Перетворення нацизму на домінуючу силу в континентальній Європі не зміцнило позиції традиціоналізму, як сподівались консерватори, а призвело до встановлення тоталітарного «нового порядку». Тоталітаризм фактично знищив усі старі інститути. Верховенство права, персональні та політичні свободи, підзвітність уряду були скасовані. Більш того під загрозою існування опинились навіть інститут церкви  та релігія.

Ідеологія нацизму вкрай критично розглядала вплив християнства на долю європейської цивілізації. Для нацистів діяльність християнської церкви дорівнювала «єврейському впливу».

Традиційні чесноти християнського вчення, як-от милосердя, справедливість, універсалізм, сприймались нацистами як риси, що негативно вплинули на арійські чесноти європейців.

Вплив християнських церков було суттєво обмежено. Поступово нацисти заборонили діяльність усіх соціальних церковних організацій: профспілок, допомогових комітетів, молодіжних організацій. Також була накладена заборона на християнські друковані видання. Під заборону потрапляли навіть малотиражні єпископальні вісники.

Нацисти планували суттєво ревізувати вчення церкви. Під заборону мали потрапити Старий Заповіт та апостольські послання. Серед нацистів існували плани, що в церквах поруч із Біблією мав знаходитись «Майн Кампф» Гітлера, а місце традиційних хрестів у церквах мала зайняти свастика.

Стало зрозуміло, що в разі тривалого домінування нацизму вплив християнства суттєво зменшиться, а саме християнство буде змінене до непізнаваності. Поступове усвідомлення цього факту викликало справжній шок у багатьох сучасників діячів вже заборонених християнських партій, священників чи християнських інтелектуалів.

Сумнівні перспективи християнства призвели до появи в контрольованих нацистами країнах феномену «християнського опору». Окремі християнські інтелектуали, діячі заборонених християнських партій, священики, а подекуди і церковні ієрархи висловлювали позицію, що йшла врозріз із ідеологією нацистів. Ще більша частина ієрархів намагалась уникнути будь-якої публічної підтримки дій нацистів, а також негласно рятували групи, переслідувані нацистами. Саме такої позиції дотримувався Папа Римський Пій ХІІ. Утримуючись від публічної підтримки нацистів, Пій ХІІ давав неофіційні розпорядження монастирям переховувати політичних опонентів нацизму та євреїв.

Поступово в русі опору Італії та Франції з’явились християнські групи, що почали збройну боротьбу із нацизмом.

Існування «християнського опору» та радикальна поляризація із тоталітарними партіями перетворили середовища «демократичного християнства» на одну із найбільш помітних сил у постнацистській Європі.

Боротьба із тоталітарним нацизмом та потенційна загроза з боку тоталітарного комунізму призвела до утворення найбільш оригінального європейського явища післявоєнного періоду – потужних християнсько-демократичних рухів.

Хоча більшість європейських християнсько-демократичних партій були створені в другій половині 40-х років, проте ключовими для кристалізації інтелектуального підґрунтя християнської демократії стали останні роки ІІ Світової війни.

В 1943 році французький філософ-персоналіст Жак Марітен видає книгу «Християнство та демократія». Книга Марітена окреслила основні підходи та ідеологічні засади християнсько-демократичних рухів. Марітен констатував, що через недалекоглядність політичних еліт Європа опинилась перед вибором «між комунізмом, який бореться із Богом, та нацизмом, який намагається підкорити Бога своїм цілям».

На думку Марітена, післявоєнна Європа зможе досягнути тривалого миру лише за умови, якщо «християнство та демократія знов об’єднаються». Ключовим питанням для Марітена стало питання, чи зможуть християни перетворитись на громадян, які здатні взяти на себе відповідальність за долю батьківщини, Європи та загалом християнської цивілізації.

Діяльність Жака Марітена є доволі показовою та може слугувати прикладом трансформації ідеологічних поглядів покоління, що пережило ІІ Світову війну. Ще в 20-х роках Марітен належав до католицької групи «Аксьйон Франсез», що сповідувала авторитарно-корпоративні погляди. Так само, як і Марітен, великі групи європейців, стикнувшись із реаліями нацизму, відмовлялись від ілюзій щодо авторитаризму та заново відкривали для себе роль церкви і християнського вчення.

Якщо книга Жака Марітена вплинула здебільшого на елітні групи, то для широких мас значно важливішим стала зміна позиції Римської церкви. У різдвяному посланні 1944 року Римський Папа Пій ХІІ заявив, що демократія є тією формою правління, яка найбільш близька до християнських ідеалів. Ця заява остаточно легітимізувала політичну діяльність католиків з боку церкви та сприяла утворенню демократичного католицизму.

Різдвяне послання Пія ХІІ мало тим більше значення, що ті території, які в післявоєнній Європі були звільнені від нацистських режимів та не потрапили під комуністичну окупацію, були значною мірою католицькими. Навіть у західних зонах окупованої Німеччини католики становили приблизно рівну частину населення порівняно  протестантами.

Книга Жака Марітена та послання Пія ХІІ не стільки сформували суспільний запит на поєднання християнства та демократії, а радше відобразили його. Саме ці два політичні діячі остаточно кристалізували інтелектуальні обриси християнської демократії.

Автор: Костянтин Канішев

Сьогодні чимало українців та європейців не знають, що ЄС – який став запорукою миру та економічного зростання Європи, сім десятиліть тому створили християнсько-демократичні діячі.

За словами дослідника Джеффа Фонтейна у першій половині ХХ століття Франція та Німеччина поводилися немов приблудні пси, хапаючи шматки прикордонних територій і провокуючи світові війни. Але швидке і тривале примирення між європейськими країнами стало можливим завдяки невеликій групі діячів, котрі сповідували християнські цінності.

Саме християнські цінності допомогли повоєнним європейським політикам домовитися про довготривалий мир та співпрацю між країнами, котрі до цього майже тисячу років воювали. Лише за друге тисячоліття нашої ери між французами, німцями, італійцями, голландцями, іспанцями і тд. були сотні воєн, а кожна з країн вважала сусідів – головними ворогами. Християнські пастори здійснили великий примирливий вплив на погляди представників антагоністичних держав – Німеччини і Франції щодо приналежності Саарського вугільного басейну. Міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман та канцлер ФРН Конрад Аденауер зуміли налагодити діалог насамперед завдяки спільному відвідуванню християнських заходів, де кожен усвідомив необхідність компромісів та довіри.

Сьогодні видається, нібито після краху нацизму, появи плану Маршалла і створення НАТО Європа була приречена на мирний розвиток, але це зовсім не так. Через недовіру і загостреність стосунків між державами ці проєкти могли провалитися, а Європа була за крок до повторення помилок минулого. Засновники європейської інтеграційної ідеї Роберт Шуман, Альчіде де Гаспері та Конрад Аденауер вважали, що окрім економічних ініціатив, потрібно створити насамперед атмосферу прощення, каяття та примирення.

Шуман наголошував, що реконструкція Європи можлива лише на основі глибоко вкорінених, базових християнських цінностей. Ба, більше – Шуман вважав, що демократія буде або християнською, або її взагалі не буде. Антихристиянська демократія перетвориться на пародію, яка потоне в тиранії чи анархії. На думку Шумана, перерізавши християнські коріння, Європа втратить поняття рівності, людської гідності та толерантності.

Шуман запропонував Аденауеру створити наднаціональну систему контролю над вугіллям і металургією обох країн і зробити війну не лише небажаною, але й матеріально неможливою. Це був інноваційний крок “Батька Європи”, котрий не обійшовся без впливу християнського світогляду.

Після виголошеної 9 травня 1950 року Декларації Шумана про концептуальну структуру європейської інтеграції, було запущено подальший процес об’єднання. 18 квітня 1951 року підписано Паризький договір про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі, далі був Римський договір 1957 року та створення Європейської економічної спільноти (ЄЕС), Євроатом і митні угоди. Шарль де Голль, який не бажав послаблення суверенітету Франції лавірував між послабленням і посиленням впливу Німеччини, Британії, США та європейських інституцій у Європі, на два десятиліття “затягнув” інституційну еволюцію ЄС. Але основи, закладені християнськими демократами уможливили створення структури, яка для всього світу досі залишається зразком безпеки, економічного розвитку і соціальної справедливості.

Автор: Валерій Майданюк

8 липня росіяни цілеспрямовано атакували ракетою Національну дитячу лікарню “Охматдит” в Києві. Кількість жертв та постраждалих збільшується, люди помирають в реанімаціях від поранень. В цій ситуації дуже дивним і навіть цинічним є мовчання та оминання увагою цієї трагедії з боку тих, хто перший мав би висловити співчуття, не кажучи вже про руку допомоги. Деякі європейські християнські організації та медійні платформи мовчать про шокуючу трагедію та вбивство дітей в центрі Європи. Ба, більше – декотрі давно практично не згадують війни в Україні!

Окремі політичні громадські організації, котрі називають себе “християнськими”, у своїх публікаціях і зверненнях турбуються про старіння населення в Японії, коментують заяви брюссельських бюрократів, охоче згадують проблеми Сирії, Сектору Гази, проблеми християн в Індії та в Нігерії, але практично не згадують страждання християн в найбільшій європейській країні. Звісно, християни повинні співчувати всім людям, незалежно від континентів, але ігнорувати біду сусідів, страждання та смерть українців, більше турбуючись дискусіями серед європейських політичних партій – виглядає, щонайменше дивно. До прикладу, один з європейських християнських фондів за останні два роки не зробив жодної заяви про війну в Україні, а натомість у щомісячному зверненні випустив стурбованість з приводу зростання кількості самотніх пенсіонерів у Японії.

Декотрі популярні у соцмережах англомовні християнські пабліки та спільноти, котрі мають сотні тисяч учасників, активно публікують біблійні та духовні цитати, красиві релігійні фото, але майже не згадують страждання християн в Україні, не кажучи вже про вчинки допомоги. Хочеться запитати, чи все гаразд з такими християнами, котрі не помічають людей у біді, а зайняті лише красивими картинками про Ісуса?

Перші християни були категоричними: якщо ти християнин, кому ти допомагаєш? Допомога, або хоча б милосердя до людей неодноразово згадується в словах Ісуса та в Біблії. Натомість ігнорування тих, хто в біді – засуджується як лицемірство, яке не має нічого спільного ні з вірою, ні зі сподіванням на Царство Небесне.

Консервативна Платформа звернулася в зв’язку зі злочином росіян проти дітей до всіх християн світу, до тих, хто сповідує спільні цінності із закликом. “Російська атака на Охматдит: злочин проти людяності та цинізм без меж. Християни Європи та США, зараз час діяти. Ваша підтримка може допомогти побороти антилюдську, антихристиянську імперію. Не залишайтеся байдужими до страждань невинних, підніміть свій голос проти цього зла. Як говориться в Псалмі 82:4 — “Захищайте бідного та сироту, визволяйте пригнобленого та бідного з рук злочинців”. Настав час зупинити цю безбожну агресію і захистити тих, хто самотужки не може захистити себе. Зараз не час для мовчання. Кожен з нас має зробити свій внесок у боротьбу проти цього звіра. Ми не можемо допустити, щоб зло перемогло. Християни всього світу, об’єднайтеся в молитвах і діях заради миру та справедливості!”.

Людство увійшло в епоху, коли світове зло у вигляді диктаторських режимів, прагне поширитися і поневолити вільні країни, тож мовчання та нейтралітет християн є неприпустимим. Як зазначав консервативний філософ Едмунд Берк: “Єдине що потрібно для тріумфу зла – це щоб хороші люди нічого не робили”. Перед християнами постає вибір: відкрити очі й стати на бік добра у цьому глобальному протистоянні зі злом, або залишатися мовчазними свідками тріумфу зла.

Автор: Валерій Майданюк