та обороноздатності нації.

Автор: Валерій Майданюк

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Відео: Василь Кучабський: консерватор, який водив за носа комуністів

від Майданюк Валерій

Шпигунська епопея українського консерватора, який десятиліттями водив за носа комуністичні спецслужби. Ця історія могла б стати сюжетом голлівудського шпигунського трилера, але це – реальне життя українця, історика, військового діяча УНР та УВО, одного з ключових теоретиків українського консерватизму – Василя Кучабського.

Уявіть собі людину, яка:

⚔️ Воювала проти більшовиків і тікала з полону.

🔫 Засновувала підпілля (УВО) разом із Євгеном Коновальцем.

📚 Написала фундаментальні праці з українського консерватизму.

🤫 …а потім на 25 років повністю «розчинилася» в повітрі.

Його вважали загиблим. Думали, що його вбили радянські спецслужби або польська Армія Крайова.

Але реальність виявилася куди карколомнішою.

Поки будувалася Берлінська стіна, а зловісна служба «Штазі» шпигувала за кожним подихом громадян Східної Німеччини, колишній сотник УНР… спокійно вчителював у місцевій школі та працював у мерії німецького містечка під виглядом етнічного німецького громадянина! Жоден агент КДБ чи Штазі за чверть століття так і не здогадався, що поважний «німецький пан» — це той самий українець, який роками водив їх за носа і нищив їхній режим. Про його справжню особистість власний онук дізнався лише після падіння комунізму!

Як офіцеру УНР вдалося створити ідеальну легенду та вижити в самому серці комуністичної ворожої території?

🎬 Дивіться неймовірну історію Василя Кучабського у нашому новому відео:

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Без категорії

Кардинал Ватикану підтвердив: Свята Церква разом з Україною у боротьбі за полонених

від Холіна Марія

Візит спецпредставника Папи Римського кардинала Маттео Дзуппі до Координаційного штабу став черговим свідченням того, що духовний авторитет католицької Церкви залишається на боці українського народу у протистоянні варварству.

Голову Координаційного штабу генерал-лейтенанта Олега Іващенка прийняв посланець Ватикану в рамках офіційного візиту в Україну. Іващенко подякував представнику Святого Престолу та особисто Папі Леву ХІV за незмінну увагу до долі українських бранців — військовополонених та цивільних, незаконно утримуваних російським агресором.

Сторони говорили відверто про те, про що часто мовчать дипломати: катування, нелюдські умови утримання в російських тюрмах, викрадення дітей, зникнення безвісти. Іващенко наголосив — Україна готова до обміну “всіх на всіх” вже сьогодні, і кожен день зволікання коштує людських життів.

Особливо промовисті слова пролунали про родини бранців:

“Родини полонених, позбавлених свободи та часто навіть простого права на зв’язок з рідними та близькими, мають величезну надію, що католицька Церква силою свого духовного авторитету зможе передати благу вістку про звільнення і порятунок, а також звістку про те, що кожного і кожну в нас, пам’ятають, люблять і чекають”.

До кардинала також звернулися представники родин полонених — тих, хто щодня живе очікуванням і молитвою. Вони подякували Ватикану за принципову позицію щодо пришвидшення обміну.

Дзуппі, зі свого боку, віддав належне послідовності обох понтифіків — покійного Франциска та нинішнього Лева ХІV — у боротьбі за звільнення полонених:

“Святий Престол молиться за якнайшвидше звільнення і повернення додому всіх військовополонених та цивільних”.

Символічно, що напередодні зустрічі кардинал відвідав табір для полонених — на власні очі побачив те, про що росія воліє мовчати.

Україна вкотре нагадала: партнерам час переходити від слів до рішучих дипломатичних дій — вимагати від москви повної інформації про всіх утримуваних і негайного припинення практики тортур. Візит супроводжували апостольський нунцій Вісвальдас Кульбокас та посол України у Ватикані Андрій Юраш.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Відео: 10 вражаючих фактів про консерватизм

від Майданюк Валерій

Консерватизм — це зовсім не про нудне минуле та опір змінам. Це – одна з найгнучкіших і найдемократичніших політичних ідеологій, яка неодноразово доводила свою здатність досягати успіхів.

Наша команда “Консервативної Платформи” випустила відео, яке руйнує стереотипи про консерватизм.

Насправді консерватизм — одна з найгнучкіших та найуспішніших ідеологій, яка створила сучасний світ і підняла з руїн найбагатші країни планети.

Ми зібрали 10 вражаючих фактів, про які зазвичай мовчать у підручниках:

🛑 Як виник консерватизм і чому він був народжений з хаосу? Як кривава гільйотина Французької революції змусила світ мислити обережно?

🚀Чому саме консерватори стали авторами «економічних див»? Як Тетчер, Рейган та лідери Японії) витягували свої країни з глибоких криз?

🛡️Жодних утопій: чому консерватизм — єдина ідеологія, яка не обіцяє «казок про світле майбутнє» і не намагається вивести «ідеальну людину» на кшталт радянського пролетарія?

🇺🇦Секрет нашої Незалежності: як ідеї консерватизму та християнської етики стали фундаментом для В’ячеслава Чорновола та Народного Руху у 1991 році?

🌍 Чому у ХХІ столітті ця ідеологія знову переживає потужний апгрейд та хвилю піднесення у світі?

У світі шалених змін та популізму консерватизм пропонує те, чого нам так бракує — здоровий глузд, стабільність та еволюцію замість руйнування.

🎬Дивіться повне відео за посиланням і дізнайтеся всі 10 фактів.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Ліндсі Грем – американський «яструб» і друг України

від Майданюк Валерій

Раптова смерть одного з найпослідовніших прихильників України – американського сенатора Ліндсі Грема викликала широкий резонанс, а разом із ним – і численні запитання щодо політичної спадщини та значення його втрати для українсько-американських відносин.

Ліндсі Грем – адвокат України в адміністрації Трампа

11 липня у віці 71 року помер американський сенатор-республіканець від штату Південна Кароліна Ліндсі Грем. За попередньою інформацією, причиною смерті стала раптова зупинка серця. Новина викликала широкий резонанс не лише у США, а й в Україні, адже Грем був одним із найактивніших американських політиків, які послідовно підтримували Київ у боротьбі проти російської агресії.

Його смерть стала особливо символічною через те, що буквально за день до цього сенатор перебував в Україні зі своїм десятим від початку повномасштабної війни візитом. Грем зустрічався з президентом Володимиром Зеленським, відвідував виробництво українських безпілотників та говорив про новий пакет санкцій проти Росії.

Ліндсі Олін Грем народився 9 липня 1955 року у містечку Сентрал у Південній Кароліні. Його дитинство було непростим. Батьки утримували невеликий ресторан і більярдну, де хлопець допомагав працювати змалку. У 21 рік він залишився сиротою: спочатку від раку померла мати, а через кілька місяців від інфаркту – батько. Молодий Грем узяв під опіку молодшу сестру, фактично відклавши власне життя.

Він став першим членом своєї родини, який здобув вищу освіту. Закінчив Університет Південної Кароліни, отримав диплом юриста та присвятив понад три десятиліття службі у Військово-повітряних силах США і резерві, завершивши кар’єру у званні полковника.

Політичну кар’єру Грем розпочав у Палаті представників США, а з 2002 року став сенатором. Його неодноразово переобирали, а до останніх днів життя він очолював Бюджетний комітет Сенату та працював у кількох ключових комітетах американського парламенту.

Консерватор, який зробив підтримку України одним зі своїх пріоритетів

Ліндсі Грем належав до крила американських політиків, які виступали за сильну оборону США, жорстку зовнішню політику та активне стримування авторитарних режимів. Ще задовго до анексії Криму він закликав до рішучої політики щодо Кремля, а після початку російської агресії став одним із найбільш принципових прихильників України у Вашингтоні.

За роки великої війни сенатор десять разів відвідав Україну. Він послідовно підтримував постачання сучасного озброєння, посилення санкцій проти Москви та міжнародну ізоляцію Росії.

Саме Грем був одним із авторів резолюції про визнання Росії державою-спонсором тероризму, а також розробив разом із сенатором Річардом Блюменталем масштабний законопроєкт щодо первинних і вторинних санкцій проти Росії та країн, які продовжують купувати російські енергоносії.

Після початку повномасштабного вторгнення він неодноразово заявляв, що агресію Кремля можна зупинити лише силою та безкомпромісним економічним тиском. Саме через свою позицію Грем став одним із найнебажаніших американських політиків для Кремля. У 2023 році Росія оголосила його у розшук після серії різких заяв щодо війни. Протягом багатьох років він послідовно вважав Росію одним із головних стратегічних противників Сполучених Штатів і виступав за максимально жорстке стримування Кремля.

Від критика Трампа до його союзника

Політична біографія Грема нерозривно пов’язана з Дональдом Трампом. Під час президентської кампанії 2016 року він був одним із найжорсткіших критиків майбутнього президента і навіть конкурував із ним на республіканських праймеріз. Однак після перемоги Трампа їхні стосунки кардинально змінилися. Грем став одним із найвпливовіших союзників Трампа у Сенаті та підтримував значну частину його політичного курсу.

Водночас його позиція щодо України не завжди залишалася незмінною. Після конфлікту між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським у Білому домі в лютому 2025 року сенатор підтримав американського президента. Ліндсі Грем досить швидко усвідомив, що Дональд Трамп став домінуючою фігурою в Республіканській партії, а отже ефективніше працювати поруч із ним, ніж залишатися в опозиції.

Тоді сенатор Грем несподівано різко розкритикував українську владу. Він заявив про необхідність проведення президентських виборів в Україні та закликав Володимира Зеленського взяти в них участь. Крім того, Грем стверджував, що тривала відсутність виборів створює підстави говорити про демократичні проблеми в Україні. Ці заяви багато хто сприйняв як такі, що перегукувалися з російськими пропагандистськими наративами.

Однак уже невдовзі Грем повернувся до своєї традиційної зовнішньополітичної позиції і знову почав висловлюватися про Україну позитивно. Під час Мюнхенської безпекової конференції, де Грем брав участь у дискусії разом із Володимиром Зеленським, він називав Україну “ідеальним партнером” для США.

Тому окремі критичні заяви Грема щодо України радше відображали політичну кон’юнктуру та прагнення не вступати у відкритий конфлікт із Дональдом Трампом, ніж зміну його базових поглядів на російську загрозу чи місце України в американській зовнішній політиці.

Під час свого останнього візиту до Києва Грем наголошував, що США не повинні втрачати співпрацю з Україною у сфері військових технологій, особливо безпілотників. Він також заявив, що має підстави для оптимізму щодо завершення війни завдяки поєднанню військового тиску та жорстких санкцій.

10 липня сенатор зустрівся з президентом Володимиром Зеленським, відвідав українське виробництво безпілотників SkyFall та обговорив із українським керівництвом нові санкції проти Росії.

А наступного дня стало відомо про його смерть. За інформацією американських ЗМІ, екстрені служби прибули до будинку політика після повідомлення про зупинку серця. Його співробітники заявили, що до цього сенатор не скаржився на самопочуття і не мав ознак погіршення здоров’я.

Але в останній день життя сенатор Грем мав телефонну розмову з президентом Трампом, і розповів господарю Білого дому про візит до України й законопроєкт щодо санкцій проти Росії. Тоді він і вперше згадав про погане самопочуття. Йому порадили негайно звернутися за медичною допомогою, проте Грем сказав, що зробить це в неділю вранці після запланованого виступу на телеканалі NBC. За попереднім висновком судово-медичного експерта, яку оприлюднив офіс Грема, сенатор помер внаслідок розшарування аорти.

Раптова смерть політика, який щойно повернувся з України та активно просував нові антиросійські санкції, породила численні припущення у публічному просторі. Низка українських громадських активістів висловила думку, що є надто дивним співпадінням, коли сенатор, який підтримує Україну і прибуває на військовий завод в Україні, який є одним з «яструбів» і висловлює жорстку антиросійську політику щодо РФ, через день-два помирає від зупинки серця. Чи не причетна до цього Москва, яка відома таємними вбивствами політичних опонентів? Водночас жодних офіційних доказів чи підтверджень того, що до смерті сенатора могла бути причетна Росія або будь-які інші сторонні сили, наразі немає.

Президент Зеленський назвав Грема справжнім захисником свободи, зазначивши, що останніми тижнями сенатор працював над важливими ініціативами, які могли допомогти посилити тиск на Росію та наблизити справедливий мир. А політичний оглядач Віталій Портников також відзначив, що Грем був одним із останніх представників покоління американських політиків, які послідовно ставили принципи міжнародної безпеки вище за короткострокові політичні вигоди.

Смерть Ліндсі Грема означає втрату одного з найвпливовіших прихильників України у Вашингтоні. Протягом багатьох років він залишався послідовним прибічником жорсткої політики щодо Кремля, підтримував українську боротьбу та виступав за максимальний санкційний і військовий тиск на Росію. Його політична спадщина значною мірою пов’язана з переконанням, що поступки агресору лише створюють передумови для нових воєн. Саме тому для України Грем залишиться не просто американським сенатором, а одним із тих політиків, які в найважчі роки відкрито відстоювали наше право на свободу, незалежність і перемогу.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Джорджа Мелоні: найвпливовіша консерваторка Європи

від Майданюк Валерій

Ще кілька років тому багато європейських політиків і медіа називали Джорджу Мелоні надто радикальною для керівництва Італією. Проте сьогодні саме вона є однією з найвпливовіших політичних постатей світу, входить до рейтингів Forbes і Time, не боїться публічно сперечатися з Дональдом Трампом, послідовно підтримує Україну та дедалі активніше впливає на майбутнє ЄС. Її політичний шлях показує, що сучасний європейський консерватизм переживає глибоку трансформацію і стає одним із головних факторів нової геополітики континенту.

Як консервативна лідерка Італії стала одним із ключових політиків сучасної Європи

Ім’я Джорджі Мелоні вже давно перестало асоціюватися виключно з італійською політикою. Сьогодні вона є одним із найвпливовіших європейських лідерів, який формує порядок денний не лише всередині своєї країни, а й у питаннях безпеки, майбутнього Європейського Союзу та підтримки України. Політична біографія Мелоні демонструє, як послідовність, ідеологічна визначеність та здатність адаптуватися до нових міжнародних реалій можуть привести політика від молодіжного активізму до керівництва однією з найбільших держав Європи.

Джорджа Мелоні народилася в Римі і прийшла в політику дуже рано – у 15 років вона вступила до молодіжної організації Італійського соціального руху, а згодом стала однією з найпомітніших представниць нового покоління італійських правих. Наприкінці 1990-х років вона працювала радницею провінції Риму, очолювала молодіжне крило Національного альянсу, а у 2008 році отримала посаду міністерки молоді в уряді Сільвіо Берлусконі. Цей досвід зробив її однією з найбільш упізнаваних політичних діячок країни. Переломним став 2012 рік, коли разом з Іньяціо Ла Русса та Гвідо Крозетто вона заснувала партію «Брати Італії» (Fratelli d’Italia). Через два роки Мелоні очолила нову політичну силу.

За її словами, створення партії було відповіддю на кризу традиційних правих після ганебної епохи Берлусконі. Вона прагнула не просто зберегти цей політичний табір, а зробити його сильнішим, повернувши до центру політичного життя патріотизм, національний суверенітет та консервативні цінності.

Поступово підтримка «Братів Італії» почала стрімко зростати. Особливо це стало помітно під час пандемії COVID-19, коли виборці дедалі більше розчаровувалися традиційними партіями. На парламентських виборах 2022 року правоцентристська коаліція здобула перемогу, а Джорджа Мелоні стала першою жінкою-прем’єр-міністеркою в історії Італії.

Консерватизм як основа політичної стратегії

На відміну від багатьох популістських рухів, успіх партії «Брати Італії» значною мірою базується на чітко сформульованій ідеології. Її політичну платформу визначають національний консерватизм, італійський патріотизм, захист традиційної сім’ї, соціальний консерватизм та критичне ставлення до надмірної централізації влади в Брюсселі.  При цьому партія не виступає за вихід Італії з Європейського Союзу, а натомість говорить про необхідність реформування ЄС та побудови так званої «Європи народів», де держави зберігають ширші повноваження.

У 1-й статті I розділу Статуту партії «Брати Італії» дається визначення організації як руху, який має своєю метою, на основі принципів народного суверенітету, свободи, демократії, справедливості, соціальної солідарності та податкової рівності, надихаючись цінностями національної традиції.

Джорджа Мелоні відкрито називає себе християнкою та неодноразово заявляла, що захищає «Бога, Батьківщину та сім’ю». Вона виступає проти евтаназії, сурогатного материнства, легалізації наркотиків, розширення абортного законодавства, одностатевих шлюбів та виховання дітей одностатевими парами. Також критикує гендерні теорії у шкільній освіті та підтримує державну політику, спрямовану на підвищення народжуваності.

Важливим напрямом її політики є боротьба з нелегальною міграцією. Вона пропонує жорсткіший контроль зовнішніх кордонів ЄС, посилення морського патрулювання Середземного моря та обмеження діяльності радикальних ісламістських організацій.

Мелоні захоплюється творчістю Джона Толкіна, вважаючи його твори джерелом консервативної філософії. А також базує свої погляди на ідеях британського консервативного мислителя Роджера Скрутона. «Якби я була британкою, я була б торі» – наголошує Мелоні. Такий інтелектуальний фундамент вирізняє її серед багатьох сучасних європейських політиків.

Україна, НАТО і новий баланс сил у Європі

Однією з найбільш помітних трансформацій у політичній біографії Джорджі Мелоні стала її зовнішньополітична позиція після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Якщо раніше вона виступала за прагматичніші відносини з Москвою і мала досить зашкварених політичних союзників (таких як кремлівський лобіст Маттео Сальвіні), то після 2022 року Мелоні стала одним із найбільш послідовних прихильників військової, політичної та дипломатичної підтримки України.

Партія «Брати Італії» наголосила, що російське вторгнення є агресією не лише проти України, а й проти всієї Європи, демократії та права народів на суверенне існування. У програмі правоцентристської коаліції підтримка України поєднується із пошуком дипломатичного завершення війни, але без поступок агресору. Сама Мелоні неодноразово підкреслювала, що поразка України означатиме стратегічне ослаблення всього Заходу та різке посилення Китаю. На її переконання, перемога Росії відкриє Пекіну нові можливості для глобального впливу, а Європа ризикує втратити власну стратегічну автономію.

Водночас Мелоні залишається прихильницею НАТО та проатлантичної співпраці, хоча й виступає проти прямого введення військ країн Альянсу в Україну, вважаючи, що це може призвести до неконтрольованої ескалації війни.

Показово, що Мелоні часто апелює до концепції Папи Івана Павла ІІ про Європу, яка має «дихати двома легенями» – західною і східною. У цьому контексті вона розглядає держави Центральної та Східної Європи, включно з Україною, як невіддільну частину європейської цивілізації та важливий елемент безпеки всього континенту.

Феномен Джорджі Мелоні полягає в тому, що вона змогла поєднати ідеологічну послідовність із політичним прагматизмом. Її партія не стала черговим протестним проєктом, а перетворилася на стабільну політичну силу, яка спирається на  раціональну систему цінностей і довгострокову стратегію.

Для України особливе значення має те, що Мелоні, попри подекуди євроскептичні погляди, займає чітку проукраїнську позицію. Підтримка України в її політиці є не ситуативним рішенням, а частиною ширшого бачення майбутнього Європи, заснованого на цінностях справжнього демократичного консерватизму, на суверенітеті держав, трансатлантичній єдності та стримуванні авторитарних режимів. На цьому тлі Джорджа Мелоні дедалі більше утверджується як одна з ключових фігур сучасної європейської політики, чий вплив виходить далеко за межі Італії.

Автор: Валерій Майданюк

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Новіші
Старіші
Close