Фальшиві розкольники: що замислив московський патріархат?

від Майданюк Валерій
24 переглядів

Нещодавній собор РПЦ в Україні, котра з маскувальною метою називає себе «Українською православною церквою московського патріархату», випустив чергову порцію дезінформації, яка має на меті глибше приховати зв’язок цієї структури з Кремлем.

Російське вторгнення в Україну завдало колосального іміджевого удару по репутації церкви московського патріархату, яка почала відверто асоціюватися з ворогом. З часу повномасштабного російського вторгнення понад 400 релігійних громад перейшли з УПЦ московського патріархату до Православної церкви України. Ще частина церков оголосили так звану «незалежність», що насправді не продемонструвало їхнього справжнього розриву з Москвою і, по суті, поставило їх в неканонічне становище.

До того ж, багато храмів та церковних громад російська церква втратила через бойові дії російських окупантів: російські обстріли зруйнували церковні споруди, а мільйони номінальних вірян РПЦ з лівобережжя та півдня України стали біженцями.

Справедлива народна ненависть до осередків церкви, патріарх якої благословив загарбницьку війну проти України поставили РПЦвУ в дуже скрутне становище. Далі називатися церквою московського патріархату в воюючій Україні залишалося просто конспіративно шкідливо та фінансово невигідно.

Тож чи то з огляду на інстинкт виживання, чи то за директивою з Москви, УПЦ МП потрібно було показати українському суспільству якесь декларативне відмежування від країни-агресора. Штірліц, зрештою, також публічно виступав проти СРСР.

Тож на соборі, в якому активну участь взяв громадянин ерефії та олігарх Вадим Новинський (відомий в українському політикумі як «сука православна»), було оголошено про незгоду з московським патріархом Кірілом щодо війни в Україні та задекларовано «повну самостійність і незалежність”.

Однак, попри публічні декларації, рішення собору принципово не змінюють підпорядкованості УПЦ московському патріарху і навіть не виводить її за рамки РПЦ.

Представники УПЦ МП  заявили лише про «адміністративне відокремлення» від РПЦ, але «зі збереженням духовного спілкування з Москвою». Яке ще спілкування з Москвою під час війни може бути в української церкви клірики-москвофіли не уточнили, що дає підстави констатувати, що нічого принципового у проголошенні бутафорної «самостійності» не змінилося.

Зрештою, не слід забувати, що московський патріархат в Україні десятиліттями розповідає байки про свою «незалежність» наголошуючи на Грамоті про автономію та самоуправління, яку УПЦ вручив колишній патріарх Алексій ІІ в 1990 році. Тож УПЦ МП така ж «незалежна» від Москви як і ДНР та ЛНР. Створення якихось «незалежних» від Москви проектів давно стало візитною карткою російських спецслужб.

До речі, на соборі 27 травня російські православні в Україні наголосили на актуалізації тієї сумнозвісної Грамоти (ярлика) про автономію та самоуправління УПЦ, підтвердивши давні московські директиви для васальної структури. Тож ні про який фактичний вихід УПЦ з РПЦ та розрив з Москвою говорити не доводиться.

До того ж собор так званих українських православних не відмовився від поминання патріарха Кіріла, мотивуючи це тим, що «поминаємо його, щоб Бог зробив його кращим».

Водночас, головним своїм ворогом «нєзавісімая» УПЦ МП назвала канонічну ПЦУ, яка стала справжнім головним болем для московського патріархату.

Хоча здавалося б навіщо новоспеченим «українським православним» ворогувати чи конкурувати з ПЦУ? Ви ж тепер «незалежні» від Москви, вам в Україні жити, то ж чому не об’єднатися з Православною церквою України, яка вже визнана в світі?

Однак чомусь вороги московського патріархату залишаються й ворогами «незалежної» УПЦ.

Хоча, якщо б Москва раптом покарала васальну УПЦ за «розкольництво» і позбавила б її канонічного статусу, то УПЦ виглядала б самопроголошеною сектою. Тоді приєднання до ПЦУ було б єдиним способом збереження канонічності УПЦ МП. Проте, Москва чомусь не поспішає карати «розкольників». Дивно, правда?

Цікавою є позиція й самої РПЦ щодо собору УПЦ МП. Глава відділу зовнішніх церковних зв’язків МП митрополит Іларіон, зауважує, що «Єдність між РПЦ та УПЦ МП зберігається, РПЦ продовжить зміцнювати її».

Хоча деякі московські клірики підіграють задекларованому сценарію і розповідають про «руки Держдепу» у церковному «розколі», хоча й чомусь не поспішають таврувати самих розкольників.

Український експерт Петро Олещук зауважує, що реакція Москви на «демарш» УПЦ була дуже поміркованою. Мовляв, вони нічого не знають, документів не одержували, на церкву у Києві “чиниться тиск”. Якби реально рішення “УПЦ МП” бодай мінімально чимось комусь у москві загрожувало – на всіх учасників собору було б накладено анафему. Як свого часу на Філарета. Але нічого такого ніхто не робить, тому все це нагадує “тактичний відступ на визначені позиції” в очікуванні, коли все ж прийдуть московитські війська. Аби до цього часу приходи не порозбігалися».

Зрештою, чого українцям очікувати від людей, які десятиліттями працювали на Москву, поширювали ненависть до українського народу та стали п’ятою колоною для «русского міра»?

Всерйоз вірити, що на третій місяць війни москвопатріархатні «консерви» раптом узріли в росії ворога і вирішили стати українською церквою аби їм пробачили десятиліття зради і саботажу, було б не лише наївним але й небезпечним.

До того ж, українською церквою сьогодні є не та структура, яка заявила, що в чомусь незгодна з Кірілом і продовжує молитися за його здоров’я, а та релігійна община, яка здійснює реальні вчинки для оборони України проти російських загарбників та бореться проти російської пропаганди.

Нещодавній собор УПЦ МП міг би стати запізнілою, але поворотною точкою церкви, яка в своїй назві використовує слово «українська». УПЦ МП могла б, як той розбійник на хресті, в останній момент піти правдивим шляхом поруч, а не проти свого народу.

Однак наявні тенденції засвідчують, що найкраще що сьогодні може статися з УПЦ МП – це її черговий розкол та перехід громад до ПЦУ. Псевдоукраїнські православні колаборанти обрали окозамилювання замість каяття.

Автор: Валерій Майданюк

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні