Одна з найбільш екстравагантних ідеологій, серед прихильників якої найбільше представників великого бізнесу – лібертаріанство. Нищівна критика держави та бюрократії, культ успіху «геніїв Кремнієвої долини» та глорифікація ідеї індивідуальної свободи знаходять чимало прихильників. Але за наслідками свого втілення в державну політику лібертаріанство загрожує не лише повною руйнацією держави, але й перетворенням більшості населення на безправних батраків, захищаючи інтереси лише купки бізнесменів.
Народження ідеї, час якої не настав
Лібертаріанство набуває дедалі більшої популярності в західних та російських бізнесових та хіпстерських тусовках, серед середнього класу й “офісного планктону”, являючи собою ідеологію абсолютизації індивідуальних прав, зменшення податків та впливу держави в економіці та суспільстві.
Першим автором терміну “лібертаріанство” був американський історик Дін Рассел, котрий виокремив окремий напрямок ліберальної ідеології, вважаючи, що класичний лібералізм остаточно себе дискредитував. Англійською ця ідеологія зветься libertarianism. Особливо лібертаріанство або лібертаризм поширилося після виходу книги Айн Ренд “Атлант розправив плечі”, в якій описано боротьбу підприємця проти держави. Народившись у єврейській родині в Білорусі, Айн Ренд (або Аліса Зиновіївна Розенбаум) пережила в радянські часи дві конфіскації родинного майна, й сама була виключена з університету за буржуазне походження. Тож емігрувавши до США в 1926 году майбутня лібертаріанка бере псевдонім Айн Ренд і все життя таврувала у своїх книгах колективізм, комунізм та прославляла образ підприємця-продуцента, який піднімається над сірою масою.
Невдовзі лібертаріанство стає політичною філософією підприємців, які зацікавленні у якомога менших податках або ще краще, щоб їх взагалі не платити. Частина лібертаріанців виступають за мінімізацію державного апарату (мініархізм), де держава фактично відсутня і лише ринок керує всіма процесами. За державою залишається функція правоохоронного нагляду і контролю за дотриманням законів, вона стає лише сервісом для обслуговування економіки.
Популярними тезами лібертаризму також є приватна поліція та суди, які начебто будуть менш корумповані й працюватимуть ефективно як корпорації в ринкових умовах. Але є й прихильники повного скасування держави – анархокапіталізм. В деяких аспектах лібертаріанство тяжіє навіть до анархізму, вважаючи державу джерелом несправедливості та придушення приватних ініціатив.
Класичні ідеї лібертаріанства – зробити все, щоб прибрати державу з усіх сфер життя та регулювати все ринком. Якщо консерватизм акцентує увагу на колективних суб’єктах (нація, суспільство), то для лібертаризму в центрі всесвіту перебуває індивід з повною недоторканністю особистого суверенітету, безапеляційним правом розпоряджатися власним тілом, життям та власністю.
Головною загрозою особистій свободі лібертаріанці вважають державу. Якщо для консерваторів держава є основою суспільного устрою, то для лібертаріанця держава сприймається згідно теорії “осілого бандита”. За твердженням американського економіста Мансура Олсона, на відміну від кочовиків, такі бандити грабують своїх жертв виходячи з міркувань перспективи і замість того щоб обдерти їх до нитки й приректи на загибель, вони забирають у жертв лише частину ресурсів, і навіть дбають про безпеку та розвиток свого “стада”. Саме таким чином на думку лібертаріанців, і виникла держава.
Жлоб у масці альтруїста
Лібертаріанська теорія постала як відображення інтересів та світогляду бізнесменів, насамперед прошарку малих та середніх підприємців, які вважають себе “найкращою та найпродуктивнішою частиною нації”, адже створюють робочі місця і тд. В лібертаризмі люди поділяються на тих, хто продукує багатства, і тих, хто привласнює. І конфлікт між першими та другими триває стільки ж, як і між буржуазією та пролетаріатом в марксизмі. Будь-яка власність буде ефективною лише тоді, коли буде комусь належати, тож і все в країні: і надра, і земля, і водойми, дороги повинні бути приватизованими або перебувати власності громад чи частково держави.
Багато лібертаріанців пропонують скасувати обов’язкову шкільну освіту, державне фінансування науки і єдиний пенсійний фонд, замінивши його приватними пенсійними фондами, як більш ефективними.
Лібертаріанці жорстко виступають проти будь-якого державного втручання у бізнесові справи і насамперед – у регулювання годин робочого дня, тижня, рівень оплати праці, відкидають мінімальну зарплату та трудовий кодекс як репресивні та корумповані впливи паразитарної держави.
Лібертаріанська ідеологія ідеальна для підприємців: плати працівникам скільки хочеш, не переймайся про техніку безпеки та перевірки державних контролюючих служб, встановлюй який заманеться робочий день – хоч 12, хоч 16 годин.
Але така теорія загрожує руйнуванням гуманістичних підвалин суспільства та соціальної відповідальності. У випадку втілення таких принципів у життя в країні наступить рай для великого бізнесу і пекло для простих громадян. Ніщо не завадить бізнесмену за допомогою ринкових механізмів, регулювання цін, змови з іншими власниками доводити до злиднів цілі квартали, райони, села а потім змушувати людей продавати своє житло за їжу чи заганяти простих людей в кредитну боргову кабалу. Більше того, будь-які види тиску на власника як-от страйки робітників лібертаріанство якраз розцінює як насильство та шкоду економіці, а отже й суспільству.
У лібертаріанському суспільстві люди, не пристосовані до ринку, будуть жити в злиднях або помруть точно так само, як помирали в епоху первісного нагромадження капіталу, коли профспілки і держави не втручалися в справи власників, а смерть на заводах, фабриках чи від голоду була частим явищем явищем навіть в США, у Франції, Британії. Адже лібертаріанство пропонує зняття будь-яких обмежень на права власності та накопичення капіталу.
Більше того, за умов дикого капіталізму зростає ще більша можливість для монополізації ринку в руках великих олігархів, і група власників замість того, щоб конкурувати, може домовитися між собою і поділити ринок. В результаті, – в сі ресурси суспільства, від доріг і надр, до заводів і технологій належать групі небагатьох, які контролюють ціни, зарплати і мають свої приватні суди та поліцію. У випадку страйків та протестів – з невдоволеними аутсайдерами як з ворогами вільного ринку розправляться приватні армії найуспішніших лібертріанців.
Від свободи особистості до диктатури капіталу: парадокс лібертаріанства
Де-факто лібертарінанство зовсім не зменшує рівень влади в суспільстві і не дає громадянам більше свободи. Ця ідеологія пропонує забрати владу від держави і віддати її великому бізнесу та корпораціям, для зростання та розвитку яких наступить заолота епоха. Адже капітал це така ж влада в чистому вигляді, а умови, які пропонують лібертаріанці, призведуть до концентрації капіталу в руках купки нуворишів.
Білоруський громадський активіст Ніколай Дєдок вважає, що якщо лібертаріанці дійсно створять систему ніким необмеженої влади капіталу, це стане подібним до феодалізму де великі землевласники та корпорації, маючи в своєму розпорядженні замкнуту економічну, політичну і правову систему, свою поліцію у вигляді охоронних структур, приватні армії, будуть сидіти у своїх маєтках і будуть повновладними господарями на своїх територіях не звертаючи жодної уваги на рішення інших феодалів і “короля” в яких також будуть свої суди, свої поліцейські, свої піддані та свої підприємства.
Будь-який судовий спір у такому суспільстві буде просто змаганням гаманців навіть без декорацій видимості справедливості, які існують у сучасному недосконалому суспільстві.
Насправді світ вже жив під владою лібертаріанців, де робітники були безправними, коли на важку та небезпечну роботу на шахті завжди можна було знайти за ще меншу платню ще бідніших жебраків чи мігрантів, які погодилися б працювати й за їжу, а іншим робітниками доволилося з ними конкурувати на ринку праці.
Такі жахливі умови нічим не обмеженого капіталізму зумовили революції, повстання та появу соціалізму. І лише після важкої і тривалої боротьби та появи дієвих профспілок, закріплення консервативних та християнських ідей соціальної відповідальності, вдалося змусити капіталістів дотримувати трудових кодексів та елементарних прав людської гідності робітника і всього суспільства. А світова економічна криза 1929-1933 років переконала лібералів у необхідності помірного державного втручання та регулювання економіки, позаяк “дикий ринок” призвів не лише до масового зубожіння, безробіття та соціальної незахищеності мільйонів людей, але й обернувся хвилею банкрутств та самогубств великих бізнесменів обвалом цілих економік.
Небезпеку нічим не обмеженого ринку усвідомили навіть ліберали, які перейшли на кейнсіанські позиції, проте, лібертаризм невдовзі знову відродився і через майже століття після Великої депресії, з’явилося чимало підприємців, які хотіли б ще раз стати на ті самі граблі.
Не воювати, а заробляти: український аспект
Нічим і ніким не обмежена свобода бізнесу, в жертву якій приносяться інтереси суспільства, гарно звучить для підприємців, але «не має козирів» у геополітиці та у війні. Бізнесмени думають, що все можуть вирішити грошима та обіцянками вигоди, але практика засвідчує, що у протистоянні з диктатурами – вони у програші. Ба, більше, лібертаріанство може стати модним аранжуванням для старої пісні про розсварені політиками «братні народи» та про принади взаємовигідної співпраці з Росією.
Війну лібертаріанці вважають лихом, яке унеможливлює взаємовигідну співпрацю продукуючих класів різних країн. Головними бенефіціарами воєн буцімто є «осілі бандити», тобто правлячі групи, які використовують війну як привід для наступу на індивідуальні права та свободи, причому не тільки чужих громадян, а й своїх.
Навіть самі державні кордони лібертаріанці також вважають злом, оскільки вони перешкоджають вільній кооперації продуцентів і допомагають «осілим бандитам» визискувати з чужої праці. Отже, ідеальний лібертаріанський світ — це світ відкритих кордонів та вільної міграції, що дасть змогу встановитися природній гармонії інтересів у світовому масштабі. Тож традиційним суспільствам і національним державам у такому світі доведеться розчинитися.
Показово, що лібертаріанством можна торпедувати не лише тему оборонної війни, а й принцип єдиної державної мови, патіотизм, політику національної пам’яті й практично весь гуманітарний блок державної політики, оскільки все це можна подати як зазіхання на права й свободи абстрактної особистості. Його можна використати для поновлення позицій російської мови та культури – адже головне – бізнес і свободи.
Ухилятися від податків вигідніше, ніж сплачувати їх. Але в результаті занепадають спільні блага, що створюються коштом податків: дороги, мости, вуличне освітлення, парки, школи. У ситуації війни до спільних благ належить також обороноздатність країни. І масова відмова від мобілізації, будучи цілком раціональною з погляду окремого індивіда, унеможливлює забезпечення захисту для всіх. З міркувань лібертаріанства і податки, і примусова вакцинація, і мобілізація є неприпустимими порушеннями особистої автономії індивіда.
Завданням № 1 для українців сьогодні є не боротьба з державою за особисті свободи, а боротьба за державу, за її збереження під тиском зовнішньої агресії. Адже історія засвідчує, наскільки небезпечно зміщувати акцент у протилежний бік, підводячи суспільство до думки, що «головний ворог не в Москві, а в Києві», що «український чиновник страшніший за російського солдата».
Як і марксизм, лібертаріанське мислення основане на переконанні, що людьми рухають здебільшого їхні економічні інтереси. Однак не менше значення в житті людей мають цінності, традиції та ідентичності. Нерідко їхня риторика приваблює навіть консерваторів, які знаходять у ній яскраву апологетику капіталізму, приватної ініціативи, особистих свобод. Проте лібертаріанство є черговою утопією, створеною кабінетними мислителями, на відміну від перевірених практикою, часом та досвідом постулатів консерватизму.
Царство абсолютно вільного ринку рано чи пізно закінчиться тиранією монополістів і на порятунок доведеться кликати того ж таки «осілого бандита», тобто державу.
Сьогодні лібертаріанство не втілилося в жодній країні світу, окрім не надто вдалих експериментів у Аргентині, але й там лібертаріанці були змушені звернутися до державних інструментів. Починаючи із середини минулого століття, воно розвивається виключно в опозиційній ніші, змагаючись за увагу невдоволених прошарків суспільства з іншими популістськими рухами.
Анархісти хочуть знищити державу, щоб максимально рівномірно розподілити владу між усіма членами суспільства. Щоб максимально її децентралізувати. Лібертаріанці хочуть знищити державу, щоб максимально сконцентрувати цю владу. Щоб ніщо не ставало на заваді безмежному накопиченню багатства. Навіть держава.
Автор: Валерій Майданюк
