Українська Києво-Печерська Лавра: якщо не зараз, то коли?

від Майданюк Валерій
20 переглядів

Нещодавнє рішення Священного синоду Православної церкви України, який постановив утворити чоловічий монастир під назвою «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра», актуалізувало відкладене на тривалий час питання повернення історичної справедливості щодо української приналежності одного з найстародавніших українських храмів.

Після рішення Синоду митрополит Епіфаній має звернутися до Кабінету міністрів України з клопотанням про передачу одного з храмів Верхньої Лаври та окремих її приміщень у користування для звершення богослужінь і ведення монастирської діяльності Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври ПЦУ.

Рішення повертати своє стало запізнілим, але необхідним в умовах російської війни проти українського народу. Далі чекати, спостерігаючи як московська агентура продовжує свою антиукраїнську роботу в серці української столиці, було б небезпечним та злочинним.

Російська агресія стала нагальним приводом для переконання тих, хто досі ще сумнівався у сутності російської церкви в Україні. Тож якщо зараз не поставити питання ребром щодо приналежності українських храмів, збудованих ще коли на території сучасної Московщини землеробство не витіснило збиральництво, а самої Москви ще в проекті не було, то російська шпигунсько-диверсійна структура під назвою «УПЦ МП» ще довго загрожуватиме українській незалежності.

Московський патріархат під безпосереднім управлінням путінського режиму давно перетворився з релігійної організації на шкідливу антиукраїнську диверсійну структуру, котра під маскуванням християнської діяльності здійснює пропагандистські, шпигунські та в багатьох випадках – диверсійні дії проти української держави, армії та патріотичних сил.

Приклади переховування зброї та дислокації російських диверсантів і військових у храмах РПЦ в Україні вже стали масовим явищем у зоні бойових дій та окупованих територіях, що зайвий раз підтверджує повну підконтрольність московського патріархату генштабу російської федерації.

За наказом Кремля, церкви московського патріархату вже кілька десятків років ведуть неприховану боротьбу проти української державності та національної ідентичності, застосовуючи найбільш одіозні кадебістські методи зомбування.

Показово, що ідейно-пропагандистський вплив московського патріархату в Україні настільки концентрований, що РПЦ вдалося організувати на заході та центрі країни цілі «москвоправославні бантустани». Найбільші з яких знаходяться на території Почаївської та Києво-Печерської лавр.

Парадоксально, але в Почаєві – у серці Тернопільщини, яку вважають чи не найбільш україномовною областю, утворилося ціле «рускомірне гетто», адепти якого орієнтуються лише на російські джерела інформації й зазомбовані до лютої ненависті до всього українського. Цілі осередки храмів московського патріархату у найбільш «бандерівських» областях України, відрізняються відірваністю свого світогляду від своїх сусідів та ідейно орієнтовані лише на «русскій мір».

Навіть після російського вторгнення в Україну та викриття злочинів у Ірпені, Бучі, Маріуполі та Бородянці, абсолютна більшість московських священників в Україні, всупереч волі місцевих громад, не розірвали свого підпорядкування Москві, а лише залягли на дно бубнячи нейтрально-маскувальне «ми за мір» (русскій мір).

Очевидно, процес повної ліквідації ворожої структури, котра маскується під церкву, займе тривалий час і навряд чи завершиться до закінчення цієї російсько-української війни. Влада, з огляду на толерантні європейські конвенції, мабуть не поспішатиме ставити крапку на ворожому кублі в маскувальних рясах. А місцеві громади не всюди будуть готовими вчинити так, як Ісус Христос вчинив з торговцями та міняйлами у Божому храмі.

Однак ситуація з найдревнішою та найбільш знаковою українською лаврою – Києво-Печерською, не може затягуватися на догоду ворогу. Тим більше, що під владою росіян, Лавра в Києві вже давно стала епіцентром численних зловживань та скандалів, котрі є цілком закономірною підставою для припинення оренди з несумлінним винаймачем – тобто московським патріархатом.

Діяльність адміністрації державного заповідника та керівництва Лаври неодноразово ставали об’єктом критики журналістів через російські імперські наративи в дусі московського патріархату, схиляння перед російськими царями, поширення радянських історичних міфів, тотально російську мову екскурсійного обслуговування та інші зловживання, серед яких – незаконне будівництво  та перебудова історичних пам’яток на території Лаври.

Лише цього довоєнного списку московських зловживань цілком би вистачило, щоб передати Лавру Православній церкві України, щоб стало квінтесенцією історичної справедливості та позбавлення колоніальної спадщини українського православ’я. Сьогодні ж – немає жодної виправданої причини продовжувати перебування російської агентури в найдавнішому українському храмі.

Україна довго зберігала толерантність до ворога та ворожої псевдоцеркви, поки це не закінчилося великим кровопролиттям на нашій землі. Тож Лавра повинна повернутися до українського православ’я.

Європа ж натомість буде змушена відвести очі та на мить забути про міфічну толерантність до тих, хто хоче тебе вбити та знищити, тим більше, коли йдеться про ксенофобську та фашистську структуру, котра маскується пі православну церкву.

Без повернення Києво-Печерської Лаври до українського православ’я та ліквідації московитського плацдарму в центрі Києва, звільнення України від російського фашизму буде неповним та половинчастим.

Автор: Валерій Майданюк

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні