Основні елітні групи в кремлі«Група поміркованої експансії»

від Савицький Олексій
15 переглядів

В нещодавньому тексті нашого проекту йшлось про розкол на елітному рівні в рф. Сьогодні пропонуємо вашій увазі характеристику найбільш впливових груп.


Тезово нагадаємо про зміст попереднього тексту:


Етап консолідації еліт, який відбувався в перші тижні війни, закінчився.


Боротьба відбувається за визначення «винного» у провалах окупаційної армії на першому етапі війни.


На нинішньому етапі боротьба в істеблішменті відбувається консолідація не проти путіна, а за вплив на нього.


Путіну поки вдається тримати баланс між різними середовищами. Якщо рівновагу не вийде втримати, то ще потягне за собою ризики втрати влади путіним.

«Група поміркованої експансії» до початку війни


Напевно найбільш слабкою із усіх силових елітних груп можна вважати «групу поміркованої експансії». Складається вона із представниками генерального штабу рф. Група асоціюється передовсім із Валерієм Герасимовим.


Саме герасімов є автором концепції «гібрідної» війни. Ймовірніше за все, він був розробником операції по захопленню АРК та здійснював стратегічне керівництво військовими діями на Донбасі в 2014-2015 роках. Є висока ймовірність, шо саме він ініціював варварські бомбардуваннях міст у Сирії.


Напередодні війни представники цієї групи виступали проти її розв’язання. Основні аргументи генштабу проти початку війни генштабу зводились до наступних пунктів:


Україна занадто велика для окупації її незначними силами;


українська армія якісно посилилась, починаючи з 2014 року;


країни НАТО надаватимуть суттєву допомогу Україні, навіть якщо вдасться зайняти ключові мегаполіси;


існує ризик довгого спротиву з боку українського партизанського руху.


Путін, спираючись на інформацію розвідки та на дані про розгортання проросійських мережі таки наполіг на розробці плану агресії проти України. Після чого генштаб запропонував план війни, який базувався на досвіді операції НАТО в Югославії 1999 року.


Згідно цього плану російська армія на першому етапі мала протягом першого місяця здійснювати ракетні удари проти об’єктів критичної інфраструктури, аеродромів та сил ППО. Лише після досягнення цілей першого етапу на територію України мали зайти збройні сили рф.


Всупереч позиції генштабу, представники фсб та фсо запропонували стратегію війни засновану на досвіді введення радянських військ до Чехословаччини в 1968 році. Цей план передбачав втрогнення великими колонами техніки одночасно по декільком напрямкам.


Рішенням путіна було прийнято комбінований варіант обох запропонованих стратегій. За основу були взяті пропозиції фсб/фсо. Проте план також включав в себе елементи пропозицій генштабу щодо ракетних обстрілів об’єктів критичної інфраструктури та військових цілей.


Наскільки можна судити з відкритих джерел, безпосереднє керівництво операцією здійснював путін. Оперативне керування на фронтах здійснювали представники фсб/фсо. Самим військовим була відведена функція військового супроводження. Але важливим є те, що усі накази та директиви видавались від імені генерального штабу.


Зміни під час війни

За місяць від початку війни сталась надзвичайно важлива подія, значення якої традиційно недооцінюють.


25 березня керівник генерального оперативного управління генштабу рф сергій рудський заявив про зміну планів війни. Тепер метою агресії була визначена не уся Україна а виключно «забезпечення безпеки Донбасу». Складалось враження, що «денацифікація» та «демілітаризація» вже не є актуальними.


Показовим є те, що з того часу сам путін довгий час ніяк не коментував зміну цілей. Його публічні заяви 12 квітня (тобто через 18 днів!!!) не додали ясності. Путін хоча й підтвердив позицію про зміну цілей у війні, але не відмовився від більш широких цілей.


Ці факти можуть казати про декілька речей:


По-перше, вперше за довгий час путіна фактично змусили відмовитись від «справи його життя» – знищення суверенної України та побудови «руського миру».


По-друге, показовим є той факт, що саме представник генштабу, а не представник кіл близьких до путіна заявив про зміну цілей війни. Ймовірніше за все таке рішення було схвалено президентом рф під вкрай сильним тиском генштабу.


В будь-якому випадку, той факт, шо під тиском цієї групи путін змінив своє рішення, може казати про суттєве посилення ролі генерального штабу.

Ресурси та перспективи групи


Основний ресурс цієї групи – суттєвий влив на армію. Цей вплив не є абсолютним. Завдяки контролю фсб деякі військові більше орієнтуються переважно на чекистів, а не на генеральний штаб. При всьому скепсисі, який відчувають військові до міністра оборони рф шойгу, його вплив на армію не варто зменшувати. Значна частина військових частин буде підтримувати саме шойгу а не герасімова.


Також доцільно згадати про особисті конфлікти між генеральним штабом та багатьма керуючими округів. Наприклад, виведення окупаційних військ в Україні із прямого підпорядкування генштабу та призначення командуючого – генерала дворнікова – більшість оглядачів оцінили як послаблення позицій генерального штабу. У відкритих держалах інформації зустрічається думка, що в разі успіху дворнікову обіцяна посада керівника генерального штабу рф.


Характерним для цієї групи є висока ступень ідеологічності. Для інших представників еліти (наприклад для володіна, пєскова чи, тим більше, кадирова) імперська риторика є лише інструментом, який дозволяє наблизитися до путіна. Натомість майже все керівництво генштабу складають люди віддані російській імперській ідеї. Інколи їх імперіалізм межує із чорносотенством. Отож вони, як ніхто інший, виступають за експансію росії. Проте, саме в силу своєї ідеологічності, зважують на ризики надмірної експансії і виступають за помірковане та поступове розширення росії.


Ще однією слабкою ланкою «групи поміркованої експансії» є те, що вона практично не пов’язана із представниками фінансово-промислових кіл.


Отож можемо стверджувати, що якщо не буде якихось форс-мажорних обставин, «група поміркованої експансії» буде виконувати допоміжну роль для інших, більш потужних груп..


При збереженні нинішнього стану речей вірогідною є поступова втрата впливу. Вкрай високим для цієї групи є ризик визнання винними за провали на фронті. Про особисті ризики в групі обізнані доволі добре. Наприклад, про «несподівані смерті» декількох голів департаментів генерального штабу. Причому ці смерті, за дивним збігом обставин, траплялись після тих чи інших неприємностей пов’язаних із армією або ж із армійською розвідкою.


Можна констатувати, що збереження статус кво несе з собою значно більш загроз для групи, аніж його руйнування. Проте залишається великим питанням, чи наважаться генштабісти на збільшення власної суб’єктності та ініціювання змін в росії.

Про інші силові групи читайте в нашому проекті незабаром.

Автор:Костянтин Канішев

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні