ПУТІН ЗНОВУ ПЕРЕГРАВ БАЙДЕНА: чи можна поправити непоправне?

від Юрій Гончаренко
14 переглядів

Відомий політичний аналітик Андрій Піонтковський в інтерв’ю Марку Фейгіну щодо віртуальної зустрічі Байдена з Путіним спересердя зауважив: якщо колишній майор КГБ, як хлопчаків, раз у раз переграє двох американських президентів, то це багато-що говорить про рівень нинішнього американського політичного класу. Спробував би він з Рейганом, Тетчер, старшим Бушом, або, хоча б, з Клінтоном так себе повести…

Це висловлювання хоча й прозвучало «між іншим», але воно має велике символічне значення. Як співав свого часу Олександр Градський, «ніщо не минає безслідно», так і тут, глобальна «культурна» політика лібералів з її складовими елементами – денаціоналізацією, дегероїзацією, деіндивідуалізацією людини, звісно ж, під гаслом захисту її природних прав, почала згодом віддзеркалюватися у самих культуртрегерах, або у їхніх нащадках. Замість очікуваного «лику досконалості» на світ проривається «рило деградації». 7 грудня Путін в ході віртуальної зустрічі з Байденом здобув три ситуативні перемоги. Коментуючи наслідки їхньої зустрічі, радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван заявив, що, по-перше, адміністрація Байдена готова сприяти виконанню Мінських домовленостей. По-друге, американці разом із союзниками розглянуть питання ґарантії безпеки РФ. Давши, таким чином, підстави експертам, журналістам домислювати цю тезу як згоду принаймні брати до уваги претензії Кремля на території, що їх займав колись СРСР, як зони особливих інтересів РФ. Так, дивись, крок за кроком і до нової Ялти можуть дошкутильгати. По-третє, напередодні саміту двох президентів Конгрес видалив із проекту воєнного бюджету статті про санкції щодо Росії за воєнну агресію; точніше, змінивши їх диспозицію із тих, що будуть вводитись зараз, на ті, що будуть введені, коли Росія нападе на Україну.

А далі вже зовсім все стало виглядати нікчемненько, чи то як знак персональної помсти Президенту України за колишнє підігрування на виборах Трампу, – пригадуєте, як молодший Деркач разом із феесбешниками розвели лохів з Банкової, «приліпивши» їх до корупційного скандалу із сином Байдена, – чи то може, щоб досадити усім українцям, пролунало повідомлення, що про українське питання, яке розглядалося на саміті, Байден повідомить українського президента через два дні. Про нас, без нас, за нас – демократично і ліберально, скажу вам, панове. Подібне раніше можна було зустріти хіба на ток-шоу Скобєєвої, а тепер воно і в міжнародній політиці США практикується.

Йдемо далі, одразу після телефонної розмови з Байденом, Зеленський у інтерв’ю телеканалу «1+1» спробував украдливо переповісти її. Але так, що з усього ним сказаного можна було зрозуміти лише одне: він – Зеленський – по справжньому любить і цінує Байдена. Щоб той не робив, це істина в останній інстанції. Решта інтерв’ю складалося із незграбних зусиль приховати її справжній зміст. І, раптом, як «Пилип з конопель», вистрибує з новиною, що з усіх контраверсійних питань він буде радитись з українським народом через референдум. Напевно, через задіяння цього інституту волевиявлення народу хоче вислизнути з-під відповідальності за прийняття непопулярних рішень, що обмежують суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Рішень, що нав’язані йому Байденом. Ганебно і підло. Після цього стало гидко на нього дивитись, а не те, що роздумувати чого він вартує. Хоча, заради об’єктивності, необхідно визнати, що до того, він намагався робити позитивні кроки в іншому напрямку, наприклад нейтралізацією Медведчука. Та й зустріч у 2019 році з Путіним у Парижі, в рамках “нормандського формату”, коли Зеленський спочатку заманив туди російського президента, – погодивши на рівні робочих груп капітулянтські документи підготовлені Єрмаком і Сурковим, – а, потім, похизувавшись перед камерами на тлі європейських лідерів, рішуче відмовився підписувати. Це викликало вибух люті у Путіна, який збагнув, що його просто «розвели», спочатку пообіцявши здатись у полон, а потім банально «кинули». Постраждав від цього, окрім Путіна, ще Сурков, якого звільнили з роботи за її очевидний провал.З Байденом так поводитись Зеленський за визначенням собі дозволити не може. Тому отримавши пропозицію, одразу почав міркувати як її виконати з найменшими персональними втратами. Простіше кажучи, якщо не можна розвести Байдена, то чому б не розвести люблячий його народ. А що, коли лохи вподобали його, то це не значить, що до них треба відноситись, як до рівних. Лох є лох. Його основне соціальне призначення, бути обдуреним пройдисвітом. Обрали клоуна президентом, то тепер смійтеся, радійте, аж доки голови не повідпадають. Необхідно визнати, що ситуація складна, але не катастрофічна. Щоб побачити вихід із неї, потрібно застосувати ширший масштаб мислення – де присутнє минуле, теперішнє і майбутнє, себто тенденція історичного розвитку. У даному випадку про неї неодноразово публічно говорили і вчорашній, і нинішній президенти Америки, вона полягає у стримуванні Китаю. І саме ця політика стримування детермінує решту супутніх кроків. Із загостренням протистояння між цими світовими гігантами, Росія змушена буде визначитись, з ким вона насправді. Усі ці нинішні напівнатяки американцям, що «ми з вами можемо бути союзниками, якщо ви зміните ставлення до нас», дасте гарантії безпеки, «поставите Україну на місце» тощо, перестануть впливати навіть на ту частину адміністрації Байдена, яку ще умовно називають «російською партією» – Джейк Салліван, Вільямс Бернс, Джон Керрі. Враховуючи нинішній стан російського суспільства, його фобії та культивовані століттями цінності, можна із 100% впевненістю сказати, що вони будуть поруч з Китаєм.
Загострення боротьби за світову владу радикально поміняє і ставлення до України. Тому, розуміючи це, а також усвідомлюючи, що без союзу із США нам не перемогти Росію, український політикум повинен саботувати, нейтралізувати усі антиукраїнські путінсько-байденівські ініціативи. Також українська інтелігенція, наприклад, «Ініціатива 1 грудня» мала б звернутись до американських інтелектуалів з проханням долучитись до спротиву політиці «умиротворення агресора». Бо негоже цитаделі демократії упосліджуватися до рівня творців Мюнхенської змови.

Також варто залучити до масових протестних акцій представників української діаспори. І так далі, і тому подібне. Як сказав згадуваний нами Піонтковський, український народ у всій повноті має проявити свою суб’єктність. Пам’ятаючи також, що не всі, не лише в політичному класі, але навіть у Адміністрації Байдена, поділяють політику «умиротворення агресора». Серед них багато наших союзників. Діймо.

З плином часу все це, разом узяте, дасть можливість новим подіям, суперечливим процесам «з’їсти» невигідну для нас зовнішньополітичну ситуацію. Нам потрібно перечекати, перетривати несприятливу кон’юнктуру зовнішньої політики. Зрозуміло, одночасно, як не раз говорилося раніше, докладаючи максимум зусиль як на зовнішньополітичному фронті, так і в підготовці воєнної оборони країни. Новий час по новому сформує новий перебіг політичних подій, потрібно буде лише вчасно його осідлати. Росія має впасти!

Автор: Олександр Ткачук – перший заступник голови Ветеранського об’єднання Українська Гельсінська спілка

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні