Християнсько-демократичні партії в усій Європі постали як принципово новий феномен, який потребував і нових ідеологічних засад. Ця ідеологія не лише відображала суспільні настрої, але й активно змінювала соціокультурні принципи. Значною мірою саме християнські демократи створили нову європейську політичну культуру. Більшість ідеологем християнської демократії на сьогодні стали частиною європейської політичної культури та соціального життя Європи.

Основними маркерами ідеології християнської демократії стали:

Соціальна ринкова економіка. Економічна політика має регулюватись державою, а не лише законами ринку. Держава має підтримувати не лише великі корпорації а й середній клас та дрібних власників. Перерозподіл соціальних ресурсів має бути спрямований на підтримку найбільш соціально незахищених страт суспільства. Держава має стимулювати зникнення бідності.

Суспільство загального добробуту. Однією із найбільш помітних змін, пов’язаних із християнською демократією, став якісний стрибок у зростанні добробуту усіх верств населення. Підвищення рівня життя в європейських країнах врешті призвело до виникнення такого феномену, як «суспільство загального добробуту».

Доволі часто можна побачити думку, що європейська економіка зростала виключно завдяки реалізації американського «Плану Маршала». Проте історія знає багато прикладів, коли величезна економічна допомога через неефективне врядування країн-отримувачів не приносила користі, а подекуди й призводила до протилежних наслідків.

Суттєве зростання рівня життя в європейських країнах мало значно більш складний характер та було пов’язане із декількома факторами. В умовах економічної інтеграції країн Західної Європи створювався новий великий ринок, який сприяв розвитку бізнесу.

Протягом тривалого часу на зростанні рівня життя позитивно відбилося кейнсіанство, що стало домінуючою теорією в повоєнний період. Державні витрати на соціальні статті постійно збільшувались, особливо це стало відчутно у питаннях охорони здоров’я та освіти.

Політика кейнсіанства вичерпала себе лише в другій половині 70-х років ХХ століття. Саме тоді стало зрозуміло, що зарегульованість економіки та надвисокі податки тягнуть за собою стагнацію економіки. Але дуже тривалий період урядам європейських країн вдавалось тримати «золоту середину» між інтересами розвитку бізнесу та соціальними гарантіями для широких верств населення. Саме на добу правління християнських демократів припадає доба «економічних див» у Італії та Німеччині.

Міжконфесійність. Важливою ознакою християнсько-демократичних партій став їх універсалізм. З одного боку це відобразилось у тому, що християнські партії були неконфесійними утвореннями. Якщо християнські партії довоєнного періоду були «нішевими» силами, які представляли інтереси однієї конфесії, то післявоєнні християнсько-демократичні партії були або міжконфесійними, або ж взагалі неконфесійними силами.

Європейська інтеграція. Універсалізм християнських демократів дозволив країнам європейського континенту почати процес регіонального співробітництва, який поступово призвів до створення Європейського Союзу. Усі міністри, які підписали в 1951 році угоду про створення «Європейського співтовариство по вугіллю та сталі» були представниками християнсько-демократичних партій. Саме це співтовариство стало тією базою із якої було поступово був створений ЄС. Основою Європейського союзу стала культурна єдність європейських народів на базі християнських цінностей та необхідність більш глибокої економічної інтеграції.

Глобальна співпраця. Універсальний характер християнства призвів до того, що християнські демократи почали створювати глобальні ідеологічні об’єднання. В 1961 році з ініціативи християнських демократів Європи було створено «Всесвітній християнсько-демократичний союз». В рамках цього об’єднання була розроблена концепція допомоги країнам, що розвиваються – «розвиваюча субсидіарність». Ця концепція передбачає, що фінансова допомога іншим країнам має спрямовуватись на модернізацію та стимулювання економічного зростання. В 1999 році «Всесвітній християнсько-демократичний союз» було перейменовано на «Центристський демократичний інтернаціонал».

Субсидіарність. Однією із базових засад християнської демократії стала субсидіарність. Держава має вдаватися до будь-яких централізованих заходів лише в тому разі, якщо вони ефективніші за відповідні заходи на місцевому або регіональному рівнях.

Обмеження повноважень виконавчої влади. Християнська демократія привнесла нове бачення політичних процесів. Розуміючи, що прихід тоталітарних рухів до влади у Італії та Німеччині відбувся не лише завдяки вуличному насильству, але й завдяки парламентським процедурам, християнсько-демократичні уряди внесли ряд суттєвих юридичних нововведень. Зокрема в більшості європейських країн був введений інститут конституційного суду. Саме цей інститут мав обмежувати повноваження виконавчої гілки влади.

Протидія екстремізму. Юридичною інновацією, пов’язаною із діяльністю християнських демократів, стало законодавче закріплення процедури заборони екстремістських партій. Якщо в довоєнний період заборона тих чи інших партій мала довільний характер, то тепер така заборона стала можлива лише через дотримання чіткої юридичної процедури. В багатьох країнах, наприклад, у ФРН, така заборона є прерогативою Конституційного суду.

Захист прав людини. Для захисту громадян від незаконних рішень всередині країни, з ініціативи християнських демократів, було створено наддержавні судові інституції захисту прав та свобод людини. Саме так були створені: в 1954 році Європейська комісія з прав людини та в 1959 році Європейський суд з прав людини.

Закріплення прав опозиції. На противагу тоталітарним практикам, християнські демократи відмовились від намагань закріпити монополію на владу за однією партією. Повноцінні права опозиції в післявоєнній Європі не лише декларувались, але й вперше в світовій історії закріплювались законодавчо.

Автор: Костянтин Канішев