Британський прем’єр Борис Джонсон, який нещодавно знову втримався в політичному родеу, належить до найбільш популярних політиків не лише в Британії, але й в Україні, а його роль в обороні України від російської агресії стала одним з ключових факторів ефективності українського спротиву.
Отож хто він, звідки, і як збудував успішну політичну кар’єру ставши одним з найбільш впізнаваних політиків у світі?
«Другий Черчиль»
Борис Джонсон належить до найяскравіших та найбільш епатажних сучасних політиків світового масштабу. Ним можна захоплюватися, його можна не сприймати, можна кепкувати з його зачіски чи стилю одягу, але його неможливо ігнорувати чи забути. А це – найважливіша риса політика в демократичній країні.
Його називають «другим Черчилем», а та рішучість, з якою він захищає свободу та демократію у світі лише підкреслює справедливість такого почесного епітета.
Борис Джонсон народився в США, в Нью-Йорку, й при народженні отримав одразу два громадянства – британське та американське. Родина теперішнього прем’єра належала до британської політичної еліти: батько був депутатом Європейського парламенту, а пізніше працював в Європейській комісії та Світовому банку.
Родовід Джонсона також не позбавлений британського аристократизму. Прабабуся Бориса – фрейліна Марі-Луїза де Пфеффель – походила з роду короля Великобританії Георга II.
А от дід по батьковій лінії належав до османського дворянства: Алі Кемаль Бей, був візирем останньої Османської імперії. Інший дід по материнській, сер Джеймс Фосетт був членом Європейської комісії з прав людини протягом 22 років.
Бешкетник-інтелектуал
Молодий Борис здобув блискучу елітарну освіту: навчався в Європейській школі Брюсселя, в Ітон-коледжі та в Оксфордському університеті, де вивчав класичну літературу. Вже в університеті проявляв лідерські якості – був президентом студентської спілки.
В університеті друзі дали йому прізвисько «Єті», можливо, через зачіску. Під час навчання в Оксфорді Борис був членом неформального об’єднання «Булінгдонський клуб», члени якого були вихідцями з аристократичних сімей і вели розгульне життя: бешкетували в дорогих ресторанах, а потім розплачувалися за завдану шкоду готівкою на місці.
Однак окрім юнацького авантюризму Борис відзначався й неабиякою ерудицією. Якось, вже будучи політиком, на пресконференції у Брюсселі він поставив запитання латиною. А журналісти у літаку помітили, що він читає книжку давньогрецькою.
Акула пера
Першу роботу Борис Джонсон почав на ниві журналістики, хоча й інколи грішив зайвим фантазерством, за що навіть був звільнений. Причиною стала цитата, яку юний Борис приписав своєму дідові. Працював у часописі The Times, а потім в The Daily Telegraph, де отримав посаду брюссельського кореспондента. Статті та дописи Джонсона були сенсаційними, дотепними й нерідко викликали суперечки.
Саме в сфері журналістики Джонсон став відомим як критик «абсурдності бюрократії Євросоюзу». Його матеріали з гострими заголовками: «Равлики – це риба, вважають у Євросоюзі», «Брюссель наймає нюхачів, щоб європейський гній пах однаково» здобували величезну популярність і захоплення. Їх любили читати консерватори, а редактори провідних видань закликали своїх журналістів писати як Джонсон.
Борис Джонсона також став автором трьох книг: «Колонка Джонсона», «Позичте мені ваші вуха» і «В мене є для вас погляди». А також опублікував 2004 року роман: «Сімдесят дві діви» та «Нова британська революція», написану вже після обрання мером Лондона. В якості продюсера Джонсон долучився до серії документальних фільмів «Мрія про Рим», в якому порівнюється Римська імперія та сучасний Європейський Союз.
Контроль, квоти та численні обмеження брюссельської бюрократії дійсно стали дошкульними для багатьох європейських підприємців. Окремою проблемою стала міграційна політика ЄС. Згідно задекларованого рішення Єврокомісії, країни-учасниці, зобов’язані прийняти на своїй території певну квоту мігрантів з Азії та Африки, у відповідності до рамок спільної міграційної концепції та рівномірного розподілу біженців у ЄС. Країни які відмовляться приймати біженців, могли зіткнутися зі штрафами, сума яких сягала 250 тис. євро за кожного біженця. Міграційна політика Брюсселя, ґрунтована на принципах мультикультуралізму і раніше викликала чимало заперечень збоку Лондона, однак національний суверенітет Британії, зрештою, почав переважати вплив брюссельської євробюрократії. Джонсону випало стати тим прем’єром, за правління якого Британія покинула ЄС,
Політична кар’єра
Популярність дозволила успішному журналісту Джонсону спробувати себе в політичній кар’єрі. Ще у 1997 році Джонсон став кандидатом на парламентських виборах, проте зазнав поразки. Про цю виборчу кампанію Джонсон пізніше написав книгу. Однак вже у 2001-му Джонсон став депутатом британського парламенту, а також заступником голови Консервативної партії.
Головним політичним успіхом стала перемога Джонсона на виборах мера Лондона 2008 року. Ключовим суперником Бориса був «червоний Кен» – колишній мер-лейборист Кен Лівінґстон, якого Джонсон переміг і залишався мером Лондона до 2016 року.
В часи своєї каденції Борис провів надзвичайно успішну Олімпіаду в Лондоні 2012-го, та купив для столиці партію велосипедів, відомих як «Boris bikes». Фото Бориса Джонсона на одному з таких велосипедів стали вірусними, адже лондонський мер і влітку, і взимку їздив містом на двох колесах.
У 2016 році Джонсон стає міністром закордонних справ Британії. Його найвідомішою справою стало масове вигнання з країни російських шпигунів, які прикривалися дипломатичним статусом. Це була відповідь Бориса на спробу Кремля отруїти Сергія Скрипаля у місті Солсбері.
А у 2019 року Борис Джонсон отримує посаду прем’єра Великої Британії. Борис прийшов на посаду у складний час Брекзіту. Колишня прем’єрка Тереза Мей визнала провал у затвердженні плану виходу Британії з Євросоюзу і заявила про свою відставку.
Джонсон успішно завершив справу виходу країни з ЄС і взяв курс на повернення Британії до числа світових держав. 2019 року під його лідерством Консервативна партія набрала 43,6 % голосів на парламентських виборах — найкращий результат для будь-якої партії за останні сорок років.
Друг України
Борис Джонсон став одним з найбільш послідовних союзників та симпатиків України та зробив дуже багато для посилення української оборони. До слова, якщо інші країни спочатку постачали Україні переважно старішу техніку та озброєння, то британські NLAW є одними з найновіших систем, створені у 2009 році. До порівняння американські «Стінгери» почали виготовлятися у 1967 році.
Джонсон неодноразово особисто приїжджав до України, і часто такі візити сприймалися як психологічна підтримка і навіть «кризовий менеджмент». А його візит до Києва під час війни став одним з найсміливіших вчинків серед представників західного політикуму.
Коли в лютому розпочалася активна фаза російського вторгнення, над будівлею уряду на Даунінг-стріт поруч із британським прапором підняли український, а Джонсон заявив: «Сполучене Королівство працюватиме стільки, скільки буде потрібно, щоб забезпечити відновлення суверенітету та незалежності України».
Серед найвідоміших висловлювань Джонсона щодо російсько-української війни, зокрема: «Я зроблю все, що в моїх силах, аби заморити голодом військову машину Путіна».
«Путін повинен зазнати поразки, і його поразка у цьому акті агресії повинна бути видима. Нашими суддями будуть не майбутні історики, а народ України».
А 27 квітня Борис Джонсон заявив, що якщо Росія використає проти України зброю масового ураження, Британія може завдати ядерного удару у відповідь. Цілком очевидно, що в Західній Європі навряд чи знайдеться державний діяч з більш тверезим та професійним поглядом на сутність росії та форми стримування авторитарних режимів.
Окрім гарних слів, на які не спромоглися лідери інших європейських держав, зокрема Франції та ФРН, глава уряду її величності поставив значні об’єми військової допомоги, останній пакет якої становив 1,6 млрд. доларів. Серед британських озброєнь і протикорабельні ракети, і ракетні системи залпового вогню, і чимало найбільш нагальних фронтових потреб Українських Збройних Сил.
А 27 травня Борис Джонсон запропонував Зеленському серйозний геополітичний проєкт – створити альтернативний ЄС альянс у складі Британії, України, Естонії, Польщі, Латвії та Литви і, можливо, Туреччини. Новий союз мав би стати надійним захистом від подальших російських агресій і повинен відбити в росії бажання воювати в Європі.
Путч і перемога
Нещодавно Борису Джонсону довелося вчергове захищати прем’єрську посаду, адже політичні конкуренти здійснили спробу його відставки. Приводом обрали начебто вечірку з друзями під час пандемії Covid-19. Заручившись підтримкою невдоволених однопартійців, критики Джонсона поставили на голосування вотум недовіри прем’єр-міністру.
Не виключено, що у цих атаках на Джонсона була задіяна й агентура Кремля, якому надзвичайно невигідний європейський лідер, який не лише не дзвонить до путіна і не шукає капітуляції перед російським агресором, надає зброю Україні і активно бореться проти російського впливу.
Однак британські еліти виявилися мудрими та далекоглядними, щоб під час війни в Європі змінювати єдиного рішучого прем’єра у Західній Європі під абсурдним приводом – випив з друзями пива після роботи.
То ж друг України Борис Джонсон отримав вотум довіри у парламенті і зберіг прем’єрське крісло. За нього проголосували 58,8% членів Консервативної партії або 211 депутатів. Джонсон втримався і Україна зберегла тісні партнерські взаємини з одним з найбільш дієвих союзників у найскладніший період своєї історії незалежності.
Борис Джонсон сьогодні залишається одним зі стовпів не лише консервативних та християнських цінностей у Європі, але й одним з ключових гарантів безпеки та підтримки української обороноздатності та суверенітету.
Автор: Валерій Майданюк.
