Якщо війна поряд – поради «для чайників». Частина третя

Міні-інструкція: ці поради не претендують на вичерпність, вони покликані лише розширити коло стандартних уявлень і зорієнтуватись в океані інших рекомендацій, що сповнили зараз інтернет-простір. Сприймайте все критично, використовуйте творчо!

Крок 3. Тривожна валізка

Головна складність у формуванні «тривожної валізки» – розібратись, який із тисяч запропонованих Гуглом варіантів її складу є найкращим. Якість дописів про це дуже різна. Деякі порадники наче змагаються, хто вигадає найскладніший квест щодо збору спорядженням для наївного новачка, пропонуючи речі по-своєму круті але… для переважної більшості реально зовсім непотрібні.

Щоб не розгубитися в цьому океані інформації, повертаємося до другого кроку – до питання, під який з базових варіантів дій планується збирання цієї валізки. Основними з них є три:

1. евакуація на машині чи іншому транспорті;
2. «туристичний» (евакуація пішки);
3. «тривожна валізка» потенційного бійця регулярної армії;
4. «тривожна валізка» потенційного партизана / добровольця.

Можна було б виокремити і п’ятий варіант – для тих, хто мешкає в населених пунктах, які ворог може почати бомбардувати, так би мовити «тимчасові», але і в цьому разі, біжучи у бомбосховище, краще прихопити обраний варіант «основної» «тривожної валізки, бо нема гарантії, що за нею вдасться повернутися, тож, хай краще вже буде при собі.

В усіх «тривожних валізках» незалежно від їх призначення є спільні обов’язкові пункти:

1. документи (повний комплект особистих, починаючи із свідоцтва про народження і закінчуючи пенсійним посвідченням та документами на право власності) та їх копії, бажано оригінали і копії тримати в двох різних місцях, їх треба максимально захистити від несприятливих умов (мінімум – пакети із зіпером);
2. гроші – як готівкою, так і картки (для евакуаційного варіанту вони можуть замінити майже всі інші «змінні» складові);
3. індивідуальні гігієнічні засоби;
4. змінні шкарпетки (от що ніколи не буває зайвим!) і нижня білизна;
5. «похідний набір особистого посуду;
6. їжа і напої (цей пункт належить уже до частково «факультативних»);
7. індивідуальна аптечка (також частково факультативний пункт);
8. корисні дрібнички: сірники, ліхтарики, нитки-голки, скотч, пакети, мінімальна «канцелярка» (теж частково факультативний пункт).

Можна було б додати до списку ще й годинник, але його зазвичай у «тривожні валізки» спеціально ніхто не складає – люди мають його при собі (або користуються як годинником телефонами). Навіть теплий одяг можна наперед туди не класти, а зробити це з урахуванням сезону і поточного прогнозу погоди (хоча щось тепленьке загалом потрібне, не варто, наприклад, тягти із собою влітку шубу).

Решта пунктів повністю залежить від обраного варіанту дій, і ті речі, які є обов’язковими для одних, можуть виявитися не просто зайвими, а і небажаними для інших.

Найяскравіший приклад: для родини, що евакуюється, одним з найперших обов’язкових (після перелічених восьми «спільновалізкових») пунктів є телефони / смартфони із зарядками та павер-банками до них. А от той, хто зібрався партизанити на вже окупованій території, першою справою має свого телефону позбутися, бо той приведе його прямісінько «в підвал» окупантам (Чому? Якщо у вас виникло таке питання чи жалко накрученого смартфону, навряд чи вам варто іти у сучасні партизани – див. Крок 2). Натомість тому, хто культурно евакуюється на транспорті, не надто потрібні котелки чи інший посуд для приготування їжі на багатті.

Заувага. Речі, якими ви ніколи раніше не користувалися, виявляться лише зайвою вагою. Це стосується навіть таких поширених чи офіційно рекомендованих речей, як паракорд («20 метрів синтетичного шнура»), карта з компасом, мультитул, сокира тощо. Завжди робіть поправки на власні навички!

«Тривожна валізка для тих, хто евакуюється

Особливості «тривожної валізки» у варіанті евакуації на транспорті у свою чергу поділяються на два підваріанти: це ваша власна машина (тоді, крім найпотрібнішого, можна взяти чимало речей на свій розсуд) чи якийсь інший (чужа машина, потяг, рейсовий автобус тощо). Тим не менш, навіть в автобусі можна спокійно везти кілька валіз, чемоданів та інших торб, а отже суттєво розширити список речей, порівняно з розрахованим на піше пересування. В особистій автівці, наприклад, зручно мати збільшений запас води в баклажках і теплого одягу.

У цьому разі, крім уже згаданих засобів зв’язку, стають бажаними додаткові одяг і взуття (тепле й на дощову погоду), розширяється кількість «потрібних дрібничок» (залежить від індивідуальних уподобань, але не зайвими можуть виявитись насамперед речі, пов’язані з доглядом за одягом – щітка для його чищення, запасні ґудзики тощо).

Заувага: цивільним в одязі слід уникати камуфляжу та інших речей, які можуть бути сприйняті як мілітарні.

Запаси їжі «на 3 дні», про які згадується у левовій частці «готових» рекомендацій, для дорослої людини за цього варіанту (за наявності грошей) теж не є якимись обов’язковими. Достатньо трошки легких перекусів (наприклад, енергетичних батончиків), але якщо хочете і не ліньки тягти – на здоров’я, беріть стільки, скільки встигнете з’їсти, перш ніж продукти зіпсуються.

Ще одна порада: щодо грошей краще користуватись принципом «не складати всі яйці в один кошик», а розподілити їх на частини й заховати в різних місцях, від майже справжніх спеціально влаштованих «тайничків» до… вирішує ваша фантазія. Тоді навіть у разі крадіжки чи пограбування хоч щось із цього залишиться.

* * *

Якщо ви евакуюєтесь з малими дітьми, бажано прикріпити до їхнього одягу і продублювати, поклавши в кишені чи їхні особисті торби, нотатки з інформацією про них (П.І.Б, рік народження, адреса проживання, контактні дані батьків з їх іменами, пункт, куди евакуюєтесь), якщо вони вже розмовляють – допомогти їм запам’ятати ці дані, наскільки вони зможуть. Окремим обов’язковим пунктом стає і набір речей, потрібних для догляду за ними (пелюшки, підгузки, пляшечки та інший посуд, молочні суміші тощо) в тому обсязі, в якому ви взяли б ці речі в разі звичайної подорожі на 3 дні.

І ще – хоча евакуація є екстремальною дією, не варто заважати дитині прихопити якусь іграшку (якщо її розміри дають таку змогу). Для малих це не примха, а спосіб зниження стресу. Тим більш, що в разі пересування на транспорті вага перестає бути критичним обмежуючим фактором.

Особливості «туристичного варіанту»

Саме на нього розраховано переважну більшість рекомендацій, поширюваних в Інтернеті. І саме тому замість їх детального розбору пропоную передусім відповісти на просте питання: чи є у вас такий досвід?

Якщо є, то просто пригадайте всі рекомендації для звичайного походу. Фактично різницю між звичайним похідним набором речей та евакуаційним становить лише згаданий значно більший набір документів (див. список) і більша сума грошей, які, як і в разі пересування транспортом, бажано розділити на частини, бо під час війни бандити можуть промишляти і в лісах, тож, хай думають, що взяли все, отримавши сотню баксів із явної «заначки».

Не забувайте і про фактор ваги. Загальна вага на кожного члена сім’ї не повинна перевищувати 50 кг.

А от якщо досвіду нема, краще не ризикуйте здоров’ям і життям – як власним, так і своїх близьких.

! Обережно, ілюзія: «туристичний» варіант годиться насправді лише для небагатьох, навіть кілька прочитаних книжок тут не замінять практики. Якщо у вас немає хоч мінімального досвіду кількаденних туристичних походів чи більш специфічних навичок «виживальників», краще його уникати, особливо з малими дітьми. Вдатися до нього (й лише частково) є сенс лише якщо повністю відпаде можливість їхати транспортом, та й то найлогічнішим рішенням буде дістатися до найближчого населеного пункту.

Для прикладу: якщо тягти на собі триденний запас води на всю родину, від її ваги незвична людина озвіріє вже через кілька кілометрів, і може в нестямі викинути її, ще й разом із чимось більш потрібним. А якщо не ховатися в лісах, може вистачити і пляшечки на пів літра. Бо воду чай, каву тощо завжди можна купити, та й люди – не звірі, чим, чим, а водою більшість поділиться. Україна – держава густо заселена, довго вештатися манівціями вам не доведеться.

Особливості «тривожної валізки» потенційного бійця ЗСУ (включно з ТРО)

Ці особливості полягають у тому, що вона, взагалі-то, теоретично може бути зведена до «спільновалізкових» пунктів, більш того – перелік потрібних особистих речей можна знайти в статутах і пам’ятках, які є в кожному військкоматі. Бо в цьому разі – принаймні теоретично – забезпечення бійця бере на себе держава. Але оскільки практика і теорія іноді розходяться, бажано все ж придбати собі повноцінну аптечку штибу IFAK, і купу різних корисних дрібниць, починаючи від паракорду, гарного ножа і… межі вдосконаленню немає. Але щоб визначити для себе конкретний перелік «ніштячків», треба заздалегідь готуватись, а не чекати останнього дня.

Особливості «тривожної валізки» майбутнього добробатівця чи партизана

Партизан розраховувати на забезпечення «згори» не може. Якщо хтось забув, у 2014 чимало людей вирушало на фронт у домашніх «треніках» і кросівках, взагалі без нічого. Тоді багато що діставали волонтери, але це, як будь-яке неофіційне постачання, не гарантовано. Тож, у цьому разі «валізка» стає найоб’ємнішою: вона передбачає і власний запас БК, і повний комплект спорядження з одягом, і все, що лише вдасться впхнути в наплічник і зрушити з місця. Тому в ідеалі краще скласти потрібні речі на майбутній базі, а не тягти все в день Х.

А щоб усе це вдалося – повертаємось до кроку 2 й заздалегідь отримуємо необхідні знання й навички.

Аптечка

Кількох окремих слів заслуговує також індивідуальна аптечка. Як і в разі з усією валізкою, ви можете знайти купу варіантів різних «готових» рекомендацій.

Перше, що треба чітко знати: ніхто, хто дійсно знається на сучасних уявленнях про парамедицину, першу допомогу, доказову медицину тощо, нізащо не даватиме довжелезні детальні списки ліків, хоча б тому, що виписувати їх може лише лікар і лише індивідуально, з урахуванням вашого особистого стану здоров’я в усій неповторній сукупності захворювань (деякі ліки можуть виявитись несумісними з тими, які ви вже приймаєте постійно). Якщо списки конкретних ліків є, це означає що аптечка не «крута», а небезпечна. Виняток – активоване вугілля та його аналоги, бо це не ліки в основному розумінні, а адсорбент – матеріал, який в разі отруєння суто механічно всмоктує в себе оточуючі речовини (не лише саме отруйні).

Заувага: Якщо ви не навчені першій допомозі, речі, які ви не опанували, стануть «мертвим вантажем» (на жаль, такими можуть виявитися і джгути чи турнікети та клапани для штучного дихання, дійсно здатні врятувати життя). Тому по змозі знайдіть час, щоб пройти хоч якісь курси з першої невідкладної (домедичної) допомоги, а ще краще і ті, де дають BLS (basic life support), і травму із зупинкою кровотеч. Їх багато, іноді різні ГО проводять навіть безкоштовні майстер-класи.

Що має бути в дійсно хорошій аптечці?

По-перше, те, що вам (у множині, якщо евакуюєтесь з родиною) виписав лікар, плюс основний набір того, що ви зазвичай берете із собою у відрядження і обов’язково вже приймали раніше (ще раз: круте «нове» – це виключно зайвий ризик, як би красиво його не рекламували), плюс «посилений» набір кровоспинних засобів, починаючи від джгутів / турнікетів і закінчуючи пластиром.

Орієнтовний варіант аптечки

1. ліки від наявних, зокрема хронічних, захворювань у кількості, втричі більшій за заплановану тривалість подорожі (якщо 3 дні – то з розрахунку на всі 9);
2. звичайні кровоспинні засоби: марлеві стерильні й нестерильні бинти, марлеві серветки різних розмірів, еластичні бинти, пластир (по парі штук), медична хустина *(може використовуватися і для підвішування постраждалих кінцівок);
3. кровоспинні засоби для особливих випадків (сильних кровотеч): джгут або турнікет, гемостатик, оклюзійна плівка або її замінник: прозорий файл + армований скотч; (увага: це – ті речі, користуватись якими треба вчитись заздалегідь, якщо ж не навчились – лишається сподіватись, що поряд знайдеться хтось, хто мав з ними справу, тому покласти їх в аптечку усе ж варто);
4. антисептик у пластиковому флаконі (краще хлоргексидин), спиртові серветки;
5. гумові рукавички;
6. атравматичні ножиці для розрізання одягу;
7. ковдра туристична / військова від гіпотермії (йдеться про спеціальну тонку плівку, вона мало важить і займає мало місця);
8. клапан для серцево-легеневої реанімації – якщо ви вмієте ним користуватись (за останніми протоколами чужим людям штучне дихання в зв’язку з пандемією робити не рекомендовано);
9. медикаменти додаткові (увага – виключно перевірені раніше на практиці): препарати від розладів шлунку (і від закрепу, і від проносу), активоване вугілля чи його аналоги, щось протизапальне (наприклад парацетамол), щось з анальгетиків (від головного болю та інших можливих різновидів болю, як-то анальгін, пенталгін тощо), протиалергійний засіб, для схильних нервувати – щось заспокійливе.

Крок 4. Зброя

Інстинкт здорової людини – в мить небезпеки зробити все можливе, щоб стати більш захищеним, що для багатьох стає синонімом «озброїтись».

Придбати зброю в Україні значно простіше, ніж багатьом здається, хоча певні зусилля для цього докласти необхідно, принаймні за складністю це зіставимо з отриманням водійських прав.

Головні вимоги: відсутність судимості та/або систематичних дрібних правопорушень, відсутність певних захворювань (загалом обмежень медичного характеру не надто багато), досягнення певного віку та проходження курсів поводження зі зброєю.

Купувати гладкоствольну зброю в нас можна з 21 року, нарізну – з 25 років.

Тому, хто хоче отримати дозвіл на зброю, слід передусім завітати до дозвільної системи МВС, де вам все роз’яснлять і можуть продиктувати або видати список потрібних документів. До них належать такі:

1. заява на ім’я керівника органі поліції (заповнюється на місці);
2. довідка про відсутність судимості (її можна безкоштовно замовити через Інтернет або за невелику плату отримати в сервісних центрах);
3. медична довідка 127\о; для її отримання потрібно спочатку відвідати нарколога і психіатра та одержати два відповідні сертифікати про неперебування в них на обліку, вони ж потім окремо пред’являються і в дозвільну систему;
4. довідка із «збройних» курсів про знання  матеріальної частини та правил поводження зі зброєю;
5. квитанція про сплату коштів за надання дозволу;
6. копія паспорта;
7. фотокартки;
8. страховка («цивільної відповідальності власників зброї»);
9. рапорт дільничного про перевірку за місцем проживання та наявність сейфу.

Усе це загалом можна зібрати за місяць, при чому найдовшим «пунктом» для того, хто купує зброю вперше, є проходження курсу поводження зі зброєю (насправді він охоплює чимало різних моментів – від матеріальної частини зброї і законодавчих документів до знань календаря полювання та надання першої домедичної допомоги). Тривалість навчання може суттєво варіювати залежно від міста і конкретних курсів (заняття можуть проходити від 1 до 3 разів на тиждень, найчастіше двічі). Такий курс достатньо пройти одноразово, тоді як більшість інших документів треба поновлювати через кожні три роки.

Із зібраним комплектом документів повертаємося до дозвільної системи МВС, де, якщо «протипоказань» нема, видадуть особливий бланк на придбання зброї (т. з. «зеленку»).

Після його отримання протягом трьох місяців треба вибрати саму зброю, інакше документи доведеться збирати наново.

Після її покупки частина бланку-«зеленки» залишиться в магазині, а іншу треба повернути до дозвільної системи МВС, щоб вас поставили на облік і нарешті видали остаточний дозвіл на її зберігання і використання, який треба продовжувати через кожні три роки.

Усе!

Витрати

Для планування «кошторису» треба знати, що він передбачає щонайменше п’ять різних «статей витрат», а не обмежується самою лише вартістю зброї, що сподобалася:

1. оформлення документів;
2. сейф;
3. сама зброя;
4. «супутні» товари для неї;
5. витрати на тренування

Документи. Якщо робити все за правилами, то в грошах (крім вартості самої зброї) витрати на документи становлять усього лише близько 1000 грн. А різні «неофіційні» варіанти – то вже корупційна складова.

Придбання сейфу (обов’язкова умова). Тут «вилка» вартості дуже велика, починаючи від примітивного «беушного», який, якщо пощастить, можна знайти по дешевці (але з урахуванням зростання попиту на зброю це малоймовірно), нові коштують, починаючи від 2–2,5 тисяч грн (але більшість усе ж трохи дорожча).

Зброя може коштувати менше, ніж багато хто думає – можна знайти навіть нові помпи вартістю близько 5 тис. грн / 200 доларів, а вживані коштують ще дешевше. Верхньої ж планки практично немає. Однак для новачка навряд чи варто одразу хапати «найкраще», навіть якщо фінанси дають таку змогу, починати краще з простіших, так би мовити «базових» варіантів, бо переваги «просунутих» відкриваються лише з досвідом.

Додаткові / «супутні» речі – категорія, яка охоплює набір досить різних предметів, починаючи з потрібних для догляду за нею (олива, шомпол з йоржиками для чищення тощо) та чохла для транспортування і закінчуючи різними специфічними «наворотами», які є досить специфічними і здебільшого не обов’язковими для новачка, особливо якщо його мета – не перемоги на престижних змаганнях, а щось більш практичне і «приземлене».

Сам «основний набір» (засоби догляду + чохол) може обійтися в суму від 500 до 1000 грн і вище.

Також слід захистити власні вуха від звуку пострілів – придбати щонайменше беруші (вони коштують копійки), а краще – навушники (ціни різні).

Вибір значної частини речей залежить від різновиду самої зброї. Так, у разі високоточної зброї стають потрібними такі досить недешеві речі, як оптика (хороша може коштувати дорожче за середню гвинтівку) з кріпленнями для неї, сошки, мішечки, в ідеалі ще й далекомір, анемометр тощо.

Витрати на тренування (зовсім без них і купувати зброю немає сенсу), в свою чергу, поділяються на вартість оренди тиру / доріжки та вартість набоїв. Останні становлять головну «витратну частину» і теж можуть невдовзі перевершити вартість самої зброї. Так, для деяких «крутих пушок» один (!) патрон може коштувати понад 300 грн.

! Обережно, ілюзія: придбати зброю – це ще не все, гірш того, вона може надати зайву самовпевненість, що вже небезпечно. Надмірна самовпевненість, так само, як і повна неготовність застосувати зброю на практиці результатом цього швидше за все буде мінус одна хороша людина, плюс один ствол у мародерів чи противника. Не лише військові профі, а й більшість кримінальних злочинців миттєво вирахує людину, що взяла зброю в руки вперше (не так тримає, не так стоїть, не знято запобіжник тощо,) і цим скористається.

Як вибрати зброю

Порад, як вибрати зброю, в Інтернеті можна знайти надзвичайно багато. І, як завжди, новачка вони можуть легко збити з пантелику, підштовхнувши до придбання чогось, насправді йому не надто потрібного.

Щоб цього не сталося, слід наперед:

1. максимально чітко усвідомити, для чого саме купується зброя: для самозахисту, для спортивних досягнень чи для полювання (і на яку саме дичину ?); це може визначити вибір не лише між її основними різновидами, а навіть і конкретними моделями, що відрізняються, наприклад, довжиною ствола;
2. оцінити власні можливості, зокрема і з фінансового погляду, з урахуванням того, що без тренувань навичок ви не отримаєте (див «Витрати»);
3. по змозі домовитись із друзями-знайомим, що вже мають зброю, щоб ті дали вам постріляти й оцінити, що вам більше до вподоби.

Не варто соромитись зізнатись у своїй недосвідченості продавцям збройних магазинів. Найчастіше там працюють не випадкові люди, а ті, які зброю дійсно знають і люблять, тож, можуть стати хорошими порадниками і допомогти у першому виборі.

Крок 2. Мета і шляхи, або трошки планування

Міні-інструкція: ці поради не претендують на вичерпність, вони покликані лише розширити коло стандартних уявлень і зорієнтуватись в океані інших рекомендацій, що сповнили зараз інтернет-простір. Сприймайте все критично, використовуйте творчо!

Перш ніж бігти щось робити, варто зосередитись і відповісти на запитання, що, як і навіщо має бути зроблено. Головними питаннями, від яких залежить подальше планування, є такі:

1) ви повністю самостійні чи маєте подбати про родичів;

2) ви збираєтесь евакуюватись чи воювати, і, якщо друге, то де саме і як (основні ЗСУ, ТРО, РО, добробати, ГО, «дика» партизанщина з друзями).

Заувага. якщо ви збираєтесь партизанити чи інакше діяти на окупованій території, евакуація рідні стає умовою і вашого, і її виживання. Наш ворог не зважає на традиції і звичаї ведення війни, вони ж міжнародне гуманітарне право (МГП), а підпільників і партизан вони шукатимуть з максимальною жорсткістю і братимуть заручників. Тому, якщо дорогі вам люди не бажають евакуюватись, добре подумайте, чи ви до цього готові.

Визначившись із метою, варто одразу ж окреслити не один-єдиний шлях її досягнення, а декілька, окреслити їх плюси й мінуси, а також ті умови чи обставини, за яких один шлях доведеться замінити резервним. Це стосується насамперед шляхів у буквальному сенсі – тих, якими будете пересуватись. Наочний приклад: обрали певний маршрут, а потрібний міст через річку зруйновано, якщо ви цього не уявляли, виникне проблема, якщо ж перевірили інші сусідні шляхи – це виявиться для вас лише незначною затримкою.

Краще рахувати плюси й мінуси на папері — це виходить дуже наочно.

Евакуація

Якщо ви самі по собі, вам значно простіше. У разі з родичами – це як кому пощастить, комусь вони й самі можуть допомогти і практично, і морально, а в когось стають справжньою проблемою. Через це, крім поради не забувати враховувати їх у своїх планах, довго на аспекті сімейних відносин зупинятись немає сенсу. Натомість варто всерйоз подумати про місце евакуації.

За декого евакуаційні плани продумало начальство (трапляється і таке), – тоді лишається виконувати готові вказівки. Але оскільки начальство – теж люди, а всі люди іноді помиляються, спочатку спробуйте оцінити його на реалістичність. І в будь-якому разі варто поміркувати над резервним планом на випадок неможливості виконання основного (див. приклад з мостом).

Якщо ж вибираєте пункт евакуації самі, зверніть увагу насамперед на такі моменти:

–  наскільки довго воно залишатиметься безпечним;

– наскільки реально його дістатись з вашими наявними спроможностями, до яких належать наявність транспорту і фінансове питання.

Решта міркувань, штибу кар’єрних перспектив на новому місці, не варто робити визначальними – для початку треба вижити.

Досить часто від «неорганізованих» патріотів можна почути наївне «відправлю родину на дачу / в село». Дача не є безпечнішою за місто. Це доведено багатьма селами на Донбасі, які потерпають від обстрілів, деякі зруйновано повністю. Щодо можливості сховатися переваги маленьких населених пунктів теж сумнівні: в разі окупації за наявності хоч одного-двох заражених «руськім міром» здати там можуть ще з більшою імовірністю, ніж у місті, де найчастіше ніхто найближчих сусідів і не знає. Та і наявність великої кількість свідків (хай далеко не завжди), але все ж таки іноді стримує окупантів від деяких нелюдських дій.

Інакше кажучи, якщо і намічати пунктом село, то там, куди війська агресора навряд чи дійдуть, а не тупо «аби з міста».

Якщо ж є можливості не просто виїхати / вивезти родину, а й обирати, то тоді дійсно краще вибрати ті місця, де є знайомства, родичі чи вища можливість знайти роботу.

Ваш вибір – активний спротив

Навіть якщо у вас є контракт з певною частиною чи відношення (такий документ), що знімають питання основного вибору, завжди варто про всяк випадок поміркувати над планом на випадок миттєвого захоплення вашого населеного пункту, коли, діставшись до військкомату, ви можете виявити там замість нашого прапору ворожий триколор (на жаль, така імовірність подекуди є реальною). Тоді доведеться вдатись до плану «евакуація» в ускладненому варіанті – по повністю чи частково окупованій території. Як саме це робиться — то окрема довга тема. На попередньому етапі просто зважте на таку імовірність.

Якщо ж ви ще не визначились, зробіть це найближчим часом, поки є змога зробити це спокійно.

У кожного з основних варіантів є певні плюси й мінуси.

! Обережно, ілюзія. Якщо ви думаєте, що можна стати не те що «крутим» супергероєм, а просто більш-менш ефективним бійцем без ґрунтовної підготовки, ви помиляєтесь. Учитись треба в будь-якому разі.

Так, підписувати контракт із ЗСУ, навіть контракт резервіста, з різних обставин морально готові не всі. Тому для значної частини патріотів є сенс долучитись до територіальної оборони (ТРО). Головний плюс: цей варіант дає змогу отримувати потрібні навички без кардинальної зміни способу життя, у вільний від роботи час: підготовка відбувається зазвичай у вихідні, й у середньому раз на два роки проводяться збори тривалістю до двох тижнів. Мінусами цього варіанту є мінливість законодавства, «бюрократичний набір» із збиранням довідок і проходженням медкомісії (близький до такого в разі контракту із ЗСУ) і певна обмеженість в опануванні навичками.

Інші варіанти отримання важливих знань і вмінь – приєднання до ГО мілітарного спрямування або проходження тих чи інших курсів. Вони можуть як сполучатися з одним із перших двох варіантів (підготовка у чистому вигляді), так і стати основним варіантом, бо деякі із них теж готові долучатися до боротьби організовано. Окремим плюсом цього варіанту є його доступність і для тих, кого «зарубила» медкомісія військкомату, хто не має військового квитка (найчастіше жінки) чи має інші проблеми цього штибу.

Як зробити вибір між ГО? Він – особисто ваш, тут можна підказати лише деякі моменти, на які варто звертати увагу, якщо ви ще не визначились.

Частина досить активних організацій має чітко виражену політичну ідеологію(нерідко працює в комплексі з партіями), і в цьому разі критерієм вибору для вас має бути її прийнятність чи неприйнятність. Саме завдяки участі в політичних акціях вони є найбільш відомими.

Із тих, що «великою політикою» не займаються, але при цьому допомагають набувати знань і навичок на пристойному рівні, насамперед варто згадати «Український легіон». УЛ принципово не має зв’язків з політичними партіями (хоча і не забороняє своїм членам вступати у них в особистому порядку, якщо ідеологія не суперечить інтересам України) і найбільш тісно співпрацює із ТРО. При цьому будь-хто охочий має для початку пройти інтенсивний курс молодого бійця (КМБ), який сам по собі вже дає певні навички (деякі проходять його перед тим, як іти в армію). Він безкоштовний, невеликі витрати можуть знадобитись лише на різні «розходники». Зобов’язання «відпрацьовувати» чи неодмінно вступати в УЛ проходження КМБ не накладає. Хто успішно опанував курс, може стати членом ГО і продовжити поглиблювати свої навички. Варто підкреслити: інструкторський склад УЛ нерідко запрошують регулярні військові частини ЗСУ / ТРО, чимало інструкторів мають сертифікати з відповідних спеціальностей (зокрема з тактичної медицини).

Що стосується курсів, тренінгів і навчальних програм, то вони відрізняються від ГО тим, що, пройшовши навчання, людина просто отримує відповідний сертифікат, а не постійно підтримує з ними зв’язок (хоча є винятки). Цей сертифікат у військкоматі чи будь-якому державному збройному формуванні можуть як врахувати, так і проігнорувати. Тому, обираючи курси, наперед визначтесь, чи потрібна вам саме офіційна «корочка». Це не означає, що в менш офіційних рівень підготовки гірше (приклад – відомі в певних колах тренінги «Госпітальєрів»). Тож, якщо вас цікавлять саме знання і навички, а не значущість документа з погляду бюрократів, зосередьте увагу на відгуках.

Ці курси / тренінги / програми можуть бути як комплексними (рідше), так і спеціалізованими, як, наприклад, школа снайперів «Дике поле». У разі спеціалізації наперед оцініть, наскільки вона годиться особисто вам. Наприклад, звертатись до згаданого «Дикого поля» є сенс насамперед тому, хто вже має чи планує купити високоточну зброю з оптикою і згоден витрачати чималі кошти на набої.

Окремо варто сказати кілька слів і про «дику» партизанщину – коли люди всерйоз збираються воювати самі по собі чи в компанії з друзями-знайомим. На жаль, саме серед прихильників цього шляху багато хто перебуває в полоні однієї з найнебезпечніших ілюзій, бо уявляє цю боротьбу виключно з історичних джерел.

! Обережно, ілюзія. ХХІ століття за технічними можливостями принципово відрізняється від середини ХХ, тому книги і фільми про ті часи – поганий порадник. За часів Другої світової навіть фантасти не уявляли того, що відеокамери будуть мало не на кожному будинку, і що людину можна за кілька хвилин ідентифікувати не лише по фотографії, а і за зображенням із цієї камери, при чому ці дані миттєво перекидаються з міста в місто; або що в ліс з партизанами можна спочатку запустити дрон, а деякі вириті в землі схрони добре видно із супутника. А це – лише частина сучасних небезпек, про які мовчать книжки і фільми. Тому готуватися партизанити в сучасних умовах треба навіть ретельніше, ніж до контракту із ЗСУ.

Також можна згадати ще одну небезпеку цього варіанту. У країни-агресора досить потужні спецслужби, його агенти можуть маскуватися і під патріотів, зокрема й таких, що хочуть зібрати от такі «нічиї» загони. Тому тричі подумайте, кому можна довіряти, а кому ні.

Автор: М. Миненко, інструктор ГО «Український легіон».

Перша частина матеріалу за цим посиланням.

Якщо війна поряд – поради «для чайників». Частина перша

Попри запевняння деяких політиків, загроза масштабного наступу з боку агресора залишається не лише просто імовірною, але й найвищою після 2014 року й навряд чи зникне до докорінної зміни державного ладу в РФ і менталітету наших сусідів. Тому ця добірка базових порад для тих, хто не знає, що і як робити в разі погіршення ситуації, може багатьом стати в нагоді незалежно від того, плануєте ви захищати Батьківщину чи вивозити родину у безпечне місце.

Міні-інструкція: ці поради не претендують на вичерпність, вони покликані лише розширити коло стандартних уявлень і зорієнтуватись в океані інших рекомендацій, що сповнили зараз інтернет-простір. Сприймайте все критично, використовуйте творчо!

Крок 1. Ваші «внутрішні вороги», і як з ними боротися

Ні, йдеться не про «п’яту колону», а про особисте, адже головними завадами для відшукання правильних рішень є:

1) відсутність знань;

2) паніка;

3) шкідливі ілюзії.

Відповідь на те, як боротися з відсутністю знань, очевидна й коментарів не потребує (маленькою перемогою можна визнати вже те, що ви це читаєте). Ілюзій так багато, і вони такі різнопланові, що до них ми повертатимемося знову і знову. Тому для початку зупинимось на паніці.

Пам’ятайте: різноманітні Великі Неприємності стаються попри бажання більшості не бачити «темні боки» реальності доти, доки ті не підстережуть людину у темному провулку чи не завиють сиренами повітряної тривоги. Війна – лише один з різновидів таких неприємностей. Усвідомлення того, що ризиковані ситуації – постійний супутник людства, протистоїть одразу двом внутрішнім особистим «ворогам»: і паніці, й ілюзіям.

Коли в житті людини починається те, що вона ще вчора вважала неможливим сильне хвилювання, страх і власне паніка – явища цілком природні (більш того, повна відсутність хвилювання є серйозною підставою сумніватися в адекватності людини). Важливою є межа між природним хвилюванням і панікою. Паніка за визначенням – це нестримний страх, що відбирає в людей здатність тверезо мислити, це не стільки почуття, скільки тип стресової реакції. Саме вона змушує людей робити небезпечні помилки.

Яскравий приклад панічної активної дії – натовп через появу диму в залі ломиться в одні двері, коли поряд є ще десять.

Якщо ви здатні озирнутись і замислитись – це точно не паніка. Розмірковування і паніка – речі несумісні. Якщо ви щось плануєте чи навіть просто шукаєте корисні поради в Інтернеті, це означає, що ви її або подолали, або її і не було.

Тим більш жодною мірою не є панікою спорядження «тривожної валізки» і планування власних дій і дій родичів на випадок масштабного вторгнення  – навпаки, це «ліки» від реальної паніки, яка може настати, якщо біда заскочить зненацька.

Не є панікою і попереднє опанування навичками дій у різноманітних екстремальних ситуаціях. Більш того, той, хто має практичні навички, може несвідомо використати їх і в разі справжнього стану паніки.

Нічого не станеться? Чудово! Таки станеться попри всі сподівання? Що ж, ви будете до цього готові на порядок краще, ніж усі ті, що заперечують реальність загрози.

І, до речі, на відміну від підготовки до будь-яких реальних неприємностей, з погляду психологів, заперечення наявності проблеми якраз і є одним із проявів паніки ?.

Заувага. Іноді паніку у загальному розумінні плутають ще і з таким явищем, як панічна атака, що має підґрунтям конкретні медичні проблеми. До її виявів належать пришвидшене серцебиття, перебої у роботі серця, задуха, її можуть супроводжувати болі в животі, блювання, нудота затерпання кінцівок або відчуття нереальності того, що відбувається. Але оскільки це проблема медична, вона має і медичне вирішення, тому, якщо ви вже колись стикались з панічними атаками, поки є час, порадьтеся із сімейним лікарем. Нічого «негідного» чи то «ганебного» в панічній атаці немає, найчастіше вона не означає слабкодухість чи розлади психіки – на фізіологічному рівні вона нерідко є виявом зміни балансу обміну газів (невипадково багатьом вдається знизити гостроту панічних атак дихальними вправами). До речі, дихальні вправи можуть допомогти комусь і в разі звичайної паніки.

Автор: М. Миненко, інструктор ГО «Український легіон».

Вокізм: рівність чи привілеї?

Лівацтво (одним з проявів якого є вокізм) дуже полюбляє підміну тез, просуваючи замість ідеї рівності прав для всіх і нерідко під виглядом боротьби за неї вимоги надати певним групам привілеї. Дуже яскраво це проявляється у боротьбі «тих, що прокинулися» проти стандартизованих вступних тестів (SAT) до закладів вищої освіти.

У боротьбі проти вступних тестів, у яких прихильники вокізму за своєю звичкою побачили загрозу правам чорношкірих, «ті, що прокинулися» здобули кілька перемог, зокрема Університет Каліфорнії припинив використовувати SAT як засіб для відбору абітурієнтів, а сотні інших коледжів наслідували його приклад.

«Проблема цих тестів є політичною, –  пише С. Макконнел, – стандартизовані результати іспитів досить чітко показують, яка фора надається чорношкірим студентам на конкурсах під час прийому в коледжі порівняно з білими й особливо азіатськими студентами. Часто результат демонструє невідповідність між рівнем підготовки абітурієнта та установою, при чому чорношкірі учні мають менш розвинені академічні навички, ніж їх однокласники, і часто пасуть у класі задніх».

Ця проблема загострюється у зв’язку з тим, що останнім часом прихильники вокізму намагаються поширити цей принцип і на заклади вищої освіти, включно із всесвітньовідомим, де рівень вимог до вступників традиційно був досить високим, таких як легендарні Стуйвесантська (Stuyvesant) школа і Вища школа наук Бронкса. «Випускники Стуйвесантської школи, Вищої школи наук Бронкса та Бруклін Тех (Brooklyn Tech) здобули 14 особливих Нобелівських премій у науках – більше, ніж їх мають деякі країни», – нагадує С. Макконнел. Сумнівно, що в разі відміни SAT їм вдасться утримати такий високий рівень. При цьому, як не дивно для США, що завжди славилися особливо чітким дотриманням принципу свободи слова, через «тих, що прокинулися» цей здобуток може бути втрачений: наразі відомо чимало випадків протидії спробам розповісти правду, «так, професори, що помітили згадані факти і почали через це обурюватися, зазнали цькувань з боку лівих студентів, а згодом їх звільнили з робочих місць».

Самими лише іспитами «ті, що прокинулися» не обмежуються – вони породили загальнонаціональний рух за скасування перевірки успішності учнів і студентів. Зокрема, у Каліфорнії за прикладом Сан-Франциско, викладання алгебри було відкладено до восьмих класів, що знижує шанси учнів державних шкіл вступати у ЗВО й успішно вивчати техніко-математичні спеціальності та інші точні науки і згодом працювати в цій галузі, від чого з часом постраждає і Америка в цілому. «Ті, що прокинулись» обґрунтовують це, як завжди, гаслом про «справедливість». Однак недоречність застосування цього слова для штучного заниження планки є просто кричущою. С. Макконнел наводить слова каліфорнійського вчителя математики з цього приводу: «Я почуваюсь винним перед цими учнями. Ми відрізаємо учням ноги, щоб вони зрівнялися з тими, хто не впорався з математикою».

Як і у випадку зі зростанням злочинності, у цій ситуації «постраждалою стороною» знову опиняються насамперед американці азіатського походження, діти яких посилено вчаться, а отже і демонструють більші успіхи у навчанні. Тому вже зараз на противагу прихильникам вокістів формується рух батьків, зацікавлених, щоб рівень знань дітей оцінювався дійсно справедливо. При цьому батьківські групи мобілізують і часто очолюють саме азіатські батьки.

«Оскільки шкільні питання стають найгарячішими серед політичних питань, – робить підсумок С. Макконнел, – стає очевидними, що проєкт «тих, що прокинулися» зі знищення освіти «заради просування справедливості» має не кращі перспективи, ніж щодо зменшення фінансування поліції», адже «батьки боротимуться за освіту своїх дітей запекліше, ніж практично за будь-яке інше питання».

• На основі статті Скотта Макконнела (Scott McConnell) «Чи добігає кінця вокізм?»
• Джерело: The American Conservative
• Переклад та редагування: Марія Миненко