Важливе

Конкурс студентських есе: чому путінська Росія не є тим, за кого себе видає»

від Майданюк Валерій

Можливість для молодих дослідників включитися у важливу інтелектуальну роботу на користь держави — і отримати винагороду. ГО «Консервативна Платформа» запрошує молодь взяти участь у конкурсі есе, присвяченому осмисленню і критичному аналізу російської пропаганди про «консервативні цінності».

Конкурс організований ГО «Консервативна Платформа» за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні / Hanns Seidel Stiftung Ukraine

Путінський режим позиціонує себе як «захисника традиційних цінностей», а свою ідеологію називає «консерватизмом», підмінюючи таким чином саму сутність консервативної ідеї. Росія активно інвестує ресурси у формування й поширення образу держави як носія традиційних цінностей і «рятівника» Заходу. Через брак або слабкість альтернативної позиції ці наративи знаходять відгук у частини західних суспільств.

Мета конкурсу

Інтелектуально спростувати привласнення Росією поняття «консерватизм» і показати, що режим, який позиціонує себе захисником традиції, насправді є її руйнівником. Учасникам пропонується в есеїстичній формі розкрити історичні, історіографічні, соціокультурні, релігійні та ідейно-критичні аспекти проблематики фальшивого російського «консерватизму».

Конкурс покликаний зібрати факти, висновки і пропозиції, здатні зруйнувати поширений у країнах Заходу міф про те, що Росія нібито залишилася останньою берегинею незіпсованих сучасністю цінностей християнського світу. Ваші есе мають донести до західних експертних та академічних кіл меседж про хибність надій на Росію як на «останній бастіон» захисту традиційних цінностей.

У фокусі есе

  • історичні та історіографічні аспекти;
  • соціокультурний і релігійний контекст;
  • ідеологічна критика російського «консерватизму».

Тематичні напрямки (оберіть один)

  1. Деконструкція міфу. Чому російське суспільство не відповідає західним уявленням про консерватизм і традиціоналізм.
  2. Держава замість традиції. Чому культ сили не є консерватизмом.
  3. Християнство, церква і війна. Релігійний вимір російської пропаганди: як релігійна риторика використовується для сакралізації війни, виправдання агресії та підміни християнської етики політичною лояльністю?
  4. Соціальна реальність проти образу «традиційного суспільства». Що показують соціальні індикатори — сім’я, демографія, релігійна практика, рівень насильства, залежностей, довіри, правової культури — про реальний стан російського суспільства?
  5. Автентична альтернатива. Україна, а не Росія, як справжній носій консервативно-християнської традиції на Сході Європи. Відмінності у розумінні традиційних і християнських цінностей в Україні та Росії.
  6. Західна вразливість до міфу. Чому частина західних консерваторів вірить російському міфу? Які слабкі місця західного політичного дискурсу дозволяють російській пропаганді презентувати Росію як «останній бастіон традиційних цінностей» — і як цьому протидіяти?

Нагороди

Перші три переможці отримають грошову винагороду. Ще три кращих автори — заохочувальні призи.

Вимоги до робіт

  • обсяг — до 1 авторського аркуша (20–40 тис. знаків, або 10–20 сторінок тексту);
  • шрифт Times New Roman, 14 кегль, міжрядковий інтервал 1,5;
  • оформлення цитувань і списку літератури — за одним із академічних стилів.

Есе має супроводжуватися переліком ключових слів, відповідати нормам академічної доброчесності та містити коротку довідку про автора.

Дедлайн подачі робіт: 1 серпня 2026 року.

Критерії оцінювання

  • змістовність викладу та аналітичні висновки;
  • культурно-цивілізаційний контекст «Україна — Захід»;
  • цікаві факти, варті ширшого висвітлення;
  • способи донесення цієї інформації до міжнародної громадськості.

Надсилати есе на електронну адресу: [email protected]

Усі уточнюючі питання також надсилайте на цю скриньку.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Декалог консерватизму Рассела Кірка

від Майданюк Валерій

Що об’єднує людей, які називають себе консерваторами, якщо консерватизм не має єдиного маніфесту чи обов’язкового набору догм? Адже консерватори в Британії і консерватори в Україні можуть мати дуже відмінні погляди на суспільні норми. Але існує 10 ціннісних принципів, котрі стверджують спільні риси консерватизму незалежно від національного контексту.

Відомий американський мислитель письменник, та історик Рассел Кірк (роки життя 1918–1994), якого вважають найвпливовішим теоретиком консерватизму у США в XX столітті, прославився книгою «Консервативний розум» (1953 р.), котра  сприяла інтелектуальному відродженню консервативного руху в США.

Рассел Кірк спробував відповісти на питання ідейної єдності консерватизму, сформулювавши десять принципів, які стали своєрідним дороговказом для сучасної консервативної думки. У своїй праці Кірк сформулював десять основних принципів, які, на його переконання, об’єднують більшість консерваторів незалежно від країни чи епохи.

Консерватизм часто помилково сприймають як просте прагнення зберегти минуле або опір будь-яким змінам. Проте Рассел Кірк пропонував значно глибше розуміння цього світогляду. На його думку, консерватизм не є ані жорсткою ідеологією, ані набором догм. Це радше спосіб мислення, який спирається на історичний досвід, моральні принципи та відповідальне ставлення до суспільних змін.

Моральний порядок як основа суспільства

Першим і найважливішим принципом Кірк називає існування стійкого морального порядку. Це може бути  віра у вищий порядок, але якийсь порядок для консерватора завжди існує. Консерватори переконані, що людська природа має незмінні риси, а поняття добра і зла не залежать від політичної моди чи суспільних настроїв.

На думку Кірка, здорове суспільство неможливе без внутрішньої моральної дисципліни його громадян. Закони та інститути можуть працювати ефективно лише тоді, коли люди керуються почуттям справедливості, честі та відповідальності. Саме тому багато соціальних проблем консерватори розглядають не лише як політичні чи економічні, а й як моральні.

Цінність традиції

Другим ключовим принципом є повага до традицій, звичаїв і безперервності суспільного розвитку. Кірк наголошував, що соціальні інститути формувалися протягом століть через накопичення людського досвіду, тому їх не можна бездумно руйнувати.

Консерватори не виступають проти змін як таких. Вони визнають, що розвиток суспільства потребує реформ. Проте зміни мають бути поступовими та виваженими, щоб не знищити те, що довело свою ефективність упродовж поколінь. Історія, на думку Кірка, неодноразово демонструвала, що революційне руйнування старого порядку часто призводить до появи ще гірших проблем.

Мудрість поколінь важливіша за миттєві рішення

Окрему увагу консерватизм приділяє історичному досвіду людства. Кірк вважав, що сучасні покоління не починають життя з чистого аркуша, а успадковують величезний запас знань, моральних норм і суспільних практик. Звідси випливає недовіра до радикальних експериментів і переконання, що попередні покоління накопичили мудрість, яку не варто ігнорувати. В історії є чимало прикладів, коли під впливом емоцій та громадської істерії, розпаленої радикалами, руйнувалися статі та існуючі інституції та об’єкти, а потім, коли дим руїни розвіювався – про це шкодували, хоч і не завжди влада мала сміливість визнати абсурдність своїх дій. Найпоказовіший приклад – хунвейбіни в Китаї, які вбивали учених і спалювали книжки, руйнували культурні пам’ятки, а потім керівництво Компартії усвідомило хибність такого шляху. Хоча, чи не про це тисячоліттями казали всі мудрі люди? Саме тому консерватори високо оцінюють традиції та усталені норми.

Розсудливість замість політичного азарту

Ще один важливий принцип – розсудливість. Консерватори закликають оцінювати політичні рішення за їхніми довгостроковими наслідками, а не за короткочасною популярністю.

Кірк вважав, що багато радикальних реформ проводяться поспіхом і створюють нові проблеми, які можуть виявитися небезпечнішими за ті, які намагалися усунути. Тому державна політика має ґрунтуватися на обережності та тверезому аналізі. Мудрий політик завжди діє обачно, зважуючи наслідки своїх рішень для майбутніх поколінь.

Різноманітність як ознака здорового суспільства

Консервативна думка також відкидає прагнення до повного соціального вирівнювання. Кірк наголошував, що будь-яке складне суспільство природно складається з різних груп, професій, рівнів відповідальності.

На його переконання, надмірне прагнення до одноманітності може призвести до застою та втрати суспільної енергії. Саме так і сталося з СРСР – боролися за рівність, а закінчилося це елітним життям номенклатури в епоху Застою. Різноманітність інтересів і соціальних структур, навпаки, забезпечує життєздатність держави.

Людська недосконалість і небезпека утопій

Одним із найвідоміших консервативних переконань є визнання людської недосконалості. Кірк вважав, що людина завжди залишатиметься схильною до помилок, егоїзму та пристрастей. Саме тому спроби побудувати ідеальне суспільство зазвичай завершуються трагедіями. Історія ХХ століття, з її тоталітарними експериментами, наочно продемонструвала небезпеку утопічних проєктів, які обіцяли створити досконалий світ.

Консерватизм натомість пропонує прагматичний підхід: не шукати абсолютної досконалості, а підтримувати справедливий і стабільний суспільний порядок.

Свобода неможлива без приватної власності

Економічна свобода нерозривно пов’язана з правом приватної власності. Кірк розглядав приватну власність як одну з головних гарантій особистої свободи. Людина, яка володіє майном, має більше незалежності від держави та інших центрів влади.

Власність також формує відповідальність, стимулює працю та сприяє розвитку громадянської культури. Тому консерватори традиційно виступають за захист права власності як важливого елементу демократичного суспільства.  І саме тому тоталітарні ідеології прагнуть завжди взяти власність під державний контроль і позбавити людину економічної незалежності.

Спільнота над державою

На думку консерваторів, здорова ініціатива походить з локальних спільнот, а не від бюрократичного державного апарату. Важливе місце в консервативній філософії займає ідея добровільних спільнот. На думку Кірка, більшість рішень, які безпосередньо впливають на життя людей, мають ухвалюватися на місцевому рівні.

Громади, громадські організації та місцеве самоврядування допомагають громадянам брати відповідальність за власне середовище. Надмірна централізація, навпаки, послаблює суспільство та віддаляє владу від людей.

Обмеження влади як запорука свободи

Консерватори традиційно насторожено ставляться до концентрації влади. Кірк підкреслював, що необмежена влада завжди несе ризик тиранії, незалежно від того, хто нею володіє. Консерватори намагаються настільки обмежити та збалансувати політичну владу, щоб не виникла анархія чи тиранія. Саме тому важливими є конституційні обмеження, поділ влад, система стримувань і противаг та верховенство права. Такі механізми не лише обмежують державу, а й захищають свободу громадян.

Поєднання стабільності та розвитку

Останній принцип стосується балансу між традицією та змінами. Кірк вважав, що суспільство потребує одночасно і стабільності, і розвитку. Без стабільності руйнуються основи громадського життя, а без розвитку настає застій. Тому консерватизм не заперечує прогрес. Він лише наголошує, що реформи повинні враховувати історичний досвід і не руйнувати фундаментальні суспільні цінності.

Консерватизм як захист спадкоємності

Рассел Кірк розглядав консерватизм не як політичну програму, а як особливий підхід до суспільного життя. Його головна мета полягає не в збереженні минулого заради самого минулого, а в захисті моральних основ, історичної спадкоємності та людської свободи.

На думку мислителя, головний поділ у політиці проходить не між лівими і правими, а між тими, хто визнає існування морального порядку та відповідальності перед попередніми і майбутніми поколіннями, і тими, хто вважає, що суспільство можна безмежно перебудовувати відповідно до поточних бажань. Саме в цьому Кірк бачив головний виклик сучасної цивілізації.

Ці принципи більшою чи меншою мірою поділяються усіма прихильниками консервативної світоглядної позиції і є своєрідним must have консерватизму в ХХІ столітті.

Автор: Валерій Майданюк

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Новини

Гроші з податків для церков? У Києві озвучили ідею реформи за європейським зразком

від Майданюк Валерій

Чи можуть українці самі вирішувати, яку церкву підтримувати своїми податками? Така пропозиція прозвучала під час обговорення майбутнього державно-церковних відносин в Україні. На думку авторів ідеї, це могло б не лише забезпечити фінансову прозорість релігійних організацій, а й вирішити проблему соціального захисту священнослужителів.

3 червня в Києві відбулася презентація результатів всеукраїнського дослідження «Оцінка релігійної ситуації в Україні». Серед запрошених експертів виступив народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв.

Під час дискусії він озвучив оригінальну пропозицію, яку назвав предметом тривалих експертних обговорень. Йдеться про можливість запровадження в Україні моделі, за якої громадяни могли б спрямовувати частину своїх податків на підтримку обраної ними релігійної організації.

За словами Потураєва, подібна практика давно існує в багатьох європейських країнах і дозволяє створити більш прозорий механізм фінансування церков. Крім того, така система допомагає вирішувати питання соціального та пенсійного забезпечення священнослужителів.

«Це модель поширена насправді дуже широко в Європі. Це абсолютно цивілізована модель, вона допомагає вирішити низку питань, про які, я думаю, що переважна більшість українців не замислюється, а дарма. І це питання соціального забезпечення священства. Це питання пенсійного забезпечення священства. Тобто, дуже легко бути вірним якоїсь церкви на словах, але треба взагалі-то задавати собі питання, як функціонують церкви, за рахунок яких пожертв функціонують церкви, як облаштоване життя святих отців. Як воно облаштовано зараз, коли святий отець робить свою роботу, допомагає тобі торити шлях до Бога, і як він буде жити, коли вже вік буде похилий і так далі. Тобто те, що ми вважаємо, що кожен з нас має на це право, власне, і держава це має забезпечувати. Чому ми тоді відмовляємо в цьому праві для людей, які чесно служать в наших українських церквах. Якщо ми вважаємо, що люди мають право на соціальний захист і пенсійне забезпечення, то чому це не повинно стосуватися тих, хто все життя служив своїй громаді?» – зазначив депутат.

Що таке «румунська модель»?

У Румунії держава підтримує діяльність релігійних організацій, а священнослужителі отримують фінансове забезпечення та соціальні гарантії. Значна частина зарплат духовенства виплачується за участю держави, а церкви мають чітко врегульовані механізми фінансування. Прихильники такого підходу вважають, що він допомагає зробити церковне життя більш стабільним та незалежним від неформальних джерел фінансування.

Потураєв також звернув увагу на те, що в минулому відсутність прозорих механізмів фінансування створювала умови для залежності окремих релігійних структур від великих спонсорів і політичних груп впливу. На його думку, саме на такій системі тривалий час будувалася діяльність УПЦ, коли вона перебувала у складі Московського патріархату.

Водночас депутат висловив переконання, що Православна церква України та Українська греко-католицька церква навряд чи погодяться на моделі, які передбачають залежність від неформальних фінансових центрів або закритих механізмів впливу. За його словами, українські церкви дедалі більше орієнтуються на принципи відкритості та функціонування в умовах демократичного суспільства.

Водночас Потураєв підкреслив, що мова поки не йде про конкретний законопроєкт. Ідея потребує широкого суспільного та експертного обговорення, а повернутися до неї предметно можна буде після завершення війни.

Водночас питання ролі держави у підтримці церков залишається дискусійним і потребуватиме широкого суспільного діалогу, адже йдеться не лише про фінанси, а й про майбутню модель взаємодії держави, суспільства та релігійних інституцій в Україні.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Томос, війна і довіра: як ПЦУ стала головною церквою України

від Майданюк Валерій

Війна змінила не лише політичну та суспільну реальність України, а й релігійний ландшафт країни. Соціологи зафіксували тенденцію, яка ще десять років тому здавалася малоймовірною: ПЦУ впевнено утвердилася серед найавторитетніших церков, а митрополит Епіфаній став лідером суспільної довіри серед релігійних діячів.  Дедалі більше українців пов’язують свою релігійну ідентичність із ПЦУ, а не з церквами, які асоціюються з російським впливом.

Українська церковна незалежність

З необхідних атрибутів незалежної країни з православним населенням Україна багато втратила і пропустила в перші десятиліття незалежності. Тогочасна влада тривалий час намагалася всидіти на двох стільцях, дивилася на Москву і створювала тепличні умови для церкви, котра перебувала під повним контролем російських спецслужб. Своя ж українська церква виживала власними силами, обділена увагою держави та чиновників.

Вагомий вплив мала й так звана «неканонічність» тоді ще Київського патріархату, яку вдалося здобути аж 2018 року. Саме тоді відбулася одна з найважливіших подій в історії українського православ’я. За підтримки Вселенського патріархату було створено Православну Церкву України, яка отримала Томос про автокефалію від патріарха Варфоломія.

Для мільйонів українців це означало завершення багаторічної залежності значної частини українського православ’я від Москви та створення повноцінної національної православної церкви. Суспільство поклало на ПЦУ великі надії. Від нової церкви очікували духовного об’єднання країни, зміцнення української ідентичності та поступового подолання церковного розколу.

Позиція УПЦ та виклики після початку війни

Українська православна церква, яка тривалий час перебувала у складі Московського патріархату, від самого початку не визнала Томос і створення ПЦУ. Її керівництво наполягало на тому, що саме УПЦ є канонічною церквою в Україні. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році ситуація різко змінилася. Патріарх Московський Кирил відкрито підтримав російську агресію проти України та фактично надав війні ідеологічне й релігійне виправдання. Його заяви про так званий «русский мир» викликали різке несприйняття в українському суспільстві.

На цьому тлі тисячі вірян і сотні релігійних громад почали переходити від УПЦ до ПЦУ. Для багатьох українців стало неприйнятним залишатися у структурі, яка історично пов’язана з Московським патріархатом, особливо після того, як керівництво РПЦ фактично благословило російську війну проти України.

Хоча у 2022 році УПЦ заявила про розрив із Московським патріархатом, питання її реальної незалежності продовжує залишатися предметом дискусій. У 2025-2026 роках керівництво УПЦ засуджує війну та декларує підтримку України, однак значна частина суспільства продовжує сприймати цю структуру як таку, що історично та світоглядно пов’язана з Москвою.

Додатковим фактором стали численні кримінальні провадження та докази співпраці представників УПЦ МП з Москвою. За роки війни правоохоронні органи повідомляли про затримання священнослужителів та вірян УПЦ МП за підозрами у співпраці з окупантами, передачі інформації ворогу, коригуванні ракетних ударів та поширенні проросійської пропаганди. І хоча керівництво УПЦ заявляє, що це не позиція їхньої конфесії, такі факти суттєво вплинули на громадську думку. У суспільстві також поширене переконання, що частина духовенства та вірян УПЦ продовжує латентно або відкрито орієнтуватися на Московський патріархат.

Чому українці обирають ПЦУ

Соціологія демонструє, що ПЦУ дедалі більше асоціюється з українською державністю та національною ідентичністю. 3 червня 2026 року в Києві презентували результати всеукраїнського дослідження «Оцінка релігійної ситуації в Україні», проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» за підтримки Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики та агентства «Укрінформ». Результати дослідження вкотре засвідчили важливу тенденцію: Православна Церква України залишається найавторитетнішою православною юрисдикцією країни, а її предстоятель митрополит Епіфаній користується найбільшою довірою серед усіх церковних ієрархів.

Згідно з дослідженням, 22% опитаних прямо назвали себе вірянами ПЦУ, тоді як до УПЦ віднесли себе лише 10%. Ще 26% назвали себе просто православними без уточнення конфесійної належності.

Важливо, що серед прихильників ПЦУ значно частіше зустрічається мотив усвідомленого вибору в дорослому віці. Крім того, для них вагомішим фактором є культурна та національна ідентичність. Це свідчить про те, що підтримка ПЦУ дедалі частіше стає результатом свідомого рішення, а не лише сімейної традиції.

Дослідження також показало, що найменшу соціальну дистанцію українці демонструють саме щодо представників ПЦУ та Української греко-католицької церкви. Тобто саме ці конфесії викликають найбільшу довіру та позитивне сприйняття в суспільстві.

Феномен митрополита Епіфанія

Окремої уваги в українських релігійних реаліях заслуговує постать митрополита Епіфанія. За результатами дослідження саме він став найбільш авторитетним церковним діячем України. Йому довіряють 47% українців. Це майже вдвічі більше, ніж показники довіри до інших відомих церковних лідерів.  Главі УГКЦ Святославу, Вселенському патріарху Варфоломію та митрополиту Онуфрію довіряє приблизно чверть опитаних.

Причини такої популярності полягають не лише в посаді предстоятеля ПЦУ. За роки свого служіння Епіфаній сформував репутацію поміркованого, відкритого до діалогу та сучасного церковного лідера. Він уникає радикальної риторики, активно підтримує українських військових, бере участь у суспільних дискусіях та демонструє готовність до міжконфесійного діалогу.

Важливу роль відіграли й організаційні здібності митрополита. Саме під його керівництвом ПЦУ вдалося пройти складний період становлення, розширити мережу громад, зміцнити міжнародні контакти та зберегти внутрішню стабільність у надзвичайно складних умовах війни.

Показово, що на тлі високої довіри до Епіфанія патріарх Кирил практично не має авторитету в Україні. Майже 80% громадян не довіряють очільнику РПЦ, а близько п’ятої частини опитаних узагалі не змогли його ідентифікувати.

За вісім років після отримання Томосу Православна Церква України пройшла шлях від нового церковного проєкту до однієї з найавторитетніших суспільних інституцій країни. Вирішальними факторами її успіху стали підтримка української державності, дистанціювання від російського впливу, зростання національної свідомості суспільства та активна позиція під час війни.

Повномасштабне вторгнення Росії лише прискорило ці процеси. Підтримка агресії з боку керівництва РПЦ та численні скандали навколо окремих представників УПЦ посилили недовіру до структур, пов’язаних із Москвою. Натомість ПЦУ дедалі більше сприймається як церква, що розділяє долю українського народу та підтримує його боротьбу за свободу.

Для багатьох українців ПЦУ та її очільник митрополит Епіфаній стали символом нового етапу розвитку українського православ’я, яке дедалі більше асоціюється з незалежною Україною, а не з релігійними центрами за її межами.

Автор: Валерій Майданюк

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Антиімперський фронт

Московський патріархат чи ПЦУ? Нове дослідження показало настрої українців

від Майданюк Валерій

Попри війну, церковні питання залишаються важливою частиною суспільних дискусій в Україні. Проте нове дослідження показало несподівану тенденцію: більшість громадян підтримують ПЦУ та розрив церковних зв’язків із Москвою,  хоча частина українців ще не має чіткої позиції.

Такі дані були представлені 3 червня у Києві під час презентації результатів всеукраїнського дослідження «Оцінка релігійної ситуації в Україні».

Серед запрошених експертів результати опитування презентував керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович. За його словами, створення Православної церкви України у 2018 році позитивно оцінюють близько 60% українців. Натомість негативне ставлення висловили лише 4% опитаних. Водночас майже третина громадян, або 32%, заявили, що ставляться до цього питання байдуже.

Подібна тенденція простежується і щодо переходу релігійних громад від УПЦ до ПЦУ. Такий процес підтримують 40% українців, тоді як не підтримують лише 9%. Однак найбільшою групою виявилися ті, кому це питання нецікаве або не має принципового значення. Таких респондентів виявилося 43%. Навіть серед вірян УПЦ майже половина опитаних, 49%, позитивно ставляться до можливого переходу до ПЦУ.

Дослідження також показало високий рівень підтримки заходів, спрямованих на обмеження впливу російської православної церкви в Україні. Зокрема, 80% громадян підтримують розрив зв’язків між УПЦ та РПЦ через російську агресію проти України. Аналогічний рівень підтримки має і теза про необхідність державного втручання у діяльність релігійних організацій, якщо вони порушують законодавство або становлять загрозу суверенітету держави.

Законодавчі обмеження щодо релігійних організацій, пов’язаних із державою-агресором, підтримують 62% українців. Також більшість респондентів схвально ставляться до санкцій проти митрополита Онуфрія через його зв’язки з РПЦ. Таку позицію підтримали майже 70% опитаних.

Водночас результати дослідження засвідчили, що значна частина громадян не до кінця розуміє конфесійний статус найбільших православних церков країни. Майже половина респондентів не змогли визначити, чи є УПЦ самостійною українською церквою, чи вона залишається пов’язаною з Московським патріархатом. Схожа ситуація спостерігається і щодо ПЦУ, статус якої також не змогли чітко пояснити близько 40% опитаних.

Окремо соціологи дослідили ставлення до мови богослужінь. Більшість українців, 70%, вважають, що служби в храмах мають проводитися українською мовою. Лише чверть респондентів підтримують використання традиційної для конкретної конфесії мови.

Результати дослідження свідчать, що українське суспільство найбільше  підтримує розвиток ПЦУ, перехід громад із УПЦ до української церкви та обмеження впливу релігійних структур, пов’язаних із РФ. Водночас соціологи звертають увагу на іншу тенденцію: значна частина громадян не має чіткої позиції щодо церковних процесів або недостатньо поінформована про них. Саме тому подальший розвиток релігійної ситуації в Україні залежатиме не лише від рішень церков і держави, а й від того, наскільки суспільство буде залучене до обговорення цих змін та розумітиме їхнє значення.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Війна

Російський терор проти України: за $100 тисяч готували вбивство представника ГУР

від Холіна Марія

Російські спецслужби намагалися організувати вбивство представника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрія Юсова, який також є заступником голови Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

За інформацією правоохоронців, до виконання злочину був залучений 38-річний громадянин України. За ліквідацію українського розвідника йому пообіцяли 100 тисяч доларів винагороди, з яких 10 тисяч були виплачені авансом.

Підозрюваний проводив спостереження за майором Юсовим, збирав інформацію про його повсякденне життя та місце проживання. Після цього він почав готувати злочин із використанням FPV-дрона та шукати виконавця.

В Офісі Генерального прокурора зазначають, що підготовка здійснювалася із застосуванням спеціального конспіративного сленгу, який мав приховати справжній характер злочину.

Завдяки роботі українських правоохоронних органів реалізацію плану вдалося зірвати. Підозрюваного затримано, йому загрожує довічне позбавлення волі.

Цей випадок вкотре демонструє, що Росія продовжує використовувати терористичні методи та намагається атакувати представників українських державних інституцій навіть далеко від лінії фронту.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Аналітика

Священники і мобілізація: кого держава визнала критично важливим?

від Майданюк Валерій

Понад шість з половиною тисяч священнослужителів уже отримали бронювання від мобілізації, але далеко не всі церковні структури можуть скористатися таким правом. Хто саме підпадає під відстрочку, чому релігійні організації визнали частиною критичної інфраструктури та чи мають доступ до бронювання представники УПЦ, пов’язаної з Московським патріархатом? Відповіді на ці запитання прозвучали від представників держави під час презентації нового всеукраїнського соціологічного дослідження.

Сьогодні чимало громадян задаються питанням доцільності бронювання священників під час війни. Особливо гостро це питання постало в нашій країні, котра пережила десятиліття атеїзму за часів СРСР, а сучасні західні ліберальні тенденції нівелюють християнство та релігійні цінності як застарілі догми. Тож коли постає питання вибору між цивільним життям і службою на війні – суспільство реагує емоційно.

Бронювання священнослужителів під час війни: які правила діють в Україні

3 червня 2026 року в Києві презентували результати всеукраїнського дослідження «Оцінка релігійної ситуації в Україні», проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» за підтримки Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики та агентства «Укрінформ». Під час заходу обговорювали зміни в релігійних настроях українців, ставлення до різних конфесій, переходи громад до Православної Церкви України та суспільну підтримку обмежень щодо структур, пов’язаних із Росією. Однією з тем стала система бронювання священнослужителів під час війни.

На презентації голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський пояснив, що релігійні організації відіграють важливу роль у підтримці суспільства під час війни. Вони займаються гуманітарною діяльністю, допомагають військовим і цивільним, працюють із переселенцями та зміцнюють тил.

Саме тому частину релігійних організацій віднесли до критичної інфраструктури. Однак для цього необхідно відповідати низці вимог.

Серед них:

  • офіційна реєстрація статуту;
  • відсутність розташування на тимчасово окупованій території;
  • чинність установчих документів;
  • відсутність афілійованості із забороненими в Україні релігійними організаціями;
  • перебування у реєстрі неприбуткових організацій;
  • належне ведення податкової звітності.

За словами Єленського, із приблизно 35 тисяч релігійних організацій, що діють в Україні, статус критичної інфраструктури наразі отримали трохи більше 10 тисяч.

Право на бронювання мають керівники таких релігійних організацій, якщо вони є священнослужителями, а також інші священники, які в них працюють. Станом на сьогодні в Україні заброньовано близько 6,5 тисячі священнослужителів. При цьому йдеться не про одну окрему конфесію, а про представників усіх релігійних організацій, які відповідають установленим критеріям.

Результати соціологічних досліджень щодо ставлення громадян до мобілізації священнослужителів також продемонстрували неоднозначне ставлення українців.

За словами Єленського, близько 25% опитаних вважають, що священники мають проходити військову службу на загальних підставах. Натомість 44% респондентів переконані, що для них можуть діяти винятки, а у випадку служби в армії вони мають виконувати небойові функції. Примітно, що для багатьох традиційних християнських церков існують канонічні обмеження щодо використання зброї духовенством. Саме цей фактор також враховувався під час ухвалення рішень щодо бронювання.

Чи може бронюватися УПЦ, пов’язана з Московським патріархатом

Особливу увагу журналісти приділили питанню можливих зловживань з боку УПЦ, яка зберігає єдність із Московським патріархатом. Віктор Єленський заявив, що право на бронювання виникає лише через належність до релігійної організації, яка має статус критичної інфраструктури. За його словами, структури УПЦ в єдності з Московським патріархатом до такого переліку не входять. І хоча представники цієї конфесії оскаржували відповідні рішення в суді, однак у задоволенні позову було відмовлено.

Водночас Єленський навів приклад, коли один із митрополитів УПЦ був заброньований як працівник аграрного підприємства, а не як священнослужитель. За його словами, така відстрочка не має стосунку до механізму бронювання духовенства.

Чому держава підтримує бронювання священників

На думку посадовця, рішення про бронювання пов’язане насамперед із суспільною роллю релігійних організацій під час війни. Сотні священнослужителів працюють капеланами в Збройних силах України, Національній гвардії та інших силових структурах. Крім того, багато священників допомагають переселенцям, підтримують громади в прифронтових районах і часто залишаються єдиними представниками соціальної інфраструктури в населених пунктах, які постраждали від війни.

Питання, чи варто бронювати священників і чи належать церкви та релігійні організації до об’єктів критичної інфраструктури, є одним із найнеоднозначніших у суспільстві, де церква офіційно відокремлена від держави. Водночас не можна заперечувати соціальну роль церкви у країні, що воює, де мільйони громадян живуть не лише в психологічному, а й у духовному та екзистенційному стресі. Повітряні тривоги, російські ракети й «шахеди», втрата рідних, мобілізація та фронт є тими викликами для українців, які часто потребують екзистенційної відповіді: чому, за що і як жити далі?

Церква в усі часи, зокрема й у нинішньому секуляризованому столітті, намагається дати відповіді на ці запитання, на які не завжди можуть відповісти психологи. Зрештою, в часи великих потрясінь і викликів для держави та нації церква завжди була тією опорою, яка підтримувала духовну стійкість народу. А духовенство було й залишається важливою підтримкою для співгромадян як у фізичному, так і в морально-психологічному вимірі.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Новини

Українці вимагають захисту від впливу РПЦ: дані дослідження

від Холіна Марія

Нові соціологічні дані за травень 2026 року фіксують формування чіткого суспільного консенсусу в релігійній сфері України. Суть процесу полягає не в боротьбі з вірою як такою, а в демонтажі інституційного впливу Російської православної церкви (РПЦ). В умовах повномасштабної війни ця структура, разом із афілійованою з нею мережею УПЦ МП, дедалі більше сприймається українцями не як релігійне середовище, а як диверсійно-інформаційна інфраструктура держави-агресора.

Соціологія: суспільство потребує дистанціювання від РПЦ

Дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», проведене 4–9 травня 2026 року серед 2000 респондентів, показало важливу закономірність: українці залишаються толерантними до віри (недовіра до інших конфесій становить лише 31%), але вимагають від держави жорсткої відсічі російському впливу.

• 79% опитаних погоджуються, що держава має регулювати релігійні організації, якщо вони несуть загрозу нацбезпеці.

• 80% підтримують розрив зв’язків УПЦ з Московським патріархатом.

• 62% виступають за закон, що забороняє діяльність пов’язаних із РФ релігійних організацій.

• 57% підтримують заборону діяльності УПЦ під керівництвом митрополита Онуфрія, а 67% — запровадження проти нього санкцій.

«Очевидною є неможливість приховати залежність УПЦ від свого московського центру», — прокоментував результати опитувань Олександр Саган, завідувач Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, доктор філософських наук, професор. За словами експерта, дані «Рейтингу» чітко корелюють із дослідженнями КМІС та Центру Разумкова за 2025 рік — у багатьох звітах збігаються навіть відсотки.

ПЦУ та Епіфаній: найвищий кредит довіри на тлі краху проросійської пропаганди

На соціологічному зрізі чітко видно зміну релігійної ідентичності українців. Найбільшу довіру серед духовних лідерів має предстоятель Православної церкви України (ПЦУ) митрополит Епіфаній — 47%. Натомість очільник РПЦ патріарх Кирило має антирекордні 3% довіри.

22% українців відносять себе безпосередньо до ПЦУ, тоді як самоідентифікація з УПЦ МП впала до критичних 10%. Крім того, 60% опитаних позитивно оцінюють створення єдиної помісної церкви, а 54% виступають за об’єднання ПЦУ та УПЦ.

Професор Саган звертає увагу на парадокс: офіційна статистика досі фіксує приблизно рівну кількість громад ПЦУ та УПЦ МП, проте реальна підтримка останньої тане на очах, попри слабку увагу державних ЗМІ до питань духовної незалежності. 

Експерт додає, що пропаганда «русского міра» стрімко втрачає ефективність навіть серед внутрішньої аудиторії УПЦ МП:

• Різко знизився рівень негативного ставлення її вірян до ПЦУ.

• Понад 70% вірян УПЦ МП позитивно ставляться до Євросоюзу, а більше 50% — до НАТО.

• Понад 50% позитивно оцінюють розпад СРСР, який є фундаментальним стовпом ідеології «русского міра».

Юридичний та оперативний вимір: від проповідей до коригування ракетами

Правову оцінку РПЦ вже дано на найвищому рівні. Український Закон №3894-IX прямо визначає її як «ідеологічне продовження режиму держави-агресора». Цю позицію підтверджує і ПАРЄ у своїй резолюції 2540 (2024 рік), де ієрархія Московського патріархату визнана співучасницею воєнних злочинів, яка представляє війну проти України як «священну».

Хоча керівництво УПЦ заявило про зміни до статуту від 27 травня 2022 року задля «самостійності», релігієзнавча експертиза ДЕСС довела, що це маніпуляція — УПЦ залишається частиною РПЦ. Як наслідок, 27 серпня 2025 року ДЕСС офіційно визнала Київську митрополію УПЦ афілійованою з забороненою іноземною релігійною організацією.

Безпековий вимір проблеми підтверджується цифрами СБУ. З 2022 року за матеріалами спецслужби розпочато 208 кримінальних проваджень щодо антиукраїнської діяльності представників УПЦ МП. Серед фігурантів — 27 вищих чинів церкви. 78 осіб уже отримали підозри, а 40 священнослужителів (зокрема 4 архієреї) засуджені до ув’язнення. Клірики виконували завдання російських спецслужб: від вербування агентів під час проповідей до прямого шпигунства. 

Ситуація з РПЦ та УПЦ МП вимагає від України чіткої формули: захист свободи совісті має йти пліч-о-пліч із демонтажем російської агентури. Вірянине можуть бути об’єктом колективної підозри, але жодна організація не має права на недоторканність, якщо її ниточки ведуть до Кремля.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Війна

В Україні заброньовано 6,5 тисячі священнослужителів

від Майданюк Валерій

В Україні понад 6,5 тисячі священнослужителів уже отримали бронювання від мобілізації. Водночас таке право мають далеко не всі релігійні організації. Про правила бронювання духовенства та критерії, за якими церкви визнають критично важливими для держави, розповів голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський під час презентації результатів всеукраїнського дослідження «Оцінка релігійної ситуації в Україні», що відбулася 3 червня в Києві.

За словами посадовця, під час повномасштабної війни релігійні організації виконують важливі гуманітарні та соціальні функції. Вони допомагають військовим і цивільним, працюють із внутрішньо переміщеними особами, підтримують мешканців прифронтових територій та беруть участь у зміцненні тилу. Саме тому частину релігійних організацій було віднесено до об’єктів критичної інфраструктури.

Однак для отримання такого статусу необхідно відповідати низці вимог. Зокрема, організація повинна бути офіційно зареєстрованою, мати чинні статутні документи, перебувати в реєстрі неприбуткових організацій, належним чином вести податкову звітність і не бути пов’язаною із забороненими в Україні релігійними структурами.

Як повідомив Єленський, із приблизно 35 тисяч релігійних організацій, які діють в Україні, статус критичної інфраструктури отримали трохи більше 10 тисяч. Саме їхні керівники та священнослужителі можуть претендувати на бронювання. Наразі таку відстрочку від мобілізації мають близько 6,5 тисячі представників духовенства різних конфесій.

Під час презентації також було оприлюднено результати соціологічних досліджень щодо ставлення українців до мобілізації священнослужителів. Близько 25% опитаних вважають, що духовенство має проходити службу на загальних підставах. Натомість 44% респондентів переконані, що для священників можуть діяти винятки, а в разі служби в армії вони повинні виконувати переважно небойові функції.

Окрему увагу журналісти приділили питанню можливості бронювання священнослужителів УПЦ, яка зберігає зв’язок із Московським патріархатом. За словами Єленського, такі релігійні організації не входять до переліку критично важливих, а тому не можуть отримувати бронювання через цей механізм. Він також зазначив, що спроби оскаржити це рішення в судовому порядку не були успішними.

Тема бронювання священників залишається предметом суспільних дискусій. Частина громадян ставить під сумнів доцільність таких винятків під час війни. Водночас представники держави наголошують, що сотні священнослужителів служать капеланами у Силах оборони України, а тисячі інших допомагають переселенцям, підтримують громади та надають духовну опіку людям, які переживають втрати, обстріли й постійний психологічний стрес.

На думку експертів, в умовах війни роль церкви виходить далеко за межі релігійного служіння. Для багатьох українців вона залишається важливим джерелом моральної підтримки та суспільної солідарності, а тому питання бронювання духовенства держава розглядає не лише в контексті мобілізації, а й з огляду на потреби суспільства в умовах тривалої війни.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Війна

Фейк про «закриття неба»: Польща не вводить екстрених обмежень через нібито загрозу ударів РФ

від Майданюк Валерій

У соціальних мережах та окремих медіа почала поширюватися інформація про те, що Польща нібито терміново закриває повітряний простір у східних регіонах через загрозу масованих російських атак. Як підтвердження автори таких повідомлень посилаються на рішення Польської агенції аеронавігації (PAŻP) щодо створення нової зони обмежень польотів EP R131.

Втім, ця інформація не відповідає дійсності. Як зазначають експерти незалежної дослідницько–аналітичної групи Infolight.UA, поширювані твердження базуються на перекрученому трактуванні офіційного документа.

У рішенні польської сторони немає жодних згадок про ракетну небезпеку, підготовку до атак Росії чи надзвичайні заходи безпеки. Йдеться про запровадження спеціальної зони обмеження польотів EP R131 на запит Оперативного командування Збройних сил Польщі.

Насамперед нововведення не впливають на роботу цивільної авіації. Обмеження поширюються лише на повітряний простір до висоти 2900 метрів, тоді як пасажирські літаки здійснюють міжнародні рейси на висотах від 9 до 12 кілометрів. Отже, звичайне авіасполучення продовжуватиме працювати у штатному режимі.

Крім того, нові правила стосуються переважно малої авіації. Йдеться про польоти приватних літаків, вертольотів, планерів, спортивної авіації та цивільних безпілотників. Такі заходи покликані впорядкувати використання повітряного простору поблизу кордону та полегшити виконання завдань військовими структурами.

Важливо й те, що рішення не є екстреним. Зона EP R131 діятиме з 10 червня до 9 вересня 2026 року та фактично продовжує попередній режим, який функціонував у межах зони EP R130. Подібні обмеження Польща регулярно запроваджує ще з 2022 року для посиленого контролю прикордонних територій на тлі російсько-української війни.

Таким чином, твердження про те, що Варшава «закриває небо» через страх перед російськими ударами, є маніпуляцією. Насправді йдеться про планові заходи контролю повітряного простору, які не створюють перешкод для цивільних авіаперевезень. Поширення таких повідомлень без належного контексту сприяє нагнітанню тривожності та вводить громадськість в оману щодо реальної ситуації.

FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberEmail
Новіші
Старіші
Close