Війна без вибору

від Майданюк Валерій
25 переглядів

Якщо б українці не воювали з росіянами, то невдовзі б воювали за росіян. Якщо Ваш сусід – росія, то мирного сценарію, на жаль, не існує.

Одне з нещодавніх журналістських досліджень зафіксувало частоту повітряних тривог в українських областях, назвавши лідером серед «найспокійніших» – окуповану росіянами Херсонщину. Повітряних тривог там дійсно немає.

Однак немає тому, що ніхто про них там не сповіщає, а стріляють і вбивають людей там більше, аніж у «неспокійних» Чернігівській чи Київській областях. Проте, такі формулювання змісту дослідження, попри насправді нешкідливі наміри журналістського агентства, несвідомо підкинули пропагандистський козир для тих досі проросійськи налаштованих громадян України, котрі воліли б обміняти суверенітет та національну ідентичність на російську «стабільність».

До речі, за нещодавніми соцопитуваннями, 2 % респондентів в нашій країні досі позитивно ставиться до росії.

Показово, що певна частина недалекоглядних українців і, зокрема, навіть тих, які змушені були покинути свої домівки через вторгнення росіян, вважають у своїх бідах винною … Україну – за те, що опирається та воює, тож саме тому в нас сьогодні війна і зростання цін.

На жаль російське вторгнення не змогло всім відкрити очі, особливо, якщо люди все життя дивилися лише російські телеканали і після 24 лютого продовжили сприймати лише інтерпретацію московських пропагандистів.

Безумовно, левова частина колишніх любителів «русского міра» протверезіли і тепер проходять тривалу ідейно-світоглядну реабілітацію, яка супроводжується руйнуванням звичних шаблонів та політико-історичних міфів, яким вони раніше звикли довіряти.

Однак найбільш закореніла частина москвофілів навіть після новин з Бучі, Ірпеня та Бородянки вважають, що прихід росіян мало що змінив би у їхньому житті, а дещо б навіть покращилося: повітряних тривог би не було, українську мову би скасували, солярка б подешевшала.

Такі громадяни чомусь вважають, що українська капітуляція та примусова переорієнтація Києва на Москву просто б повернула нас у 2012 рік, а то й  у кучмівську епоху «дружби з росією». «І тоді нікому б не довелося воювати» – фантазують адепти «міра», котрі не проти обміняти суверенітет на «мір». Русскій мір.

Однак ілюзії адептів такого світогляду, скаліченого російською пропагандою, руйнуються тією реальністю, котра прийшла в окуповані українські регіони.

Адже чи принесла росія мир в окупований Крим та Донбас? Чи ті колишні українські громадяни, котрі не хотіли війни і були згодні навіть на російську адміністрацію, не опинилися в лавах мобілізованого гарматного м’яса в ЛДНР?

Людоловство на окупованих територіях досягло таких масштабів, що в Донецьку та Луганську хапають чоловіків призовного віку прямо на вулицях і під погрозами відправляють на фронт проти українських Збройних Сил.

Показово, що росіяни роблять акцент саме на примусовій мобілізації населення Донбасу, адже родичам мобілізованих, на відміну від громадян ерефії, не потрібно платити навіть мізерної компенсації.

Історія російських окупацій засвідчує: населення захоплених територій невдовзі використовується москвою для подальших територіальних загарбань. Така собі економіка війни по-російськи: війна повинна себе окупити і приносити прибутки, а нові загарбання, захоплені людські та економічні ресурси, мають бути ресурсом для подальших завоювань.

Ті з українських громадян, хто намагався уникнути участі у війні в Криму в 2014 році і перейшли на службу до російських окупантів, через 8 років потрапили на війну проти України на боці поневолювачів. Навіть мешканців окупованої Херсонщини росіяни збирають на війну проти України.

Якщо б українці припинили опір росіянам і дозволили окупувати свою країну, яку б перетворили на сателіта з бутафорним суверенітетом – ніякий мир би не настав.

Українці б невдовзі були змушені воювати і гинути за росію у нових «спеціальних воєнних операціях» проти Литви, Латвії, Естонії, Молдови, Грузії, Польщі.

Військово-економічний та мобілізаційний потенціал України став би розхідним ресурсом для подальших російських завоювань під виглядом «повернення історично російських земель». Українцям довелося б все одно воювати, тільки не за свою свободу, а вже будучи рабами, гинути за російські інтереси та поневолення інших народів.

Історія Чечні, Бурятії, Татарстану, Башкортостану підтверджує: народи, які в минулому втомилися воювати за свою незалежність проти росіян, невдовзі будуть змушені воювати за росіян далеко від рідної домівки і проливати свою кров за захоплення далеких та чужих країн.

Українському народу пощастило: ми обрали боронити рідну землю, а не гинути за імперські амбіції російських імперіалістів на землях Польщі, Балтії чи Сирії.

Коли у вашу домівку приходить «русскій мір», вибору воювати чи не воювати насправді не існує (хоча російська пропаганда й намагається зменшити кількість бійців спротиву такими міфами). Вибір полягає лише у тому, щоб воювати за свою свободу або воювати за своїх катів та окупантів.

Автор: Валерій Майданюк

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні