Реформування ООН – вибір між війною і ганьбою

від Майданюк Валерій
19 переглядів

Сумнозвісна Організація Об’єднаних Націй (ООН), яку вже іронічно охрестили «організацією озабочєних націй» через її переважно декларативну діяльність у вирішенні міжнародних конфліктів, потребує кардинального реформування та перебудови на засадах рівності та демократії.

Недієздатна стурбованість

Попри своє головне завдання – підтримку міжнародного миру і безпеки, під час російського вторгнення в Україну ООН продемонструвала себе абсолютно безпомічною організацією вся діяльність якої звелася до паперових декларацій про мир. Користі від найавторитетнішої міжнародної організації виявилося не більше, аніж від дописів селебрітіз у соцмережах.

Така безініціативність ООН де-факто засвідчила домінування права сили, а не сили права у світі ХХІ століття, в якому кожній державі варто озброюватися до зубів – адже ООН нічим не здатна допомогти.

В минулому Організація об’єднаних націй намагалася з перемінним успіхом зупиняти конфлікти між малими державами. Її місії складалися в основному з беззбройних військових спостерігачів і легкоозброєних військ, які виконували переважно функції моніторингу та звітування. Організація яка повинна була стати караючим мечем на практиці перетворилася на трибуну, по якій максимум можна стукати черевиком.

Беззубість «блакитних шоломів» і геноцид

Більше того, через беззубість «блакитних шоломів», які за статутом не повинні брати участі в боях, відбувалися неодноразові акти геноциду. Найвідоміший з таких провалів ООН – Сребреніца в колишній Югославії.  Оголошене ООН в квітні 1993 року «зоною безпеки», місто було захоплене армією боснійських сербів в липні 1995 року.

Сребреніцу захищали легкоозброєні миротворчі війська ООН, які безуспішно спробували «налякати» наступаючих сербів, стріляючи «поверх голів». Але без повітряної та вогневої підтримки миротворці практично не чинили ніякого опору і відмовилися брати участь боях, після того, як по них почали по-справжньому стріляти. Як наслідок, серби захопили місто і розпочали різанину  у Сребрениці, в якій вбили 8 тисяч боснійців-мусульман.

І це була «гарантована зона безпеки» від ООН у протистоянні з невеликою Сербією. А якщо справа доходила до війни за участю світових наддержав – тоді ООН взагалі виявлялася недієздатною.

Сталінська спадщина ООН

Від часів свого створення ООН стала дітищем компромісів Заходу зі Сталіним, який твердо просував ідею домінуючого впливу наддержав у повоєнному світі. Черчіль та Рузвельт пропонували ідею розв’язання конфліктів інтересів таким чином, щоб країна яка бере участь у конфлікті, не мала права голосувати. Однак така ситуація унеможливила б ведення СРСР агресивних воєн та інтервенцій у суверенні країни.

СРСР не йшов на поступки і статут ООН був затверджений у неефективному форматі, який не дозволяв гарантувати міжнародну безпеку. За словами аналітика Іллі Куси, «дизайн ООН й, особливо Ради безпеки, з самого початку був зроблений таким, який обслуговував інтереси п’яти постійних членів Радбезу, тому що вони мають право вето і, відповідно, імунітет від міжнародного переслідування, тиску міжнародної спільноти, санкцій тощо».

Постійні члени Ради безпеки ООН – переможці Другої світової війни – Велика Британія, Китай, Франція, росія та Сполучені Штати – мають право вето на будь-яке рішення і де-факто є рівнішими за інших.

Навіть якщо дві з цих держав – жорстокі диктатури, які обманом власного населення та брутальною пропагандою ведуть агресивні війни проти сусідів, то ООН нічого не зможе їм вчинити – адже у них є право вето. Більшість конфліктів, в які були залучені постійні члени Ради Безпеки ООН, не вирішуються ніяк і Рада Безпеки не може нічого зробити через політизацію цього процесу.

Якщо росія хоче вчиняти геноцид в Україні, тоді все, що Рада Безпеки ООН може – це порекомендувати Кремлю не накладати вето і утриматися під час голосування за резолюцію, що закликає до мирного врегулювання. І ніхто нічого в ХХІ столітті не може зробити, щоб зупинити злочини.

 «ООН втратила можливість відіграти роль, для якої вона, власне, створювалася: для запобігання війн, агресії, окупації», – зазначає постійний представник України при ООН Сергій Кислиця. Світовій спільноті стає зрозуміло, що ООН – це мильна бульбашка, яка перетворилася на середовище міжнародних бюрократів, які десятиліттями даремно протирають штани в дипломатичних офісах.

В деяких сферах, зокрема  в гуманітарних питаннях та діяльності, що пов’язана з моніторингом, статистичними розрахунками, продовольчою безпекою, ООН трохи досягла певних половинчастих результатів.  Однак в таких питаннях, як охорона здоров’я та безпека ООН перетворилася у безпомічну бюрократичну машину.

Самі чиновники Організації оцінюють ефективність ООН у символічні 51%. Хоча, якщо запитати мешканців Маріуполя, Херсона, Бучі, Ірпеня, чи наприклад громадян Сирії – то присутність впливу ООН на практиці не перевищує 0 %.

Ціна глибокої стурбованості

Дедалі більше експертів називають ООН неефективною, упередженою та корумпованою структурою, яка лише марно проїдає кошти країн-учасниць.

Станом на 2021 рік бюджет ООН становив 3,231 млрд доларів США.  Розмір внеску кожної держави залежить від платоспроможності країни. Відповідно до цієї шкали США сплачує 22%, Японія — майже 10%, Німеччина — 7%, Китай — 7,9 %, росія за можливість поширювати геббельсівську пропаганду за міжнародною трибуною платить — 3,088 %.

Україна ж сплачує свій внесок в ООН у розмірі майже 1,6 млн доларів. Більше того, у 2019 році Україна увійшла до списку 15-ти країн, які здійснили найбільше фінансування проєктів Програми розвитку ООН. Однак жодні резолюції та голосування в ООН не допомогли Україні ні зупинити анексію Криму, ні російське вторгнення на Донбас, ні російський геноцид українців у 2022 році.

Не дивно, що дедалі більше країн почали пасивніше ставитися до виділення бюджетних коштів на Організацію об’єднаних націй. До прикладу у 2018 році понад 80 країн не сплатили членські внески до регулярного бюджету Організації або ж заплатили із запізненням. У 2017 році Ізраїль  заявив, що планує скоротити свої внески Організації об’єднаних націй у відповідь на її резолюцію, що засуджує будівництво поселень в Палестині.

Світова спільнота бачить дедалі менше необхідності витрачати кошти на організацію, яку можна з такою ж самою ефективністю замінити на обговорення на платформі соцмереж, до того ж – безкоштовне.

Якою має стати оновлена ООН?

Україна стала своєрідним маркером для світової спільноти щодо необхідності реформування неповороткої бюрократичної структури, яка виросла з невирішених амбіцій часів Другої світової війни.

У дистанційному виступі на засіданні Ради безпеки ООН Президент України Володимир Зеленський наголосив, що організацію можна розпускати, якщо вона виявиться неспроможною зупинити війну і воєнні злочини, що скоюються в Україні. 

«Де ця безпека, яку має гарантувати Рада безпеки? Її немає… Де мир, заради якого створювалася Організація об’єднаних націй? Це очевидно, що ключова інституція світу, яка повинна забезпечувати примус будь-яких агресорів до миру, просто не може ефективно працювати. Ми маємо справу з державою, яка перетворює право вето у Раді безпеки ООН на право смерті, яка підриває всю архітектуру глобальної безпеки, яка дозволяє злу бути безкарним і ширитися світом… Якщо це продовжиться, то фіналом буде те, що кожна з держав зможе розраховувати тільки на силу зброї, щоб гарантувати собі безпеку – а не на міжнародне право, міжнародні інституції. ООН можна буде просто закрити» – наголосив український президент.

Зеленський озвучив давно очевидну істину, болючість якої наразі не торкнулася більшості країн, однак мала би стати приводом для кардинального реформування системи ООН.  Якщо весь світ, і особливо Захід говорять про принципи рівності, справедливості та демократії, то не може Рада Безпеки ООН базуватися на принципах нерівності, привілейованості та дискримінації.

Задля миру на планеті доцільно, щоб у Раді безпеки були справедливо представлені як мінімум усі регіони світу. Рада безпеки Організації Об’єднаних Націй має стати більш представницьким, збалансованим, прозорим та ефективним органом.

І найважливіше – країна-агресор не може володіти правом вето, якщо вона непрямо, а тим більше – відверто стала стороною агресивної війни. Не може злочинець накладати вето на своє затримання, а судді мовчки розводити руками. Така система безпеки приречена на панування насильства та терору. Нинішня ООН або реформується, або наслідуватиме долю своєї попередниці – Ліги Націй, яка теж виявилася беззубою бюрократичною контрою, котра не зуміла зупинити агресію фашизму.

Рішення оновленої ООН повинні прийматися більшістю і повинні бути обов’язковими до виконання. Інакше – повне ембарго, економічна блокада, повна і сувора міжнародна ізоляція, арешт всіх активів країни-агресора та як останній аргумент – застосування збройних сил ООН.

Нова ООН повинна мати добре оснащені збройні сили з усіма видами озброєнь і має бути здатною в найкоротші строки прибути до країни-жертви агресії і потужним вогнем зупинити порушників міжнародного права, припинити геноцид, розірвати кільце блокади гуманітарної катастрофи. Кожен військовий країни-агресора, який чинить спротив військам ООН – оголошується в міжнародний розшук як воєнний злочинець. Росіяни, які сьогодні вбивають українців повинні усвідомлювати, що після «Спєціальнай ваєннай аперациі» вони не поїдуть відпочивати в Туреччину чи Єгипет, а будуть їхати в автозаку у будь-якій країні.

Цілком очевидно, що оновлена ООН може не сподобатися росії чи Китаю, Північній Кореї чи Кубі, і цілком ймовірно, що диктаторські країни-ізгої створять свою власну «всесвітню» організацію з 5 членів, половина з яких проситиме у світу гуманітарної допомоги.

Але вихід з ООН кількох країн-міжнародних злочинців не повинен засмучувати світову спільноту. Значно гірше, коли злочинці сидять за трибуною ООН із закривавленими руками і накладають вето на притягнення вбивць до відповідальності.

Автор: Валерій Майданюк.

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні