Екзистенційні висновки 100 днів війни

від Майданюк Валерій
18 переглядів

Війна, в якій росія планувала захопити Київ за три дні, а на решті території України придушити збройний опір максимум за два тижні, вже перевалила сотий день. 100 днів російської війни проти України продемонстрували низку висновків для України, світу і навіть для росіян.

Показово, що російська цензура заборонила медіа навіть згадувати про якісь підсумки 100 днів «СВО» (специальнай ваєннай аперациі», адже хвалитися особливо нічим, а кількість наявних окупованих території виглядає мізерною з точки зору їхньої власної пропаганди.

Перші сто днів війни показали, що українська армія здатна успішно оборонятися та навіть наступати попри суттєву перевагу противника в озброєнні.

Якщо в перші дні війни не було впевненості у тому, як довго втримається столиця, то станом на початок червня, Збройні сили України змусили російські війська відступити з усієї української Півночі, трохи відкинули їх на Харківщині, подекуди тіснять росіян на Херсонщині та тримають оборону на Донбасі.

Світ спочатку не вірив в український успіх тому до війни не поспішали ділитися з Україною військовою технікою. Мовляв: для чого давати зброю країні, яка завтра капітулює і все опиниться в руках росіян?

А ті, хто давали, постачали лише легку партизанську зброю – «джавеліни» та «NLAW», оскільки вважали найбільш оптимістичним сценарієм лише партизанський рух в Україні.

Однак сучасний світ, при всій показній любові ліберального мейнстріму до слабких та скривджених жертв, насправді любить сильних і співчуває насамперед тим, хто бореться. Ефективний спротив дав можливість Україні виграти дорогоцінний час, підтягнути резерви, добитися отримання міжнародної допомоги та перевести війну в другу фазу – битву за Донбас та Південь.

Російський диктатор змушений був змиритися з тим, що його хвалена «друга в світі» армія не здатна в найближчій перспективі захопити Київ, тому найбільш оптимістичним сценарієм буде хоча б отримання контролю над Донбасом. Якщо спочатку путін мріяв захопити всю Україну, то вже через місяць ключова мрія його президенства суттєво зблякла.  

Невідомо, як генералам вдалося переконати путіна вивести війська з півночі Київщини, Чернігівщини та Сумщини, де вони зупинилися без жодних успішних просувань і залишалися мішенями для українських атак, однак після цього путін став виглядати хворобливіше.

«Немитая» була змушена задовольнитися навіть не планом «Б», який передбачав захоплення українського південного сходу, а лише сухопутним коридором до Криму. До того ж не повноцінним – адже весь Донбас, і особливо Донецька область, виявилися окупантам не по зубах.

100 днів російської війни проти України продемонстрували низку висновків для України, світу і навіть для росіян.

  • Україна показала себе героїчною країною, яка бореться проти у двадцятеро більшого противника і навіть змушує його відступати. Український опір став прикладом не лише для європейських держав, але й навіть для таких далеких країн як Тайвань.
  • Українці, котрі досі цього не усвідомлювали, почали поважати самих себе як націю. Націю сильну, горду, незламну, в жилах якої тече кров козаків та бандерівців. Українська політична нація, об’єднана спільною боротьбою, спільними трагедіями та перемогами, нарешті охопила своїм змістом понад 90 % власників українських паспортів незалежно від мови, релігії, ідеологічної ідентифікації чи регіону проживання.
  • Нас більше ніколи у світі не плутатимуть з росією, як це було раніше. Весь світ бачить героїчну боротьбу українського народу проти російських варварів і на їхніх очах народжується нова геополітична суб’єктність України як частини світової цивілізованої спільноти.
  • Росіянам після цих 100 днів важко буде продовжувати вірити у російську фашистську тезу про «братів слов’ян». Той лютий армагедон, який пережили росіяни під українськими атаками в Бучі, Ірпені, Чорнобаївці, Білогорівці назавжди вивітрив у адептів російського шовінізму бажання жити з українцями в одній державі. Понад 30 тисяч «хороших, і денацифікованих» росіян стали тією ціною усвідомлення екзистенційної окремішності двох народів, з якою росіянам доведеться довго переосмислювати свій світогляд та місце у світі без України.

«Трьохсоті» та ті росіяни, котрі вижили чи дезертирували, стануть ретрансляторами нового патерну сприйняття українців: «це такі запеклі і люті вороги росії, що росіянам треба обходити Україну стороною і більше ніколи туди не пхатися». Для українців краще, коли росіяни вважатимуть нас ворожою країною, аніж «братньою». Адже в перекладі з московсько-дипломатичної на людську мову «братніми» росіяни називають народи які вже стали їхніми жертвами, а от «ворожими» – ті, на котрі напасти не можуть або бояться.

Ці висновки перших 100 днів російсько-української війни, зламали існуючі стереотипи про українців та стали підґрунтями для нового образу України в очах світової спільноти.

На жаль, тривалість війни за національне визволення розтягується в часі, однак війни подібного масштабу та характеру ніколи в історії не точилися кілька місяців. Тож за словами, головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «Хоч би як важко нам було, але вже точно не буде соромно».

Автор: Валерій Майданюк

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні