Російське каяття: ілюзії чи неминучість?

від Майданюк Валерій
7 переглядів

Чи зможуть росіяни покаятися перед українцями, так як покаялися німців після Другої світової? І чому росіяни не вчинятимуть так як німці, а підуть своїм, окремим шляхом?

Цілком очевидно, що економічно відстала та геополітично самотня росія не виграє цієї війни проти всього цивілізованого світу. Однак навіть після відступу росіян з України залишиться гостроактуальною тема відносин між українцями та росіянами і росією, яка скоріше за все, ще довго існуватиме, хоча й, можливо не в теперішніх кордонах.

У світі вже усвідомили, що війна росії проти України – це справа не лише путіна. Станом на кінець квітня 2022 року військові дії росії, яка напала на Україну, підтримують 74% росіян. І хоча, можливо, цифри офіційної російської соціології завищені, проте агресію проти України явно підтримує більше половини росіян.

І яким би не був близький фінал путіна, залишається актуальним питання: а  як нам жити з росіянами, руками яких путінчинив вбивства та геноцид?  Як українцям та всій світовій спільноті після війни жити поруч з такими сусідами, як ділити з ними простір у готелях, кафе чи аеропортах?

Якщо дехто вважає, що звірства російської армії в Бучі, Ірпені та Бородянці були «окремими порушеннями військової дисципліни», то нагородження путіним бригади росіян, яка чинила звірства в Бучі засвідчує – катування та вбивства українців офіційна москва схвалює, заохочує та нагороджує.

В громадському просторі вже пропонують називати цю війну «Ганебною» (рос. Позорная война), щоб росіянам було соромно за участь в ній перед наступними поколіннями. Хоча наразі більшість росіян називають цю агресію своєю «гордістю».

Існує переконання, що після закінчення «Ганебної війни» росіяни можуть піти за німецьким сценарієм. Після Другої світової війни, німецький народ  розкаявся, очистився, попросив вибачення та виплатив компенсації багатьом жертвам нацистського режиму. Багато хто вважає реальним й каяття росіян, так, як це сталося з німцями.

Однак порівнювати німців та росіян в аспекті історичного каяття виглядає несправедливим.

Німці завжди були цивілізованими людьми з яких, на досить короткий період – 12 років існування Третього Рейху, політичні пропагандисти зробили агресивну й залякану народну масу. Крім того, німці, й зокрема німецькі військові здійснили декілька спроб вбивства фюрера, чого аж ніяк не помітно на росії. Німецька філософія, музика, культура є наочним підтвердженням духовної складової німецької нації, яка на цій основі й змогла покаятися.

Росіяни ж завжди були агресивною та заляканою народною масою, яка ніколи в історії не лише ні перед ким не мала почуття провини, але й навпаки – всіх завжди вважала винними перед ними.

Найбільша за площею країна світу, котра з невеликого московського князівства переросла в агресивну імперію, поширила своє панування на далекі землі й поневолила сотні народів, ніколи не відчувала сорому за сплюндровані чужі землі та знищені чужі мови та культурні надбання. Більше того – культурну спадщину поневолених народів росіяни присвоювали собі.

Культура ж московії не дозволяє створити підґрунтя для тієї духовності, котра може стати тригером національно-історичного каяття. Культура московського царства відзначалася варварством та відсталістю. А російська імперська культура ХІХ століття, уособленням якої стали Пушкін, Лермонтов і Толстой, виявилася блідим наслідуванням, а часто й копіпейстом європейських культурних творів та тенденцій. А з краденого, як відомо, совість не проросте.

То ж  надії на каяття російського народу за злочини бодай проти України виглядають блідими та невиразними. Розпалений агресивною пропагандою народ, якому до того ж ця пропаганда глибоко до душі, навіть після 20 тисяч вбитих росіян та відступу російських військ від Києва, сьогодні не виглядає здатним не те що до каяття, але й навіть до припинення агресії.

Навіть у випадку поразки росії у війні з Україною та всім цивілізованим світом, росіяни скоріше знайдуть «винуватих» закордоном, аніж визнають причиною своїх поразок і страждань свого президента та більшість народу, яка підтримала його божевільні загарбницькі плани.

Каяття народу, який вчинив стільки злочинів проти сусідів і не каявся ніколи – явище надзвичайно сумнівне. А без каяття росія ніколи не матиме внутрішнього звільнення, миру та спокою.

Практика криміналістики засвідчує: покаятися може нормальна людина, яка вчинила злочин. Але серійний вбивця не покається ніколи. Те саме стосується й націй та держав.

Автор: Валерій Майданюк

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні