9 травня як міф Брежнєвський канон та суспільна делегітимізація

від Савицький Олексій
22 переглядів

Саме в часи правління в СРСР Леоніда Брежнєва починається культ дати «9 травня». Закономірним стало те, що брежнєвська сакралізація міфу, з часом, призвела до його делегітимізації. Про специфіку терміну «міф» йшлося в одній із попередніх статей циклу.

Оголошення 9 травня святковим днем

В першій половині 1960-х років 9 травня залишалось святковим, але не культовим днем. Цей день хоча й був робочим, проте відзначався певними масовими заходами. Основними радянськими святами вважались революційні дати – 7 листопада та 1 травня. В суспільстві 9 травня почало перетворюватись на одне із типових військових свят.

В жовтні 1964 року компартія відсторонює Микиту Хрущова та обирає новим першим секретарем ЦК КПРС Леоніда Брежнєва.

Вже в січні 1965 року керівник Української РСР та на той час один із найближчих до Брежнєва радянських діячів Петро Шелест звертається з листом до ЦК КПРС. В цьому листі від імені української компартії Шелест пропонує оголосити 9 травня святковим днем та відзначати його значно масштабніше. Вже в березні 1965 року приймається офіційне рішення оголосити 9 травня святковим днем та провести урочисті заходи.

Важливо звернути увагу на дуже щільну хронологію. Така щільність може казати про суттєвий поспіх нової влади. Причин для поспіху було декілька.

Потреба «нової легітимності»

Із внутрішньополітичних мотивацій найбільш важливим стало забезпечення легітимності нового керівництва країни.


І для Сталіна, і для Хрущова джерелом легітимності була участь в революції 1917 року та громадянській війни.

Нове керівництво країни, зважаючи на вік, у подіях 1917-1920 років участі брати не могло. Цій генерації потрібен був новий «героїчний канон подвигів», який би підтверджував їх право на владу. Таким каноном і стала ІІ світова війна.


Відтепер пропаганда зображала ІІ світову війну ключовою віхою в радянській історії. З кожним роком пропаганда надавала все більшого значення ІІ світової війни. Революційні ж свята, хоча й продовжували урочисто відзначатись, поступово перетворювались на суто історичні свята.

Соціально-економічні чинники

На початку 60-х років в СРСР починало зростати незадоволення економічним та соціальним становищем. Продуктовий дефіцит та невпорядкованість соціальних питань ставали все більшим подразником для населення. Масові заворушення в Краснодарі, Муромі, Бійську та Новочеркаську ставали загрозливими проявами цього незадоволення.

Нове керівництво здійснило низку заходів щодо впорядкування соціальних норм. Зокрема увага приділялась збільшенню вихідних днів. Саме в 1965 році було введено два нових вихідних дні – 9 травня та 8 березня. Варто зазначити, що мотивація введення вихідного дня на 8 березня також була пов’язана із ІІ світовою війною. В урочистій промові Брежнєв зазначив, що новий робочий день введено з огляду на «подвиг радянських жінок у великій вітчизняній війні».

Апеляція до масових настроїв

Хрущовська відлига сформувала потужний культ фронтовиків. Саме фронтовики, які жертвували власним здоров`ям та життям, протиставлялись конформістам та пристосуванцям післявоєнного часу. Така моральна рамка сприйняття стала домінувати в першій половині 60-х. Нове керівництво країни апелювало саме до тих груп, які поділяли ці погляди.

Сакралізація 9 травня була органічно сприйнята населенням. На декілька наступних років в суспільстві зберігся консенсус щодо визнання 9 травня.

Реабілітація Сталіна і Жукова

Сакралізація 9 травня призвела до часткової реабілітації Сталіна. Він став з’являтися в книгах та фільмах як один із основних діячів війни. І хоча, на відміну від 40-х років, тепер не йшлось про виключно його роль в перемозі, проте про його помилки намагались не згадувати.

Так само відбулось й створення культу Жукова. Після відставки Хрущова Жуков став героєм маскульту – про нього писались книги, його образ став одним із основних у військових художніх фільмах. Сам Жуков нагороджувався ювілейними нагородами та видав книгу спогадів. Міф про Жукова-полководця став навіть міцнішим за культ Сталіна. Якщо цензура періодично могла пропустити якісь помірковані згадки про помилки Сталіна, то будь-яка критика дій Жукова була виключена.

Певний час культ Сталіна/ Жукова став модним. На рівні колективної свідомості образи «рішучих переможців» Сталіна й Жукова почали протиставлятися млявому та нерішучому керівництву країни.

Наратив миру

Парадоксом цього часу було те, що новий міф, хоча й базувався саме на військовій історії, проте мав обмежену міліарну складову.


В епоху Брежнєва військовий парад 9 травня проводився лише в 1965 році. Поступово зникла й практика проведення військових парадів на 1 травня. Замість цих заходів проводились традиційні «демонстрації трудящих».

Основним салоганом, пов’язаним із війною в часи Брежнєва став вислів «только б не было войны».


Таке дистанціювання від мілітаризму пояснюється тим, що більшість керівників СРСР пройшли через війну і мали реальне, а не кіношне уявлення чим на справді є військові дії.

Проте, вже ближче до кінця правління Брежнєва антимілітаристський тренд дав збій. Коли приймалось рішення про введення радянських військ до Афганістану, один із аргументів була якраз героїзація війни. На думку радянського керівництва нові покоління все більше поринають у споживацтво та комфорт. Реальне уявлення про життя, на думку багатьох радянських керівників, молоді мав прищепити саме участь у військових діях. Як не дивно, але саме такі аргументи звучали як одне із обґрунтувань вторгнення до Афганістану.


Керівники СРСР створили пропаганду, яка утверджувала в суспільстві героїчний військовий міф Проте згодом ця пропаганда переконала їх самих. Героїчний міф поступово витіснив реалізм та обачність. Війна в Афганістані суттєво прискорила делегітимізацію комуністичного режиму в СРСР.

Суспільна делегітимізація

Перші ознаки девальвації міфу 9 травня з’явились вже наприкінці 1960-х років.

Міф, втиснутий в жорсткі рамки офіційної пропаганди, ставав все більше плакатним та забронзовілим. Проте такий образ є і найбільш ламким.


Вже з другої половини 70-х років в суспільстві починає зростати скепсис щодо 9 травня. Участь у організованих владою масових заходах стає не більш як формальність. Недовіру та скепсис у народі викликає не лише офіційне трактування війни, але й сама війна. В суспільстві почалась «дегероїзація» фронтовиків. Набуває поширення наратив про те, що «справжні фронтовики загинули, а сьогоднішні “ветерани” є тиловими крисами».

Монументальні літературні та кіно-твори не тільки не цікавили молоде покоління, але й викликали скепсис у тих, хто воював. Єдиною аудиторією, яку «чіпляли» військові фільми були діти. Саме ті люди, чиє дитинство припало на другу половину 70-80 років, і стало в подальшому базою для ренесансу міфу 9 травня.

Автор:Костянтин Канішев

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні