Стратегічний програш путіна

від Савицький Олексій
15 переглядів

Коротка історія українських політичних див
Українська нація в «довгому ХХІ столітті» не один раз дивувала світ. Дивувала позитивно.

«Коротке ХХ століття», яке почалось з вибуху руйнівної світової війни в 1914 році, закінчилось розпадом радянської імперії. Фінальною крапкою в «короткому ХХ столітті» став несподіваний вибух української ідентичності та відмова України входити до будь-якого «оновленого СРСР». Грудневий референдум 1991 року не лише означав закінчення радянської імперії, але й початок ХХІ століття.

В першій половині 1990-хроків аналітики ЦРУ прогнозували розпад України та вибух громадянської війни, в порівнянні з якою війна у Югославії здавалася б дрібницею. Варто зазначити, що цей прогноз робився не українофобами, а людьми, які щиро співчували Україні. Але усі наявні фактори та тенденції, здавалось, ведуть саме до такого сценарію. І аналітики ЦРУ сумлінно перерахували ці фактори – мовні та регіональні розбіжності, неконсолідованість громадянського суспільства, незрілість політичних еліт. Проте всупереч усім тенденціям Україна уникла громадянської війни.

В 2004 році майже ніхто не прогнозував зростання громадянської активності. Проте масштаб національної мобілізації під час помаранчевого Майдану став канонічним прикладом мирних кольорових революцій.

В 2013 році мало хто сподівався, що громадянському суспільству вдасться протистояти клептократичному режиму Януковича Проте всупереч усім песимістичним прогнозам та гнилуватій парламентській опозиції політична нація перемогла.

Найбільш масштабним із українських див стане 2022 рік. Автор не знає коли і чим саме закінчиться путінська агресія проти України.

Проте, очевидне одно – путін вже зазнав стратегічної поразки. Той світ, в якому путін почував себе дуже комфортно, зламаний. Зламаний українським спротивом. Зламаний громадянською консолідацією. Зламаний героїзмом ЗСУ.

Зламаний світ путіна – зовнішній вектор

Ще пару місяців тому путін, незважаючи на суперечливий бекграунд, вважався цілком рукопожатним лідером світової держави. До Москви на переговори, незважаючи на умовну ізоляцію, прилітали лідери світових держав. Завдяки військовим маневрам путін з легкістю добивався нових переговорів із президентом США.

Проте після початку війни, і тим більше після кривавого жаху Бучі, путін перетворився на потенційного ізгоя. Єдине місто в Європі, де його сьогодні чекають– Гаага.
Ще в грудні 2021 року другорядні чиновники МІДу Мордору дозволяли собі хамскі заяви, що НАТО має повернутись до кордонів 1997 року. І хоча відповідь НАТО була негативною, проте доволі потужними були голоси, що «треба почути Москву».

Що маємо сьогодні? Консолідацію колективного Заходу, небачену з часів Холодної війни. Збільшення американської присутності в Східній Європі. Анонсовану заявку Фінляндії в кінці квітня на вступ до НАТО. Та ймовірні аналогічні кроки з боку Швеції.

Путін протягом двадцяти років вибудовував у Європі корупційно-вмотивований консорціум проросійських політиків. Консорціум лопнув. На його уламках ще тримаються Орбан та Вучич. Проте навіть вони діють в рамках «гібридного союзнічества». Цілком можливо, що до куцого консорціуму увійде й ЛеПен. Проте і це – не факт. Станом на сьогодні значно важливішими є позиція США, ФРН, Туреччини та Польщі.

Мрії щодо союзу із КНР виявились не більше ніж мріями підстаркуватого диктатора.

Росія фактично покинула клуб великих держав, бо цей статус пов’язаний не стільки із потужною економікою чи армією, а передовсім із здатністю гарантувати та підтримувати міжнародні зобов’язання.

На міжнародному рівні карколомно зникає різниця між іміджем величезною РФ та маленькою КНДР. Завдяки власним діям путіна росія стає країною-ізгоєм, перспектива якої – перетворення на сателіта Китаю.

Зламаний світ путіна – масовий вектор

Ще більш загрозливо виглядають внутрішні справи.

Економіка країни відкинута на 25 років назад.

Затягування війни призвело до введення пекельних санкцій, які, згідно прогнозам, почнуть даватися взнаки вже влітку-восени. Поява «нових бідних» призведете до ймовірного зростання рівня протестних настроїв.

Виплеканий діями путіна сегмент Z-патріотів складає 25-35% серед населення країни.

Зниження рівня життя сумарно із збільшенням військових втрат автоматично веде до делегітимізації режиму. В країні складатиметься ситуація ідеального шторму. Власним становищем будуть незадоволені усі: і «нові бідні», і Z-патріоти, і залишки креативного класу.

Враховуючи підвищений рівень агресивності Z-патріотів, можна прогнозувати, що конфлікти набудуть максимального ступеня жорстокості.

У політичного режиму буде спокуса придушити конфлікти через посилення адміністративного контролю. Проте наближення до тоталітаризму буде залежати від двох питань. По-перше, впровадження більшого адміністративного контролю потребуватиме високого ступеню виконавчої дисципліни від адміністративного та силового апарату. Наскільки буде здатен неефективний та корумпований сьогоднішній державний апарат реалізовувати більш жорсткі практики? Чи не спричиніть перехід до тоталітаризму управлінський колапс? По-друге, як сприймуть «нові бідні» сумарне зменшення економічних та політичних свобод?
Надзвичайно великою спокусою збільшення ефективності управління стане сценарій сталінського шляху – періодичне проведення репресій серед держапарату та в силових органах. Але і цей сценарій має суттєві ризики. Передовсім, як доводить практика, репресії паралізують ініціативу на місцях. Виникне потреба ручного керування в масштабах усієї країни. Але чи готовий сьогоднішній державний апарат до функціонування в режимі наближеного до централізованого врядування? Чи не потягне й цей сценарій за собою управлінський колапс?

Зламаний світ путіна – елітний вектор

Важливим питання також стане те, що кількість фінансово-промислової ренти суттєво зменшиться. Це автоматично призведе до зростання конкуренції серед елітних груп. У традиційно сильних ФСБ та ФСО виникне спокуса зберігати свою частину ренти за допомогою перерозподілу сфер впливу за рахунок інших груп.
Ситуація ще більш ускладниться зростанням впливу військових еліт. За час правління путіна найбільш міцні позиції в Мордорі тримали чекісти – вже згадані ФСБ та ФСО. Навіть плануванням агресії проти України займались саме вони. Військовим була відведена другорядна роль силової підтримки. Це можна пояснити традиційною довірою путіна виключно до чекістів та спротивом російського Генерального штабу планам військових дій із малою концентрацією ресурсів.
Зміна військової стратегії та концентрація військових сил на донбаському напрямку вказують на ймовірне посилення позицій Генерального штабу та послаблення впливу чекістів.

Відповідно можемо прогнозувати зростання конфліктів між різними силовими групами, що суттєво збільшить дисбаланс в політичній системі. Кількість незадоволених серед силових еліт значно перевищуватиме кількість тих, хто опинився у виграші.

Перші ознаки елітного розколу серед силовиків можемо побачити вже сьогодні. Пошук винних та перекидання відповідальності між різними силовими відомствами та негативна реакція окремих груп на план Стамбульських угод є яскравим тому підтвердженням.

Елітна боротьба буде загострюватися в зв’язку із непередбачуваності битви за Донбас. Усі розуміють, що це буде вкрай важка битва. Проте у разі успіху путіна лише посилить свої переговорні позиції. Проте в разі програшу суттєво зростає можливість різкого загострення внутрішньої ситуації. Мордор пробачив поразку під Києвом та Черніговом. Проте пробачити поразку на Донбасі мілітаристське середовище путіну не зможе.

P.S. Автор щиро сподівається, що Україна буде здатна не лише на політичні дива, але й на економічне диво після закінчення війни.

Отож, віримо в ЗСУ, в Господа та проявляємо солідарність!

Автор: Костянтин Канішев

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні