Tertium non datur

від Майданюк Валерій
2 переглядів

Деякі особи намагаються зайняти третю сторону щодо російсько-української війни, або точніше – російського геноциду українців. Однак в дихотомії між добром і злом бути на третій стороні – означає потурати злу.

Спроба пошуку третього варіанту у стилі «я не за Україну і не за росію, я за мир» насправді не лише означає латентну проросійську позицію, але й насправді є бажаним результатом впливу російської пропаганди.

Тому, що позиція не підтримувати жертву від агресії злочинця-ґвалтівника і шукати якогось компромісу «аби обом було добре» насправді й означає досягнення бажаного злочинцем.

Якщо ставити знак рівності між сторонами у російсько-українській війні, тоді така світоглядна картина передбачатиме рівну відповідальність сторін за розв’язання цієї війни. А Україна її не починала ні в 2014 році, ні тим більше в 2022 році.

Мир на українській землі не може наступити коли сторони перестануть стріляти на існуючих лініях фронту. Якщо росіяни продовжуватимуть залишатися на окупованій Херсонщині, Луганщині, Донеччині то кожне містечко там буде Бучею, Бородянкою та Ірпенем. Росіяни, бойовики «ДНР», разом з розкосими бурятами та бородатими чеченськими й осетинськими найманцями встановили б у окупованих містах царство страху і терору, кидали б у підвальні катівні цивільних, грабували б будинки, ґвалтували б дівчат і дітей. Поступитися росіянам адміністративними межами Донбасу означає дозволити всьому українському Донбасу стати територією геноциду.

Тверезомислячі громадяни чудово усвідомлюють, що росія розпочала загарбницьку війну проти України не через міфічних «нацистів», а щоб перетворити нашу країну на російську колонію в путінській імперії. І анонсовані у російській пресі деукраїнізація України, концтабори, етнічні чистки та репресії із забороною української мови та культури є «остаточним розв’язанням українського питання». То ж яку третю сторону можна займати в питанні, коли йдеться про геноцид, придушення волелюбної нації в центрі Європи та перетворення народу на рабів?

Недалекоглядні любителі третьої сторони, які декларують мир між Україною та росією без вигнання російських загарбників, без повного звільнення українських територій та унеможливлення повторної хвилі російської агресії насправді лише повторюють вимоги російської переговорної групи в Стамбулі. Всі подібні пропозиції банального примирення нагадують заклики до примирення між євреями та нацистами, або куклукскланівцями та афроамериканцями.

Тут не йдеться про дві сторони, які чомусь між собою ворогують і скоріше б вже уклали мир. Якщо російські агресори припинять стріляти і підуть з української землі – тоді наступить мир, але якщо українці припинять стріляти – вся Україна стане такою як місто Буча на Київщині. І тут не можна займати якусь третю позицію – справедливість і правда лише одна.

Нещодавно подібну спробу пошуку «третього шляху» в стилі «ми за мир» здійснив і Хорхе Бергольйо, більш відомий мирянам як Папа Римський Франциск. Чиновники Ватикану також не особливо розібралися в причинах та сутності російської агресії проти України і вирішили організувати символічне примирення України та росії. Всупереч протестам українських греко-католиків, священників і політиків, попри бурхливу реакцію в українському суспільстві, у Римі таки відбулася хресна хода перед Великоднем під головуванням Папи Франциска, на якій українка та росіянка, які тривалий час живуть в Італії, разом пронесли хрест. На думку Ватикану, це мало символізувати таким чином «примирення народів».

У початковому тексті промови Папи навіть була теза про два «братні народи», але після протесту українських дипломатів Ватикан вирішив замінити промову тишею.

У москві таке бачення подій зустріли зі схваленням. Адже це саме те, що б воліла бачити московська пропаганда: українці та росіяни разом за мир. От тільки «злісна Америка та бандерівці миру не хочуть. Русского миру».

Навряд чи в тій ситуації понтифік хотів прислужитися кремлівському карлику, адже пізніше Франциск і піднімав та цілував український синьо-жовтий прапор привезений з Бучі, і молився за Маріуполь. Однак спроба деяких ватиканських чиновників стояти понад, шукати нейтралітет чи мир у боротьбі добра зі злом виглядає як мінімум не доречно.

У боротьбі добра і зла не може бути нейтралітету.  Обирати нейтралітет означає опинитися на протилежному від добра боці. Tertium non datur.

Автор: Валерій Майданюк

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні