Російська міфологія Другої світової війни настільки наскрізь пронизана брехнею і маніпуляціями, а росія настільки багато присвоїла чужої культурної спадщини, що навіть свій так званий «день перемоги» над Німеччиною рашисти святкують з … німецьким військовим символом.
Щоб було не все як у людей, в росії закінчення Другої світової війни святкують не 8 травня, коли європейці відзначають День пам’яті та примирення, а на наступний день – 9 травня, коли бойових дій в Європі вже не було, а по німецьких містах розбіглися тисячі радянських ґвалтівників.
День 9 травня 1945 року став сумною датою для всієї Європи, яку заполонили орди п’яних і диких червоноармійців – переважно росіян, сибіряків, кавказців та вихідців Середньої Азії. Мільйони німецьких, польських та чеських жінок стали жертвами масових зґвалтувань в травневі дні «великої перемоги». Про масштаби зґвалтувань можна судити з того факту, що щорічно в період 1945-1948 років приблизно два мільйони німецьких жінок робили нелегальні аборти.
Часто зґвалтованих німецьких жінок вбивали чи замучували до смерті нелюдськими катуваннями. Нерідко звірячі зґвалтування здійснювалося на очах чоловіка і членів сім’ї жінки, для зловтішного приниження німецької нації. Німкені воєнного покоління і досі називають військовий меморіал солдатам Червоної Армії в Берліні «Могилою Невідомого Ґвалтівника».
Звісно, про це ніколи не говорила ні офіційна радянська, ні теперішня російська пропаганда, бажаючи подати п’яного та озвірілого росіянина з автоматом на вулицях Берліна в образі «визволителя». Та й не кожен радянський ветеран бажає згадувати як він чи його товариші по службі брали участь у таких брудних злочинах.
Німецький символ перемоги над Німеччиною
Символічно, що навіть улюблена рашистами «георгієвська стрічка», яку в Україні та в світі більше називають «колорадською» має … німецьке походження.
Ще у XVIII столітті, бажаючи цивілізувати відсталий колишній московський улус Золотої орди та принести елементи європейської культури підкореним азіатським народам і закріпаченим московським селянам, Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, яка пізніше вирішила себе називати Катериною ІІ, перекопіювала чимало німецьких атрибутів, створюючи нові символи російської державної ідентичності.
Зокрема, чорно-жовту стрічку, як елемент прапора й герба німецьких земель Саксонії та Саксонії-Ангальт у 1769 році було внесено до заснованого імператрицею військового ордену Святого Георгія для відзначення офіцерів за заслуги на полі бою.
Тоді росія тотально запозичувала все європейське, а вся російська еліта відверто цуралася не лише відсталої московської культури, але й мови. Тож всі російські офіцери, дворяни, інтелігенція і навіть царська сім’я спілкувалися переважно французькою чи німецькою мовами. Носити європейські військові ордени було особливою честю для офіцерів російської армії, переважаюча частина яких були не росіянами, а військовими контрактниками з європейських держав.
Після жовтневого перевороту, під час тотального нищення символів царської армії, більшовики скасували цей георгіївський орден.
Однак в часи Другої світової війни чорно-жовту стрічку активно використовували у військових нагородах російських фашистських колабораціоністських військових формувань, таких як 800-тисячна РОА Власова та сформована з росіян дивізія СС РОНА (Российская освободительная народная армия), або як її ще називали – 29 дивізія СС (1-я пехотная дивизия СС “Россия”) та інших. До речі росіян серед есесівців було чи не найбільше з усіх народів Європи.
В умовах воєнного колапсу радянської армії та поразок 1941 року, коли мільйони радянських солдатів здавалися в полон німцям не бажаючи воювати за Сталіна, за колгоспи, голодомори, репресії та атеїзм, офіційна радянська пропаганда різко змістила акценти зовнішньої політики з інтернаціоналізму та поширення світової революції на решту світу, до необхідності захисту Батьківщини й патріотизму. Для цього, на колодки ордену Слави та медалі «За Перемогу» було повернено стару, добре відому російським солдатам георгіївську стрічку, яка існувала в армії російської імперії, однак сталінська пропаганда вже назвала її «гвардійською».
Показово, що вся трагедія убогості радянської воєнної пропаганди та російського патріотизму зокрема, полягає в тому, що навіть перемогу над Німеччиною, яка була б неможливою без американського ленд-лізу та флоту, радянські і сучасні російські імперіалісти святкують з німецькою саксонською стрічкою.
Автор: Валерій Майданюк
