Компроміси з ворогом: чи варто йти на поступки диктатору?

від Майданюк Валерій
5 переглядів

Окремі європейські політики явно провалили тест на демократію, приносячи демократичні цінності в жертву на догоду компромісам з диктаторами. Ті, хто раніше намагався вчити Україну бути правильною демократією та проводити демократичні реформи, почали радити нам пожертвувати свою демократію і свободу кривавому деспоту.

Багаторазові та безрезультатні «довгостільні» зустрічі французького президента Емманюеля Макрона з кремлівським диктатором стали наочним свідченням, що серед демократичних політиків є чимало таких, які готові поступитися цінностями свободи, рівності, народовладдя й толерантності  і готові віддати в жертву мільйони людей лише заради того, щоб якийсь диктатор не почувався ніяково.

За нещодавнім інсайдом українського президента Володимира Зеленського, Емманюель Макрон пропонував Україні поступки щодо нашого суверенітету, щоби «путін міг зберегти обличчя». Також президент Франції зазначав, що принижувати країну-агресорку – небезпечно. Мовляв, нацизм у Німеччині народився після того, як її принизили після Першої світової.

Між іншим, за деякими непрямими джерелами, прем’єр Ізраїлю також раніше радив у приватній розмові Зеленському піти на поступки путіну «щоби був мир». Існує й частина німецьких та угорських політиків, які дотримуються подібної ідеї необхідності компромісів з агресором, зраджуючи при цьому демократичні ідеали.

Однак, дивно, що політики, які вголос таке озвучують досі перебувають на посадах у демократичних країнах. З точки зору демократії, не можна віддавати цілі області території демократичної держави з багатомільйонним населенням, проти його волі, на поталу диктатору-загарбнику, бо якщо він цих територій не отримає – то, бачте, може засмутитися і збільшити ескалацію насильства.

Демократія – це влада народу, якщо хтось призабув, отже нічого не може здійснюватися без волі народу. А тим більше, не можна ставити волю і життя мільйонів громадян нижче амбіцій одного божевільного диктатора.

Коментуючи історичні апеляції Макрона український президент Зеленський наголосив: «Гітлер з’явився не тому, що Німеччина почувалася приниженою. Жодних виправдань нацизму немає. Головною проблемою була слабкість. Гітлеру дозволили стати Гітлером. Це зробило його середовище, а також – Європа та світ. В 2014 році також думали: як знайти підхід до країни-агресорки. Однак 24 лютого росія показала: їй байдуже на всі поступки».

Війна великою мірою стала перевіркою справжньої сутності багатьох політиків європейських країн і знаковим тестом на демократію. За результатами цього «тесту», окремі лідери країн, які вважаються колисками демократії, свободи, рівності і братерства, виглядають гірше, аніж лідер країни, яку ще донедавна називали однією з найкорумпованіших у Європі.

Ті, хто раніше намагався українців вчити як бути правильною демократією та проводити демократичні реформи, почали радити нам пожертвувати свою демократію і свободу кривавому деспоту.

Який сенс розказувати про толерантність, боротьбу з расовими упередженнями та захист прав ЛГБТ, якщо завтра лідер вашої країни здасть вашу область якомусь жорстокому диктатору під тиском загрози війни? Демократія, яка жертвує власними принципами на догоду тиранії і не вміє та боїться себе захищати – не має жодної цінності.

Такий державний діяч нагадує главу сімейства, який хоче досягти компромісу з ґвалтівником, котрий вимагає віддати йому дружину і дочку. На які компроміси  пішли б в подібній ситуації такі любителі поступок агресору як Емманюель Макрон чи інші європейські «пацифісти»?

Показово, що справжня демократія, історично ніколи не була слабкою. Стародавня грецька демократія, яка стала колискою європейської цивілізації, була відома своїми перемогами над найбільшою в світі Перською імперією.  В славетних битвах при Саламіні та під Марафоном вільні греки захистили свої цінності і свободу своїх громадян.

В Другій світовій війні демократичні США та Британія здолали країни тоталітарної Осі. А пізніше – демократичний Захід вийшов переможцем й у Холодній війні, припустившись, щоправда, низки помилок з остаточної демілітаризації росії.

Українська демократія, при всіх недоліках, зуміла зупинити рашистські війська, примусила їх відійти від української столиці і вже третій місяць успішно стримує наступальні дії «другої армії світу». І залишається риторичним запитання, чи зуміли б повторити подібне пацифістичні лідери окремих європейських країн якби на них так само напала росія? І на які б компроміси вони б пішли, аби агресор «зберіг обличчя?

Справжні демократи добре розуміють, що ніяких компромісів з тим, хто прийшов вас убивати і захоплювати вашу землю бути не може. Історичний приклад ганебної і двічі проваленої політики умиротворення агресора засвідчує: будь-яка поступка диктаторам буде сприйнята ними як слабкість і стане лише приводом для подальших агресій.

Країна, яка не хоче воювати за свою свободу отримає і війну, і ганьбу. А зберегти обличчя путіну зможе тільки формалін.

Автор: Валерій Майданюк

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні