Православне лицемірство Кремля

від Майданюк Валерій
21 переглядів

Вся сутність московського православ’я яскраво помітна на прикладі запропонованого ООН «Великоднього перемир’я»: між припиненням вогню на святий Великдень та пролиттям крові православних християн росіяни обрали кров.

На перший погляд воєнні дії між двома православними країнами мали б припинитися хоча б на період Великодніх свят, з огляду на повагу до віри та християнських цінностей.

Заклик «призупинити вогонь на чотири дні — зі Страсного четверга до Великодня 24 квітня» висловив генсек ООН Антоніу Гутерріш, який закликав «організувати Великоднє перемир’я, припинити кровопролиття щоб відкрити вікно для діалогу та миру. У ці дні можна було б провести евакуацію людей з гарячих зон» – зазначив генеральний секретар.

Подібна практика існувала здавна, і навіть під час глобальних конфліктів на Різдво чи Великдень припинялися взаємні обстріли. Зокрема відомо, що під час Першої світової війни солдати ворогуючих армій християнських країн не обстрілювали один одного під час найбільших християнських свят.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба також закликав росію почути Гутерріша та зреагувати на його пропозицію – оголосити в Україні Великоднє перемир’я.

Однак «православна» росія відкинула Великоднє перемир’я. Керівництво росії розкритикувало християнську пропозицію й назвало заклик до перемир’я «бажанням київських націоналістів отримати передишку та розпустити більше “фейків” про російських солдат».

Якби росія була справді православною, і якби російська православна церква мала відношення до християнства, тоді великоднє перемир’я і справді могло б відбутися. За цей період можна було б врятувати десятки тисяч цивільних, які опинилися в підвалах під час бойових дій.

До слова – абсолютна більшість мешканців Харківщини, Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запорізької області – православні. До того ж – значна частина їх – прихожани московського патріархату, які навіть після проголошення канонічної Православної Церкви України не покинули відвідувати релігійно-диверсійні осередки «русскава міра», які за рекомендацією ФСБ називають «храмами».

Натомість, московський патріарх Кіріл у відповідь, віддячив заблукалим українським вівцям благословенням війни проти України. Безумовно патріарх московський знав, що його православні парафіяни в Україні будуть гинути під російськими бомбами, ракетами та снарядами. Але наказ по лінії ФСБ для російського церковника значно вагоміший, аніж християнські заповіді чи навіть православна солідарність.

Зрештою, церква в московитів завжди була підпорядкована державній владі, оспівувала режим і підтримувала гноблення, кріпацтво, і державне свавілля щодо простого люду. Традиція контролю спецслужб над церквою в росії не переривалася ні з часів російських царів, ні за періоду радянського тоталітаризму.

Однак за путінської диктатури відбулася ще більша інтеграція держави та церкви, в рамках якої навіть храми для РПЦ будувалися за спеціальною бюджетною програмою. Не тому, що путін вирішив будівництвом церков відмолити гріхи, а насамперед тому, що старий кремлівський кадебіст належно оцінив рівень пропагандистського зомбування мас руками ефсебешників у рясах.

По суті, російська православна церква давно перетворена на релігійно-пропагандистський відділ режиму, в якому всі духовні посади, так само, як і свідомість парафіяльних священників, жорстко контролює ФСБ.

У православній московській літературі, яку видає РПЦ, та промовах священників левову частину займають не стільки питання віри, примирення, домашнього насильства чи шкоди алкоголізму, від яких потерпає вся росія, скільки антиукраїнська й антиамериканська пропаганда, наклепи на історію України та виправдання путінського геноциду українського народу. І практично ніхто з так званого московського духовенства не чинить спротиву політиці церкви, яка давно втратила всі зв’язки з християнськими цінностями.

Ненависть російського православ’я до всього українського та імперське прагнення прямо загарбати українські землі  – «возсоєдініть Русь» чи «савєцкій саюз», стали переважаючим змістом релігійно диверсійної структури Кремля яка маскується під православну церкву.

А численні факти переховування російської зброї та диверсантів у так званих храмах московського патріархату в Україні, які перетворили РПЦ з пропагандистського у воєнне формування Кремля, ставлять остаточний хрест на ідентифікації «російської православної церкви» як релігійної організації.

Очевидно, що майбутня денацифікація та демілітаризація росії, якої давно потребує ця агресивна країна заради свого спасіння, не може обійтися й без «православної люстрації». Без очищення російської церкви від адептів рашизму та пропагандистських поплічників путінського режиму православ’я на росії не має майбутнього.

Автор: Валерій Майданюк.

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні