Чому Європі вдалося стати одним з найбільш привабливих місць на Землі з чи не найкращими матеріальними умовами життя та найсприятливішими умовами для людського розвитку? Одна з причин добра ідейна основа, котра створила інституції та цінності, завдяки яким бурхливий розвиток став можливий.

Такою ідейною основою для післявоєнної Європи стала християнська демократія – ідеологія, яка має на меті інтегрувати християнські та демократичні принципи, а розв’язання найважливіших суспільних проблем бачить у ключі християнської моралі та християнського гуманізму.

Цього місяця в Україні видано книгу «Християнська демократія. Рішення для України та Європи», яка присвячена детальному розгляду формули європейського економічного зростання та політичного примирення між віковічними конкурентами, котрі сьогодні мирно співіснують у Європейському Союзі.

Книгу авторства громадського активіста Юрія Міндюка, журналіста Костянтина Канішева та політолога Валерія Майданюка видано зусиллями Фонду сприяння демократії за підтримки європейського фонду Sallux.

Європейські християнські демократи заклали, без перебільшення, нову політичну культуру післявоєнного світу, завдяки яким об’єднана Європа вперше у своїй історії вже більше ніж три покоління не знає війни. Християнсько-демократичні лідери, такі як канцлер Німеччини Конрад Аденауер, міністр закордонних справ Франції Робер Шуман і прем’єр-міністр Італії Альчіде де Ґаспері не лише заклали підвалини економічного процвітання Німеччини, Франції та Італії, але й інституційні та світоглядні основи Європейського Союзу, які базувалися на християнських політичних принципах – солідарності, відповідальності, субсидіарності та соціальній справедливості.

В Україні мало хто знає, що батьками-засновниками Європейського Союзу були саме християнські демократи, які закладали християнські цінності в ідейний фундамент спільного європейського дому.

Усі міністри, які підписали в 1951 році угоду про створення «Європейського співтовариства з вугілля та сталі», були представниками християнсько-демократичних партій. Саме це співтовариство стало тією базою, з якої був поступово був створений ЄС. Основою Європейського Союзу стала культурна єдність європейських народів на базі християнських цінностей та необхідність поглибленої економічної інтеграції.

Універсальні цінності християнської демократії підняли з руїн повоєнну Європу і стали фундаментом соціальної держави, заснованої на свободі, солідарності та відповідальності. Більшість ідеологем християнської демократії сьогодні стали частиною європейської політичної культури та соціального життя Європи. За словами професора Уді Ґрінберґа, після Другої світової війни християнські демократи досягли  немислимого, об’єднавши неоднорідні правові системи Європи в демократичну спільноту. Високі соціальні стандарти, значний рівень безпекового захисту громадян, континентальна інтеграція – усе це великою мірою є здобутком саме християнських демократів.

Книга «Християнська демократія. Рішення для України та Європи» розповідає про історії християнсько-демократичних прикладів успіхів, вдалої та невдалої боротьби за побудову суспільства добробуту, справедливості та цінностей. Розповідає, чому християнським демократам у Німеччині, Італії чи Нідерландах вдалося побудувати успішну державу, а Венесуелі, де християнські демократи були змушені поступитися владою соціалістам – довелося скотитися до злиднів, інфляції та довжелезних черг за найнеобхіднішим.

За словами співавтора книги Юрія Міндюка, християнська демократія стала наріжною ідеологією для витворення нового європейського ренесансу і створення заможної і розвинутої об’єднаної Європи. Ці ідеї можуть стати цікавими дороговказами для українського читача, як і те, що сучасна Європа повинна звернутися до їх джерел, критично оцінити наявний стан справ і ще раз задуматися про корисність порад, які дає християнська демократія для вирішення проблем європейського суспільства. Для українських реалій буде, цікавим досвід повоєнної християнської демократії Аденауера-Шумана-де Ґаспері, у якій первинними були завдання витягнути країни з прірви воєнної руїни, знищених економік і засобів виробництва, масового безробіття, загрози втручання ззовні», – зазначає Юрій Міндюк.

Книга розрахована для широкого кола читачів, політиків, політологів, журналістів, громадських та релігійних активістів, студентів, християн та всіх, хто цікавиться принципами побудови успішних і соціально орієнтованих держав.

Книгу можна знайти на сайті Консервативної платформи «Праві» https://conservative.org.ua/

Валерій Майданюк, політолог

Популярний консервативний філософ Джордан Пітерсон, якого називають «іконою консерватизму» та одним з найвідоміших критиків лібералізму, нещодавно зганьбився проросійськими наративами та продемонстрував повне нерозуміння геополітичної ситуації в один з найбільш вирішальних періодів для вільного світу.

Куди Джордана занесло?

Канадський професор психології та популярний критик насадження руйнівних неоліберальних концептів з їхньою расистською, сексистською та антидискримінаційною повісткою, прославився як ідейний оборонець того набору суспільних цінностей, на якому базуються свобода слова, справжня рівність та демократія. Джордан Пітерсон критикував расові та гендерні квоти, захищав суспільство, яке утвердило жіночі права від нападок фемінізму та обстоював класичні консервативні цінності західної цивілізації. Цивілізації, котра подарувала світу права людини, рівність, демократію, незалежний суд, добробут ринкової економіки, скасування рабства та повагу до людської гідності.

Однак, філософствуючи у сферах, далеких від клінічної психології та ворогуючи з західними лібералами, Пітерсон почав вбачати «оборонців духовності» в середовищі азійських диктаторських режимів, зокрема – опустився до транслювання російських наративів.

В одній зі своїх публікацій на Youtube «Russia Vs. Ukraine Or Civil War In The West» Пітерсон назвав Росію «невід’ємною частиною Заходу» і що «християнин» путін почав війну проти України щоб захистити духовну православну російську культуру від «тлєтворного і розпусного Заходу».

Більше того, «консерватор» опустився до озвучки російсько-фашистських пропагандистських меседжів про те, що «Росія має свою сферу впливу», а також ядерну зброю, тому, зі слів філософа «Заходу слід це поважати».

На думку Пітерсона, єдиний спосіб для західних лідерів припинити війну – почати переговори з путіним за рахунок України, оскільки вони повинні поважати «сферу впливу» Росії, а Україна всім насправді  байдужа».

В чому ж помиляється «ікона консерватизму» і де саме «кремлівський біс поплутав» відомого захисника християнських цінностей?

Душок замість духовності

По-перше, важко виправдати, чому Пітерсон вважає сучасну Росію «духовною країною», адже духовністю, а тим більше християнством, у цій наскрізь брехливій диктаторській країні навіть не пахне.

Росія лідирує за рівнем розлучень, абортів, входить до першої десятки за кількістю самогубств, а по рівні алкоголізму є незаперечним світовим лідером. Чомусь Пітерсон вважає «духовністю» масову кампанію будівництва церков РПЦ та ідейне засилля Московського патріархату в російській освіті та державі. Але філософ, здається, елементарно не збагне лицемірності та антинародного характеру російської церкви, яка десятиліттями допомагає владі одурманювати та придушувати свій народ.

Наївна геополітика

Не будучи експертом в міжнародній політиці, Пітерсон чомусь вважає, що Росія допоможе Заходу стримати Китай. Хоча цю ліберальну байку, в яку дехто на Заході намагався вірити в 1990-х – початку 2000-их було спростовано після російської агресії проти Грузії (2008) та України (2014). Твереза частина західних еліт вже усвідомила, що не варто шукати союзника серед своїх запеклих ворогів.

Сучасна Росія не поділяє ані західних цінностей, ані інститутів, а навпаки – прагне знищення західних демократій та переділу світу між авторитарними режимами. Більше того – Москва була  архітектором і спонсором комуністичного режиму КНР.

Будь-які поступки та підгодовування російського ведмедя шматками територій суверенних держав не обмежить його апетитів, подібно до того, як Гітлера не вдовольнило розчленування Чехословаччини. Така саботажно-помилкова політика вже призвела до світовї війни, але Пітерсон, схоже, не надто компетентний і знову пропонує провальну політику умиротворення агресора.

Колоніалізм та рабство від канадського професора

Як метод розв’язання конфлікту Пітерсон наївно пропонує нейтралітет України, який якраз і уможливив найкривавішу війну у Європі після Другої світової, а також переговори з агресором, які насправді означають компроміси та поступки кремлівському маньяку.

До  анексії Криму Україна за конституцією була нейтральною державою і до того переважна більшість населення не підтримувала вступ до НАТО. Крім того, Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки з боку Росії та західних держав згідно з Будапештським меморандумом. Тож Пітерсон наївно пропонує зробити Москві відверте запрошення для подальших масових вбивств людей.

Однак найогидніше, що розповідями про «сфери впливу Росії», Пітерсон фактично виступає ворогом демократії, свободи і права націй на самовизначення й пропонує демократіям узгоджувати свою політику з авторитарними режимами. Своїми кремлівськими пасажами про «повагу до інетерсів ядерної Росії», Пітерсон насправді пропонує віддати  цілі держави на поталу диктатурам на правах їхньої «сфери впливу».

За такою логікою світ мав би віддати в російську сферу впливу країни Балтії, всю Східну та Центральну Європу і східну Німеччину, на тій підставі, що якомусь божевільному диктатору в Москві може видатися, що його недоімперія має загарбницькі амбіції.

А Тайвань має стати сферою впливу Китаю, щоб не розізлити Пекін? А хто буде наступним?

Якщо у  росіян є «сфера впливу» лише тому, що вони погрожують світові війною, тоді може Ізраїль треба визнати сферою впливу Ірану?

А Північну Африку, за логікою Пітерсона, слід оголосити сферою впливу Франції на підставі колоніального минулого? А Середземномор’я – зоною впливу спадкоємиці Римської імперії?

Геополітична модель обмеження свободи низки країн та передача їх у рабство сусіднім агресивним імперіям виглядає найгогиднішою формою колоніалізму та середньовічного варварства. І найгірше, шо такі речі говорить не зазомбований цифровою цензурою громадянин КНР чи проспиртований російський ватник, а канадський інтелектуал, вихований на повазі до людської гідності, демократії, толерантності та міжнародного права.

Діагноз Пітерсона

Хоча, такі проросійські пасажі Пітерсона, очевидно, мають цілком реальні кремлівські вуха. Незрозумілим чином, канадський професор психології раптом вирішив поправити здоров’я та лікуватися від депресії в Москві та Бєлграді (Сербія) із застосуванням психоактивних речовин.

Не те щоб всесвітньовідомого психолога там зазомбували, але купити цілком могли. Зрештою, для Москви ще з радянських часів було досить поширеною традицією купувати відомих інфлюенсерів на Заході. Тож чимало французьких письменників, американських акторів та вчених, перебуваючи на зарплаті в КПРС, публічно симпатизували комунізму та вихваляли СРСР.

Одним з найяскравіших персонажів такого типу сьогодні є французький актор Жерар Депардьє, з яким росіяни носилися як з писаною торбою демонструючи візит старого актора як «доказ величі Росії». Водночас, сам Депардьє, отримуючи дорогі подарунки та квартири від керівництва РФ, зрештою, припинив прикидатися любителем «Немитої», і, продавши отриману нерухомість, обізвав Росію «сараєм».

Для українців «урок Пітерсона» має стати повчальним та зайвий раз нагадати просту істину: не варто ні з кого робити «ікону» та бездумно вірити популярним блогерам та ютюберам.

Оскільки критерієм справжнього консерватизму є істина відданість християнським та гуманістичним принципам. Адже консерватизм це про свободу, гідність і повагу до людини та суспільства, а не про зони імперського впливу та ядерний шантаж кривавих диктаторів.

Автор: Валерій Майданюк