Коротка історія українських політичних див
Українська нація в «довгому ХХІ столітті» не один раз дивувала світ. Дивувала позитивно.

«Коротке ХХ століття», яке почалось з вибуху руйнівної світової війни в 1914 році, закінчилось розпадом радянської імперії. Фінальною крапкою в «короткому ХХ столітті» став несподіваний вибух української ідентичності та відмова України входити до будь-якого «оновленого СРСР». Грудневий референдум 1991 року не лише означав закінчення радянської імперії, але й початок ХХІ століття.

В першій половині 1990-хроків аналітики ЦРУ прогнозували розпад України та вибух громадянської війни, в порівнянні з якою війна у Югославії здавалася б дрібницею. Варто зазначити, що цей прогноз робився не українофобами, а людьми, які щиро співчували Україні. Але усі наявні фактори та тенденції, здавалось, ведуть саме до такого сценарію. І аналітики ЦРУ сумлінно перерахували ці фактори – мовні та регіональні розбіжності, неконсолідованість громадянського суспільства, незрілість політичних еліт. Проте всупереч усім тенденціям Україна уникла громадянської війни.

В 2004 році майже ніхто не прогнозував зростання громадянської активності. Проте масштаб національної мобілізації під час помаранчевого Майдану став канонічним прикладом мирних кольорових революцій.

В 2013 році мало хто сподівався, що громадянському суспільству вдасться протистояти клептократичному режиму Януковича Проте всупереч усім песимістичним прогнозам та гнилуватій парламентській опозиції політична нація перемогла.

Найбільш масштабним із українських див стане 2022 рік. Автор не знає коли і чим саме закінчиться путінська агресія проти України.

Проте, очевидне одно – путін вже зазнав стратегічної поразки. Той світ, в якому путін почував себе дуже комфортно, зламаний. Зламаний українським спротивом. Зламаний громадянською консолідацією. Зламаний героїзмом ЗСУ.

Зламаний світ путіна – зовнішній вектор

Ще пару місяців тому путін, незважаючи на суперечливий бекграунд, вважався цілком рукопожатним лідером світової держави. До Москви на переговори, незважаючи на умовну ізоляцію, прилітали лідери світових держав. Завдяки військовим маневрам путін з легкістю добивався нових переговорів із президентом США.

Проте після початку війни, і тим більше після кривавого жаху Бучі, путін перетворився на потенційного ізгоя. Єдине місто в Європі, де його сьогодні чекають– Гаага.
Ще в грудні 2021 року другорядні чиновники МІДу Мордору дозволяли собі хамскі заяви, що НАТО має повернутись до кордонів 1997 року. І хоча відповідь НАТО була негативною, проте доволі потужними були голоси, що «треба почути Москву».

Що маємо сьогодні? Консолідацію колективного Заходу, небачену з часів Холодної війни. Збільшення американської присутності в Східній Європі. Анонсовану заявку Фінляндії в кінці квітня на вступ до НАТО. Та ймовірні аналогічні кроки з боку Швеції.

Путін протягом двадцяти років вибудовував у Європі корупційно-вмотивований консорціум проросійських політиків. Консорціум лопнув. На його уламках ще тримаються Орбан та Вучич. Проте навіть вони діють в рамках «гібридного союзнічества». Цілком можливо, що до куцого консорціуму увійде й ЛеПен. Проте і це – не факт. Станом на сьогодні значно важливішими є позиція США, ФРН, Туреччини та Польщі.

Мрії щодо союзу із КНР виявились не більше ніж мріями підстаркуватого диктатора.

Росія фактично покинула клуб великих держав, бо цей статус пов’язаний не стільки із потужною економікою чи армією, а передовсім із здатністю гарантувати та підтримувати міжнародні зобов’язання.

На міжнародному рівні карколомно зникає різниця між іміджем величезною РФ та маленькою КНДР. Завдяки власним діям путіна росія стає країною-ізгоєм, перспектива якої – перетворення на сателіта Китаю.

Зламаний світ путіна – масовий вектор

Ще більш загрозливо виглядають внутрішні справи.

Економіка країни відкинута на 25 років назад.

Затягування війни призвело до введення пекельних санкцій, які, згідно прогнозам, почнуть даватися взнаки вже влітку-восени. Поява «нових бідних» призведете до ймовірного зростання рівня протестних настроїв.

Виплеканий діями путіна сегмент Z-патріотів складає 25-35% серед населення країни.

Зниження рівня життя сумарно із збільшенням військових втрат автоматично веде до делегітимізації режиму. В країні складатиметься ситуація ідеального шторму. Власним становищем будуть незадоволені усі: і «нові бідні», і Z-патріоти, і залишки креативного класу.

Враховуючи підвищений рівень агресивності Z-патріотів, можна прогнозувати, що конфлікти набудуть максимального ступеня жорстокості.

У політичного режиму буде спокуса придушити конфлікти через посилення адміністративного контролю. Проте наближення до тоталітаризму буде залежати від двох питань. По-перше, впровадження більшого адміністративного контролю потребуватиме високого ступеню виконавчої дисципліни від адміністративного та силового апарату. Наскільки буде здатен неефективний та корумпований сьогоднішній державний апарат реалізовувати більш жорсткі практики? Чи не спричиніть перехід до тоталітаризму управлінський колапс? По-друге, як сприймуть «нові бідні» сумарне зменшення економічних та політичних свобод?
Надзвичайно великою спокусою збільшення ефективності управління стане сценарій сталінського шляху – періодичне проведення репресій серед держапарату та в силових органах. Але і цей сценарій має суттєві ризики. Передовсім, як доводить практика, репресії паралізують ініціативу на місцях. Виникне потреба ручного керування в масштабах усієї країни. Але чи готовий сьогоднішній державний апарат до функціонування в режимі наближеного до централізованого врядування? Чи не потягне й цей сценарій за собою управлінський колапс?

Зламаний світ путіна – елітний вектор

Важливим питання також стане те, що кількість фінансово-промислової ренти суттєво зменшиться. Це автоматично призведе до зростання конкуренції серед елітних груп. У традиційно сильних ФСБ та ФСО виникне спокуса зберігати свою частину ренти за допомогою перерозподілу сфер впливу за рахунок інших груп.
Ситуація ще більш ускладниться зростанням впливу військових еліт. За час правління путіна найбільш міцні позиції в Мордорі тримали чекісти – вже згадані ФСБ та ФСО. Навіть плануванням агресії проти України займались саме вони. Військовим була відведена другорядна роль силової підтримки. Це можна пояснити традиційною довірою путіна виключно до чекістів та спротивом російського Генерального штабу планам військових дій із малою концентрацією ресурсів.
Зміна військової стратегії та концентрація військових сил на донбаському напрямку вказують на ймовірне посилення позицій Генерального штабу та послаблення впливу чекістів.

Відповідно можемо прогнозувати зростання конфліктів між різними силовими групами, що суттєво збільшить дисбаланс в політичній системі. Кількість незадоволених серед силових еліт значно перевищуватиме кількість тих, хто опинився у виграші.

Перші ознаки елітного розколу серед силовиків можемо побачити вже сьогодні. Пошук винних та перекидання відповідальності між різними силовими відомствами та негативна реакція окремих груп на план Стамбульських угод є яскравим тому підтвердженням.

Елітна боротьба буде загострюватися в зв’язку із непередбачуваності битви за Донбас. Усі розуміють, що це буде вкрай важка битва. Проте у разі успіху путіна лише посилить свої переговорні позиції. Проте в разі програшу суттєво зростає можливість різкого загострення внутрішньої ситуації. Мордор пробачив поразку під Києвом та Черніговом. Проте пробачити поразку на Донбасі мілітаристське середовище путіну не зможе.

P.S. Автор щиро сподівається, що Україна буде здатна не лише на політичні дива, але й на економічне диво після закінчення війни.

Отож, віримо в ЗСУ, в Господа та проявляємо солідарність!

Автор: Костянтин Канішев

Під час Холодної війни спецслужби активно проводили експерименти щодо розщеплення свідомості у шпигунів. Тобто свідомість людини штучно, за допомогою гіпнозу та хімічних засобів, поділялась на дві особистості. Одна особистість була шпигуном, який виконував таємні завдання, викрадав військові таємниці та вбивав агентів противника. Інша особистість була звичайною людиною – бізнесменом, лікарем чи офісним співробітником. При цьому, обидві особистості не підозрювали про існування іншої.

Як доводять дослідження з соціальної психології, розщеплення свідомості може бути характерно не лише для окремих людей, але й для великих соціальних колективів.

Сьогоднішнє російське суспільство має всі симптоми розщепленої свідомості. Одна особистість веде війну, при цьому скоює значну кількість військових злочинів. Друга особистість нічого про це не знає та активно бажає миру.

Згідно усім соціологічним опитуванням підтримка війни в російському суспільстві коливається від 65% до 84%.

Проте дуже цікавим є специфіка цієї підтримки. Як не дивно, значні групи росіян, що підтримують війну або бажають миру, або бажають якомога скорішого закінчення війни.

Про характеристику другої «антивоєнної особистості» можуть свідчити дані декількох проведених в росії фокус-груп серед тих, хто підтримує війну. Якість підтримки війни-2022 суттєво відрізняється від підтримки війни 2014 року.

Фокус-групи демонструють якість сприйняття росіянами офіційної пропаганди. Телевізору вдалось прищепити впевненість, що агресія проти України – це спецоперація. Мета спецоперації на думку опитаних росіян, як це не дивно, є уникнення війни.

Інформація про людські втрати, факти катувань чи мародерства з боку російської армії блокується самими респондентами. Більшість учасників фокус-груп заявляють, що не хочуть бачити цю інформацію. Можливість отримання інформації про втрати чи катування викликає вкрай агресивну реакцію з боку опитаних.

Таке ігнорування цілком можна пояснити тим, що перед респондентами постане цілий ряд питань, на які вони не матимуть відповідей. Що власно із цією інформацією робити? Як будувати життєві стратегії щодо влади, оточення та самого себе? Якщо ти усвідомлюєш факти військових злочинів, то яка твоя доля відповідальності? Якщо путін віддавав злочинні накази, то хто його замінить на місці  «мудрого, сакрального правителя»?

Ще один цікавий аспект результатів групових досліджень – ставлення до зовнішніх атрибутів війни. Респонденти чітко демонструють, що вони більш ніж прохолодно ставляться до Z-агітації. Лише одиниці із опитаних заявляють, що готові кріпити собі на особисті речі, машини чи на будинки Z-символіку. Проте навіть ті, хто готовий кріпити таку агітацію не висловлюють особливого ентузіазму. Такі заяви радше нагадують небажання опиратися директивним наказам розмістити Z-символіку.

Фокус-групи показують й специфіку уявлення про «перемогу спецоперації». Бажання «перемоги» переважною кількістю респондентів пояснюється тим, що «перемога призведе до закінчення цього пекла». Тобто опитані цілком усвідомлюють, що війна призводить до людських втрат, але всіляко опираються отриманню та усвідомленню подробиць про події на фронті.

Ще більш показовою є реакція осердя пропутінського електорату – жінок вікової категорії 40+. Згідно усім опитуванням саме ця категорія найбільше підтримує і військові дії, і персонально путіна.

Жінки 40+, підтримуючи військові дії в Україні, вкрай нервово ставляться до перспективи участі їх родичів у військових діях. Вкрай нервозною є реакція переважної частини цієї групи й на випадки каліцтва на війні.

Дуже показово, що жінок 40+, значно більше за можливі військові втрати, хвилює питання ймовірного товарного дефіциту споживчих товарів. Характерним є те, що представниці цієї категорії спонтанно згадують про можливий товарний дефіцит, навіть коли їх про це не питають.

Усі ці факти кажуть, що в ядерному електораті путіна є усі ознаки синдрому розщепленої свідомості. Така амбівалентна поведінка може здатися дивною, якщо не фантастичною. Проте варто згадати реакцію радянського суспільства на війну в Афганістані 1979-1989рр., де бачимо аналогічні симптоми розщеплення свідомості.

Радянське суспільство не обурювалось самим фактом війни. Типова «радянська людина» була пригнічена тим, що «наші парні гинуть невідомо за що». Той же факт, що в ході війни гинули звичайні афганці, руйнувалися афганські села та міста не викликало жодної реакції у типової радянської людини.

Варто враховувати, що саме фактор людських втрат в Афганістані, сумарно із зростаючим споживчим дефіцитом та заблокованістю соціальних ліфтів, призвів до втрати легітимності радянської імперії.

Штучна консервація в сьогоднішньому російському суспільстві відчуття радянської імперськості призвела відновлення практик та рефлексій сорокарічної давнини.

Із усього зазначеного можна зробити два важливих висновки.

По-перше, можемо прогнозувати, що чим довше буде тривати війна, тим швидше відбудеться делегітимізація путінського режиму. Цим більше надходитиме інформації про смерті чи каліцтво росіян, тим більш критичним буде ставлення росіян до правлячого режиму. При цьому найбільш активними групами в делегітимізації стануть саме ті, хто сьогодні складають ядро підтримки путіна.

На стадії делегітимізації імперська пропаганда вже не зможе гальмувати зростання незадоволення. Так само як сьогодні ядерний електорат путіна самоусувається від отримання інформації про жахіття війни, так само і завтра ці ж люди не бажатимуть помічати офіційну пропаганду.

Делегітимізація імперського режиму відбудеться при будь-якому розвитку подій. Але від України може залежати швидкість цієї делегітимізації. Шляхи пришвидшення – продовження військового опору та донесення інформації щодо подій на фронті. Проте донесення інформації не має дорівнювати перенесенню українських наративів на Мордор. Такий підхід не буде працювати.

Донесення інформації має бути багаторівневим та розрахованим на специфіку різних цільових аудиторій.

Ми не маємо повторити помилок 2014-2015 років, коли в силу різних міркувань, інформація щодо садизму орків на Донбасі або втрат серед російських військ штучно замовчувалась. Пам’ятаймо – 2014 призвів до 2022. Якщо ми й сьогодні будемо втрачати шанси в інформаційній війні, то за певний час отримаємо ще більшу війну.

По-друге, варто пам’ятати про наслідки рецидивів розщепленої свідомості. Як доводили спостереження, розщеплена свідомість призводила до неуникних руйнівних наслідків – рано чи пізно, але дві особистості проривали обмеження та зустрічались в одному суб’єкті. Це тягнуло за собою акти ненормативної поведінки та неконтрольованої агресії. Агресія здебільшого була спрямована передовсім на себе. В результаті починалось саморуйнування об’єкту й в підсумку призводила до божевілля. Така само руйнація відбувалась як на рівні окремої людини, так і на рівні соціальних організмів.

З високою долею вірогідності можна стверджувати, що стан розщепленої свідомості призведе до руйнації залишків імперії Мордора. Механізм саморуйнації вже запущено. Одним із можливих варіантів є сценарій розгортання в росії конфлікту максимального ступеня жорстокості.

Парадоксальним є те, що процес руйнації сусідньої імперії несе для України ризики, які хоча й дещо менші аніж ризики сьогоднішньої війн, проте є доволі суттєвими. Ми маємо бути готовими до цих викликів.

Отож, варто позбутися ілюзій, що можливе автоматичне відновлення довоєнного status quo. Майбутнє ніколи не буває покращеною версією минулого.

Від нашої готовності та вироблення адекватної стратегії щодо росії на найближчі 10-15 років залежатиме доля і України в цілому, і доля кожного українця.

Автор:  Костянтин Канішев

Масові вбивства та звірства, вчинені росіянами щодо цивільних українців у Бучі, Ірпені та містечках навколо Києва, зумовили низку незворотних змін, після яких попередні сприйняття російської війни проти України будуть кардинально змінені.

Після виявлених фактів геноциду українців на Київщині, масштаби якого значно більші на окупованих Херсонщині, Запорізькій та Луганській областях, російська агресія остаточно втратила будь-яке пропагандистське маскування. Всім стало зрозуміло, що Буча, Гостомель, Бородянка, Ірпінь – це лише крихітна частка того, що росіяни сьогодні роблять у Маріуполі.

 Головною метою окупантів насправді є не «звільнення», а саме знищення України і всього українського. Саме у планах геноциду нещодавно прямо зізнався й черговий російський геббельс політтехнолог Тімофєй Сєргєйцев, який у статті «Што нам дєлать с Украінай» описав плани створення концтаборів, етнічних чисток та знищення і заборони української мови на окупованих територіях.

Звірства явно не стали самодіяльністю окремих російських солдатів, а були заздалегідь передбаченим планом з виділеними ресурсами. Командування окупантів добре обізнане про поширені заклики до росіян здаватися в полон і навіть про суми грошей, які українська влада обіцяє виплатити військовим російської армії, які приженуть разом зі здачею в полон справний танк чи літак. Чимало російських військових, які замість переможного параду по Києву потрапили під лютий нищівний вогонь української авіації, артилерії та мотопіхоти, дійсно подумували над здачею в полон. Адже так можна і живим та цілим залишитися, і через кілька тижнів по обміну в «нємитую родіну» повернутися.

Але після того як однополчани повбивали та згвалтували тисячі цивільних, російському «вагнюшці» буде страшнувато здаватися в полон. Адже хто знає, чи ще тепер братимуть полонених після Бучі?

А ще після доказів про те, як українських військовослужбовиць катували у російському полоні, як поголили голови та роздягали, дуже сумнівно що побратими з ЗСУ будуть зберігати терплячість до полонених окупантів.

 І ті, хто катували українських військових у полоні добре знали, що цим підписують вирок й своїм полоненим армійцям, які потраплять до рук українських ЗСУ.

Звірствами щодо цивільних російське командування де-факто «підтримує дисципліну» та бореться з дезертирством серед своїх солдатів.

«Вбивай жінок, щоб свої війська боялися» – такий новий девіз окупаційної «операції Z».

Тактика терору та ескалації насильства, за задумом кремлівського диктатора, мала б також зламати волю українців до спротиву. Однак кремлівські «стратеги» на чолі з невдахою-шпигуном знову прорахувалися.

Замість деморалізації українців окупанти отримали зворотній ефект. Якщо раніше деякі наївні місцеві москвофіли ще вірили російській пропаганді з її пропозиціями здаватися аби «зберегти життя українців», то після Бучі українські міста чинитимуть ще більший опір.

Ніхто тепер не очікуватиме «вєжливих людєй» з приходом яких і «хата буде ціла, і місто не лежатиме в руїнах, лише трошки більше російської мови на вулицях» – як досі вважав дехто з прихильників компромісів.

Тепер навіть прихильники капітуляції та місцеві москвофіли знатимуть, що з приходом «русского міра» вся чоловіча половина мешканців їхнього міста лежатимуть вбитими на вулицях, смітниках та підвалах, а жінки – будуть зґвалтовані.

Водночас, ескалацією хвилі насильства проти України путін лише наростив масштаби постачання західної допомоги та озброєнь українській армії. Звірства росіян змінили ставлення Заходу до цієї війни, і навіть європейські «путінферштеєри» бояться заперечувати проти необхідності постачання Україні і бронетехніки, і далекобійної артилерії, і систем ППО.

Гадаючи, що насильством можна залякати українців і зробити українську оборону слабшою, росіяни лише одержали світову ганьбу, прокльони та ще більший опір українців. Навіть державні китайські медіа, зокрема телеканал CGTN (China global television network) демонструє жахливі кадри злочинів росіян в Україні та страждання українського народу.

У своїх звірствах в росії немає союзників, то ж програвши на інформаційному фронті, окупанти покладаються лише на насильство та грубу силу. А на такому примітивному ґрунті навіть більш потужні диктатори, аніж кремлівський карлик, не могли побудувати імперії.

Автор: Валерій Майданюк

(Hercules-H6 від Challenger Aerospace Systems має оптимальні характеристики корисного навантаження та дальності для цього класу ударних БПЛА.)

Є можливість використовувати малі БПЛА із професійно виробленими боєприпасами або саморобними бомбами для нападу на російські автомобілі. Це забезпечить територіальну оборону іще однією дистанційною зброєю для ураження ворожої техніки. Це забезпечить засоби нанесення удару вглиб контрольованої ворогом території, а також створить інший вимір, від якого має оборонятися ворог. Малі ударні дрони будуть особливо корисні для обходу патрулів ворога між силами тероборони і російськими колонами забезпечення.

Російська армія зробила багато помилок. Важно перехопити ініціативу і не відпускати її. Багато бійців без повної підготовки мають бути до завершення курсу. Забезпечення їх численними засобами ефективного удару по ворогу з відстані, що забезпечить виживання і боєготовність – це більш ефективно ніж використовувати їх як гарматне м’ясо.

Багато бійців тероборони не пройшли достатньої підготовки. Необхідний час на опанування базових піхотних навичок. Іще більше необхідно для злагодженості дій у відділені, взводі та роті. Використання дистанційної зброї дозволить більшій кількості солдат взяти участь у нападі навіть якщо підготовка ще буде недостатньою. Навички і психологічну підготовку до ведення близького бою можна набути під час використання дистанційної зброї. БПЛА і автоматично або напівавтоматично детоновані боєприпаси кумулятивної дії та міни Claymore (МОН-50) дають такі можливості солдатам для нападу на ворога непрямим шляхом. Поєднання дистанційної зброї та нападу на шляхи забезпечення ворога може дати теоробороні можливість стати вирішальною силою у знищені військ РФ, одночасно з набуттям бойового досвіду. Нанесення серйозних ушкоджень ворогу буде йти паралельно з набуттям повного діапазону піхотних навичок і набуття психологічної готовності до близького бою. Близький бій імовірно буде необхідний для того щоб вигнати росіян з усіх окупованих територій.

Деякі з варіантів бойових частин:

• Створити бомботримач для суббоєприпасів, що використовуються в касетних бомбах або артилерії.
• Використання затискувача для скидання запальних пляшок (див. опис нижче).
• Використання затискувача для утримання важеля гранати з висмикнутою чекою, для детонації в повітрі або на поверхні.
• Граната з висмикнутою чекою, що тісно вставлена в скляну банку. Важіль вивільнюється, коли банка розбивається на цілі.
• Протитанкова граната РКГ-3

Бомботримач з кумулятивно-осколковими артилерійськими суббоєприпасами

На комерційні БПЛА з корисним навантаженням 15 кг можна встановити прості бомботримачі для скидання суббоєприпасів. Суббоєприпасів має бути достатньо, щоби навіть з точністю пілота-новачка можна було уразити техніку на більшості вильотів. Стандартні кумулятивно-осколкові суббоєприпаси, якщо вони все ще на озброєнні, важили від 213 до 450 г кожний. Я не маю інформації про суббоприпаси на озброєнні ЗСУ. Гнізда в бомботримачі можна нахилити для забезпечення зручної схеми розсіювання, щоб пілот, який цілиться у центр мас з висоти 100-200 метрів імовірно уразив техніку декількома боєприпасами.

Наступні чотири варіанти можна зробити з імпровізованих матеріалів. Для усіх можна використовувати стандартний затискувач, щоб утримувати бойову частину під БПЛА. Затискувач розкривається простим сервоприводом за командою пілота.

Протитанкова граната РКГ-3

Раніше їх уже скидали з БПЛА. Метод перенесення, скидання і вибору цілі має бути описаний і широко розповсюджений. Завдання можна виконати за допомогою затискувача, який утримує важіль притиснутим під час польоту. Після вставлення важеля в затискувач витягається чека. Після вивільнення з затискувача, важіль вивільнюється і випускає гальмівний парашут. Граната детонує, коли потрапляє на тверду поверхню.

Гранати у пляшці

Це старий метод повітряного бомбардування. Граната поміщується в баночку, достатньо малу щоб важіль не міг відійти після висмикування чеки. Коли банка потрапляє на тверду поверхню, вона розбивається. Важіль тепер вивільнюється, спрацьовує запал і через 3-5 секунд граната вибухає.

Недоліки способу – потребує використання ручних гранат, а імовірно, їхня кількість достатньо обмежена і для звичайного способу застосування. Хоч це і компактна зброя, її теж необхідно регулярно перевозити, забезпечуючи по всій країні. Одна гранат навряд чи зупинить навіть логістичний автомобіль або екіпаж, якщо тільки не уразить техніку в конкретному місці. БПЛА ймовірно не забезпечать такої точності. Кмітливі бійці ворога зрозуміють, що 3-5 секундна затримка після влучання дає їм час втекти чи відфутболити гранату. Але останнім можна знехтувати, якщо гранати – не єдиний спосіб атаки. Тоді ворог не знатиме, який снаряд зараз скинули.

Ймовірно такий спосіб атаки матиме користь, якщо буде використовуватися у співпраці з запальними пляшками, які описані далі. Також можливо, буде корисним для осколкового ураження паливних цистерн або упаковок боєприпасів, або для розширення полум’я, створеного запальною пляшкою

Затиснуті гранати

Альтернатива – затиснути важіль гранати у затискувач перш, ніж висмикнути чеку. Коли затискувач скидає гранату на ціллю, відпускається важіль. Залежно від висоти скидання, граната може вибухнути в повітрі над ціллю. Це може бути навіть краще зважаючи на складність точного ціленаведення.

Запальні пляшки

Типова винна пляшка, що використовується як запальна пляшка, буде важити близько 1,3 кг. Можна використовувати і баночки для консервації або 350-мл баночки з гвинтовою кришкою. Три чи чотири 350-мл баночки замість одного великого контейнера утворять декілька бойових елементів, що збільшить імовірність ураження пілотами-новачками. Затискувач буде ймовірно важити 1-1,5 кг (за даними онлайн-огляду електричних затискувачів). Є багато комерційних БПЛА, що можуть нести корисне навантаження у 3 кг.

Ззовні на пляшку наноситься суміш хлорату та цукру, яка більш стабільна у вологому стані. Тому варто наносити суміш одразу перед вильотом. Щоб суміш не висохла під час польоту, затискувачі можна прокласти губками, вимоченими у суміші хлорату і цукру. Як інший варіант, можна використати кінцеві елементи на затискувачі, щоб зменшити обдування пляшки повітрям.

Запальні пляшки дають декілька переваг. Усі компоненти бойових елементів можна знайти на місці у більшості місць, це скоротить навантаження на забезпечення. Запальні бомби додають атакам додаткового психологічного впливу. Через це бійці ворога можуть розсіюватися, а не вести зворотній вогонь, коли наближається БПЛА. Навіть неточне влучання може призвести до нанесення урону через підпал.

10-20 відсотків БПЛА мають бути оснащені тепловізорами або камерами для низького рівня освітлення. Вони можуть бути наведенням для інших БПЛА під час нічних атак. БПЛА наведення уражає середину колони або скупчення ворожої техніки. Це освітить оточуючу ділянку для наступних БПЛА, які зможуть бачити ворожі машини. Від нічних атак складніше захищатися, оскільки ворог менш імовірно побачить БПЛА, особливо якщо напад іде на сили забезпечення, які менш імовірно матимуть тепловізори чи прилади нічного бачення.

Додаткова перевага запальних пляшок полягає їхня ймовірна ефективність проти броньованих автомобілів. Як і коктейлі Молотова – їх можна використовувати проти техніки, що прикриває фланги російських шляхів постачання. Якщо знищити техніку, або змусити їх звузити коридор, це дасть українським наземним силам можливість наблизитися і уразити автомобілі постачання росіян звичайним озброєнням.

Іншим фактором на користь запальних бомб є суха трава і чагарники. Березень і квітень – час, коли фермери часто палять сухостій чи стерню. Це час, коли контрольований підпал використовується для прибирання підліску в лісах. Сухість трави та іншої рослинності може поширити вогонь. Потенційно це допоможе поширити його на техніку ворога, збільшуючи ураження від кожної атаки.

Відео:

Два методи створення хлорату натрію: електролізом солоної води або з хлорного відбілювача.

У хлораті натрію з відбілювача потім заміщуємо натрій калієм з низьконатрієвого замінника солі.

Створення хлорату калію електролізом.

Екстракція чистого хлориду калію з низьконатрієвого замінника солі, відділення від домішок.

Інформація про запальну пляшку взята з посібника по саморобних боєприпасах TM 31-210 (розділ 5.1, ст. 160). В інструкції зазначено хлорат калію («бертолетова сіль»), проте хлорат натрію має підійти як замінник. Розділ 1.23 (Стор. 65) зазначає, що хлорат натрію в цілому може використовуватися замість хлорату калію. Це потребує експериментального підтвердження. З вищенаведених відео схоже, що хлорат натрію легше створити в польових умовах.

Процес електролізу за кімнатної температури дуже повільний. Він потребує декількох тижнів для вирощування кристалів натрію або калію. Проте, схоже що якщо робити електроліз киплячого розчину, то потрібно лише декілька годин. Це має підтвердити хімік.

Хлорат натрію або калію дешевий в гуртовому продажі, і його можна забезпечити для бійців тероборони. (Швидкий онлайн-пошук показує ціни в 400$ за тону). Проте знання про видобування матеріалів підручними засобами може допомогти бійцям у випадку, якщо будуть затримки з зовнішнім постачанням.

5.1 Пляшка з хімічним вогнем

Ця запальна пляшка самозаймається при ударі по цілі.

Процедура

1. Сірчана кислота потрібна концентрована. Якщо використовується акумуляторна кислота або інша розведена кислота, сконцентруйте її шляхом кип’ятіння (випарювання) до виділення густого білого випару. Це потрібно робити в емальованому або в скляному жаростійкому посуді.

Увага: сірчана кислота опікає шкіру та руйнує одяг. У випадку проливу, змийте її великою кількістю води. Пари також небезпечні, і їх не слід вдихати.

2. Зніміть кислоту з вогню і дайте охолонути до кімнатної температури.

3. Налийте бензин у велику (1 літр) пляшку, приблизно на 2/3 об’єму.

4. Повільно додайте концентровану сірчану кислоту до бензину, поки пляшка не буде заповнена на відстань від 2,5 до 5 см від верху. Закрийте пляшку пробкою.

5. Ретельно промийте пляшку зовні чистою водою.

Увага: якщо цього не зробити, пляшка може бути небезпечною для самого користувача.

6. Оберніть зовнішню сторону пляшки чистою тканиною або кількома аркушами вбираючого паперу. Зав’яжіть ниткою або закріпіть канцелярськими гумками.

7. В одній склянці (250 мілілітрів) окропу розчиніть 1/2 склянки (100 грам) хлорату калію і 1/2 склянки (100 грам) цукру.

8. Дайте розчину охолонути, перелийте в маленьку пляшку і щільно закрийте кришкою. Охолоджений розчин повинен складати приблизно 2/3 кристалів і 1/3 рідини. Якщо рідини більше, злийте надлишок перед використанням.

Увага: зберігайте цю пляшку окремо від іншої.

Як користуватись

1. Струсніть маленьку пляшку, щоб перемішати вміст, і вилийте її на тканину або папір навколо великої пляшки. Велику пляшку можна використовувати як вологою, так і після висихання розчину. Однак у сухому стані суміш цукру та хлорату калію дуже чутлива до іскри або полум’я, і з нею слід поводитися відповідно.

2. Киньте або запустіть пляшку. Коли пляшка розбивається об тверду поверхню (об ціль), паливо спалахне.

---

Автор: Майкл Роджерс, ветеран армії та Національної гвардії США, аналітик та розробник державних стратегій.

Після невдалого прикриття маскою «демократії» клептократичний путінський режим намагається замаскувати свою злочинну природу псевдоконсервативною риторикою, яка не лише немає нічого спільного з консервативними цінностями, але й глибоко їм суперечить.

На фоні ідейного протистояння між традиційними християнсько-консервативними та ліберальними цінностями, путінська росія спробувала поширити свій пропагандистський вплив на європейські країни під виглядом «консервативної сили».

Оскільки нинішня російська федерація немає на озброєнні такої ідеології, якою колись був комунізм, а євразійство в цивілізованому світі нікому не цікаве, кремлівські пропагандисти почали вкладати гроші в імідж «духовної, релігійно-православної» країни, яка протистоїть розбещеним цінностям.

 На росії виникли штучно створені інтелектуальні середовища «консерваторів нового типу», які відкидали західний «ліберал-консерватизм», і пропагують «істинні скрєпи» імперіалізму та російського шовінізму, спираються на ідеї «сильної руки» – тобто диктатури та православне мракобісся РПЦ. Показово, що одним з апологетів такого псевдоконсерватизму став особисто путін.

За російській рублі в європейських країнах знайшлися шанувальники скрєпоносних спонсорів, зокрема правопопулістичні сили в Угорщині та Франції в особі «Національного Фронту» Марін Ле Пен. Кремль навіть здійснював спроби координації правопопулістичних сил різних держав під маркою «консерватизму».

Хоча насправді ідейні платформи російської пропаганди та її платних європейських сателітів не мають нічого спільного зі справжнім консерватизмом, а навпаки – мають найбільше подібностей саме з фашизмом та імперіалізмом.

Консерватизм виступає проти будь-якого радикалізму, апелює до захисту людської свободи на ґрунті моральних та релігійних цінностей. Більше того – сучасні консерватори залишаються єдиними чи не найбільш послідовними демократами, виступаючи проти недемократичних квот, обмежень свободи слова чи державного втручання в особисте та сімейне життя.

Натомість яке відношення має путінська росія до моральних та релігійних цінностей, не кажучи вже про свободу та демократію?

Чи можливо, здійснюючи вторгнення в Україну і кидаючи економіку своєї країни в прірву, російський диктатор думав про стабільність, яка є основою будь-якого консерватизму?

Путінсько-гундяївська версія православ’я перетворює росію на розсадник мракобісся, придушення свободи совісті, морального розкладання та ненависті. Путінський псевдоконсерватизм сприяє лише  пануванню застою, злиднів та терору.

Путінське трактування консерватизму не має жодного відношення до цієї ідейно-політичної течії. Це не консерватизм, а спекуляція на його цінностях. Це курс політичну реакцію яка, як показує історія, призводить з часом до катастрофічних наслідків.

Натомість, так званий «Третій Рим» – став фактичною реінкарнацією Третього Рейху.

Тотожність фашистських режимів та сучасної російської диктатури підтверджують дедалі більше провідних науковців та політологів. Відомий американський політолог Збігнєв Бжезінський у книзі «Стратегічне бачення» зазначає: «Як і дуче в Італії, путін в росії централізував політичну владу в ім’я шовінізму. Він установив політичний контроль над економікою, не здійснюючи націоналізації та не чіпаючи олігархів і мафії. Режим породив національну велич, дисципліну та екзальтовані міфи про нібито велике минуле, з претензіями російського православ’я на статус Третього Риму та зі слов’янофільськими мріями про єдину слов’янську державу, керовану з Кремля».

Путінська росія відповідає всім класичним ознакам фашистського режиму і прагне нового переділу світу, європейських кордонів та як і її ідеологічні попередники – фашисти, ставить світ на межі Третьої світової війни.

Широкого розмаху в росії набули  радикальні військово-спортивні тоталітарні організації подібні до Гітлерюгенду, зокрема «Наші», в яких молодь виховується в дусі агресії, ненависті, абсурдних історичних міфів, звеличуванні арійського минулого російської нації та ведення війни. Загострений націоналістичний шовінізм, залякування опозиції, культ вождя нації з твердою рукою, пошук зовнішнього ворога, ненависть до іноземців та побудова «держави страху» фактично повністю відтворюють модель фашистського диктаторського фашизму.

Вже навіть той факт, що росія всю свою історію патологічно прагнула завоювати сусідні країни і на 90 % її територія складається з підкорених неросійських народів та прагне нових анексій, робить цю країну небезпечною загрозою для миру в світі.

Класичними ознаками фашистського режиму є виражений в росії культ мілітаризму та апологетика війни, які останнім часом зашкалюють у російському інформаційному просторі, фільмах  та  телепередачах.

Культ путіна, багато в чому перевершив своїми масштабами навіть культ Гітлера, і мільйони росіян щасливі, що ними ще з минулого століття  править диктатор, який «відроджує імперію, піднімає росію з колін, збільшує армію та озброєння і протистоїть Заходу.

Серед російської дитячої літератури ще з початку 2000-их років з’явилися навіть казки для дітей авторства Сєдова, про «могутнього богатиря» – президента російської федерації, який перемагає ворогів прийомами дзюдо, а в молодості був розвідником в іноземних державах. У цих пропагандистських казках богатир-президент (!!!) бореться з драконами (!), чаклунами, природніми явищами. Маленьким росіянам ще з дитячого садка насаджували любов і відданість до правлячого диктатора. А потім ці зазомбовані пропагандою діти виросли і прийшли з війною на українську землю.

Наскільки свідчать історичні дані, казок про лідера італійських фашистів Мусолінні не писалося, тож російські неофашисти значно перевершили навіть своїх ідеологічних попередників.

Путінські фашисти однак забули, що будь-який фашизм, як свідчить історія,  погано закінчується, особливо для їхніх лідерів. Диктатора Муссоліні розгнівані італійці розстріляли та повісили. Отож смерть фашистських диктаторів є символічно ганебною, а їх народи ще довгі десятиліття будуть нести тягар почуття провини, сорому,  репарацій та розподіл своїх країн на зони окупації.

Автор: Валерій Майданюк

Цього дня, 4 квітня 1949 року стало страшним днем для московського імперіалізму – країни Європи та США остаточно домовилися спільно оборонятися і разом протидіяти російській агресії.

Після Другої світової війни Москва не лише загарбала вісім країн Центральної Європи, відгородивши їх від цивілізованого світу «залізною завісою», але й готувалася до захоплення країн Західної Європи. В Греції комуністичні диверсанти розгорнули широку антиурядову боротьбу. В Італії активно діяла фінансована з Москви Комуністична партія чисельністю два мільйони членів. А у Франції агенти Москви – комуністи з соціалістами стали досить впливовими партіями, котрі на фоні післявоєнної бідності могли прорватися в уряд і попросити москву про «мир та дружбу» – тобто окупацію.

Вся Європа могла опинитися під радянським чоботом, то ж створення НАТО у 1949 році стало рішучою відповіддю, на яку в Москві залишалося лише скреготіти зубами. Адже 5 стаття договору про створення Північно-Атлантичного Альянсу чітко вказувала: напад на одну з країн Альянсу означає напад на ВСІ країни Альянсу.

Після розвалу радянської імперії та повалення комунізму у країнах-сателітах СРСР, до НАТО вступили Угорщина, Чехія і Польща, У 2004-у — Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія, а в 2009-у — Албанія та Хорватія. Вступили з однієї причини – щоб більше ніколи московський чобіт не топтав їхню землю, щоб росіяни не гвалтували жінок та дітей і не мародерствували у їхніх домівках.

Істеричні крики Кремля про загрозу  «розширення НАТО на Схід» були насправді лише ображеним ревом хижака, для якого жертви опинилися в поза зоною досяжності – під колективним захистом сильних західних держав. НАТО став фактично найпотужнішим воєнно-політичним блоком на планеті у складі 30 економічно успішних демократичних держав з найсучаснішим озброєнням.

Будь-який тверезий погляд на ситуацію дозволяє констатувати: не НАТО розширюється на схід, а східні країни Європи самі шукають у НАТО захисту від повторення російської агресії.

Москва продовжує лицемірно прикривати свою агресію проти сусідніх держав якимись міфічним «захистом від загрози НАТО», хоча Альянс жодним чином не бажає ворожнечі з росією. Більше того, кремлівський пропагандистський міф про «натівську загрозу» спростовується простим поглядом на географічну карту. Російська федерація вже давно межує з країнами-учасницями Нато: Норвегією, Польщею, Литвою, Латвією та Естонією. Причому кордон останньої знаходиться менш ніж за 150 кілометрів від Санкт-Петербурга. А якщо додати ще 3,5 кілометра від Чукотки до найближчого американського острова поблизу Аляски – то стає очевидним, що сусідства з НАТО москва насправді не боїться.

«Загрозу» росіяни бачать не тоді, коли кордони та війська НАТО знаходяться на відстані півтори сотні кілометрів від рідного міста путіна, а лише тоді, коли більше непідконтрольна Кремлю Україна прагне вступити до оборонного Альянсу. Тому, що брехнею про натівські «загрози» росіяни намагаються погано приховати свої загарбницькі плани захопити сусідні незалежні країни, а НАТО їм у цьому заважає.

Коли Україна часів Кучми та Януковича оголошувала нейтралітет та позаблоковість – у Кремлі потирали руки від радості. Московити знали, що якщо вони розпочнуть війну проти України, то нам ніхто не допоможе. Тому тактика росії полягає у затягуванні нашої держави у болото позаблоковості і відмови від союзницької допомоги. Це дозволить москві у майбутньому повторити агресію проти України.

Показово, що після російського вторгнення в Україну до НАТО поспішили навіть традиційно нейтральні Швеція та Фінляндія. Прем’єр-міністр Фінляндії Санна Марін заявила, що рішення про членство країни в НАТО має бути прийняте цієї весни. А генсек Альянсу Єнс Столтенберг вже заявив, що НАТО готовий їх прийняти у «найкоротші терміни».

То ж попри спроби росії «розколоти НАТО» використовуючи конформістську позицію Німеччини та Угорщини, Альянс став навіть сильнішим і може поповнитися новими учасницями.

Участь України в Альянсі ще не стала юридичною реальністю, але попри всі непрості розмови щодо НАТО — Київ отримує від Альянсу допомогу. І за рахунок цієї зброї і та героїзму українських солдатів ми б’ємо ворога і захищаємо нашу країну. А щодо стандартів НАТО, то українські ЗСУ їх сьогодні навіть перевершують.

То ж сьогодні  найкращим гарантом безпеки Польщі та країн Балтії було б саме приєднання до Альянсу України, з якою НАТО стало б не просто найсильнішим блоком, але й оборонним союзом, який назавжди б примусив росіян тихо сидіти за порєбріком у болотах.

Автор: Валерій Майданюк.

Що запустило зворотній відлік до 24.02.2022? Яка подія спонукала путіна до самовбивчого і безглуздого, навіть з точки зору інтересів росії, повномасштабного вторгнення?

На мою думку, це було вбивство американським поліцейським дрібного злочинця Джорджа Флойда в травні 2020 року. Протести, які розпочалися після цього та перетворилися в цілий рух Black Lives Matter, продемонстрували внутрішню слабкість головного супротивника росії. І внутрішня турбулентність, яка виникла після перемоги Джо Байдена та небажання Дональда Трампа віддавати владу, і те, що російський президент об’єктивно щодня старішає та “не може чекати” ідеального моменту – спонукали до нападу. Не на Україну.

Добре це, чи погано – але путін веде війну передовсім з США. І за реалізацію власних концепцій. І до 24.02.2022 Україна була об’єктом в цьому протистоянні. В планах путіна, цілком очевидно, була швидка окупація України та демонстрація США, що його грудневі ультиматуми мали під собою реальне підгрунтя.
Проте ці плани було майже на старті зламано, через стійкість та міць українських збройних сил та військовий ленд-ліз, який забезпечив українське військо необхідними засобами для ведення бойових дій. І станом на початок квітня склалася протилежна від початку путінської військової кампанії ситуація, коли вже росія шукає, як без повної ганьби вийти з війни проти України.

Так, росія ще має достатньо сили, щоб щонайменше втримати захоплені території як мінімум на сході і, можливо, на півдні України. Проте це аж ніяк не є оголошена публічно “денацифікація і демілітаризація”, відступ від Києва важко пояснити навіть власним пропагандистам. Не кажучи вже про сім’ї тих, хто загинув в путінській авантюрі.

І ось тут вирішальну роль мали б зіграти ті, хто і був головною ціллю на початку кампанії – США. Проте сьогодні ми чуємо з новин, що американські військові перенесли випробувальний запуск міжконтинентальної балістичної ракети Minuteman III, щоб “знизити ядерну напруженість із Росією на тлі війни в Україні”. Так само важко просувається і будь-яке питання щодо надання важкого летального і тим більше наступального озброєння Україні. Відверто кажучи, якщо б не позиція Великобританії, яка стала локомотивом чи тараном у цьому питанні, можливо військовий ленд-ліз і на запрацював би так, як є станом на сьогодні.

Попри те, що саме США є головним оголошеним ворогом росії в цій війні, вони уникають прямої відповіді навіть тоді, коли Україна суттєво ослабила росію. Ми і далі чуємо про “біолабораторії Хантера Байдена”, “заокеанських господарів” та іншу московську маячню. Проте навіть в публічних заявах у відповідь Держдеп США пару днів поспіль спростовує різкі заяви Джо Байдена щодо путіна. Очевидно, що це системна позиція. США за будь-якої можливості уникатимуть силового вирішення питання росії. Хоча конвенційною зброєю це можна робити тут і зараз, а щодо ядерної – то треба мати сталеві нерви і рішучість, щоб в грі з максимальними ставками вийти переможцем. І ці нерви та рішучість зараз, на жаль, демонструє швидше путін аніж Байден.

Чому так? На мою думку, це і є та криза ліберального устрою, яка має назавжди його поховати. І це станеться у будь-якому випадку, виграє путін чи програє цю глобальну війну.

Після нашої перемоги світ вже ніколи не буде таким, як до 24.02.2022. І це не залежить від того, на яких кордонах ми зафіксуємось: чи це будуть кордони станом на 19.02.2014, чи ми візьмемо під контроль частину нинішньої росії у випадку її дезінтеграції. Навіть якщо ми втратимо частину територій, які були в нас два місяці тому – ми все одно серед переможців.

Так само і в глобальному вимірі: прийшов час таких політиків, яким частково є Борис Джонсон – рішучих і безкомпромісних. Прийшов час яструбів. Прийшов час тих, хто вище за особисті свободи громадян ставить державні інтереси. Хто готовий воювати за те, щоб зберегти нашу цивілізацію. Хто виступає за те, що краще стати коліном на шию злочинцю і, можливо, вбити його, але не допустити вчинення злочину. Хто буде бити першим, на випередження.

Наслідком атаки 24.02.2022 на Україну стало остаточне формування української нації, в тих кордонах, які були на цю дату. Наш успіх безумовно зробить привабливою українську ідентичність і ми маємо всі шанси поширити її і на більш широкі території. Тепер вже не “руській мір” буде атакувати нас, а українська національна ідея буде знаходити нових прихильників.

І ця ідея, за жодних обставин, не має містити в собі концепцій, що руйнуватимуть її зсередини. Ми маємо транслювати світу нашу силу, відсутність толерантності до зла, неприпустимість “какая разніца”, пріоритет інтересів нації над особистим, допустимість дискримінації того, що нас вбиває. Ми маємо стати нацією вільних та озброєних людей. І ми мусимо бути такими, бо нам ще відновлювати цю країну.

А без двох рабів на кожного це неможливо 🙂

Автор: Юрій Гончаренко