Російський бумеранг

від Майданюк Валерій
17 переглядів

У війні з Україною Кремль досягає діаметрально протилежних цілей, а Україна поступово перетворюється на той образ, якого найбільше боялася російська пропаганда.

Слабка державна національна та мовна політика, яка велася в Україні від початку незалежності була настільки сприятливою для посилення русифікації України, що навіть не дивно, що наша держава стала величезною спокусою для російської агресії.

В 1990-их та 2000-их роках в світі не було жодної держави, окрім України, в якій були б створені найкращі культурні та політичні умови для комфортного проживання росіян та російськомовних. В жодній іншій країні, в тому числі і в російській федерації, не було такої толерантності й свободи для російської мови, розвитку російської культури та вільного волевиявлення будь-якої політичної проросійської позиції. Україна буквально стала «Землею обітованою» для росіян та російськомовних, яким тут було дозволено практично все.

Десятки років в незалежній Україні існували тотально російськомовні школи та університети, і навіть захищалися російською мовою дисертації. А на телебаченні, радіо, в пресі російська навіть домінувала, і якби не введені державою мовні квоти – русифікація України набула б колосальних масштабів.

Пропаганда російського великодержавного шовінізму, приниження національної гідності українського народу, паплюження українських національних героїв — все це публічно з парламентських трибун та університетських кафедр, зі сторінок найвпливовіших мас-медіа вільно поширювали росіяни-українофоби в незалежній Україні всі роки української незалежності.

Всі ці роки росіяни-українофоби вільно створювали в Україні власні національні політичні партії, такі як «Русский блок», «Русская община Крима», «Партія політики путіна», які в атмосфері демократичного вільнодумства пропагували російську ідентичність та прагнули насадити її російськомовним українцям.

Здавалося б – якщо в жодній іншій країні світу, в тому числі й в росії та білорусі, росіяни не мали такої свободи – то для чого поливати цю благодатну країну брудом, демонізувати та звинувачувати у якомусь «нацизмі»?

Але навіть цього росіянам виявилося мало і вони вирішили, що українці на українській землі взагалі повинні стати людьми другого сорту, а влада тут має бути російською.

Проте в ході воєнної агресії замість толерантної до всього російського і миролюбної країни росіяни отримали мілітаризовану і рішуче налаштовану на викорінення російського впливу національну європейську державу.

Заявленою метою вторгнення «немитої» в Україну була ефемерна «денацифікація» під якою в Кремлі розуміли українську національну ідентичність, мову, культуру та суверенітет.

В результаті москва отримала небачений зріст патріотичних і націоналістичних настроїв в Україні, де майже кожен українець – бандерівець. Націоналізм тут став єдиною адекватною ідеологією в умовах захисту власної батьківщини від ворога, який кожне наше місто хоче перетворити в Бучу та Маріуполь.

Другою заявленою метою була росіян була оголошена «демілітаризація», попри те, що саме росія, як загроза миру у світі, якраз найбільше потребує демілітаризації.

В результаті москва отримала багатократне посилення ЗСУ, в тому числі й найпередовішими зразками закордонної техніки. Якість озброєння української армії зростає кожен день: збільшується чисельність, здобувається досвід, покращуються тактичні й оперативні навички командування.

Неоголошеною метою путінського вторгнення було знищення української державності та суверенітету.

А в результаті Українська держава стала сильною, як ніколи. ЗСУ, поліція, транспортні служби, інформаційна політика держави, органи влади всіх рівнів працюють ефективніше, ніж будь-коли раніше.

Геополітичною метою російського вторгнення було послаблення НАТО. А натомість Кремль лише отримав посилення Альянсу, до якого оголосили намір долучитися навіть нові члени – багаторічно нейтральні Швеція та Фінляндія. Крім того, східний фланг НАТО багатократно посилився, насичення військами та озброєннями найближчих до ерефії країн Альянсу стало небаченим за останні 35 років. Відбулося й посилення консолідації учасників блоку, в якому всі держави визнали путіна агресором.

Психологічною метою путінського вторгнення було залякування світу російською воєнною потугою, демонстрація військової міці, щоб після України всі держави Центрально-Східної Європи почали танцювати під дудку Кремля.

Приклад України мав стати демонстрацією сили, після якого решту геополітичних агресій москва сподівалася домагатися лише погрозами – адже всім мало б стати страшно роздратувати Кремль.

Натомість весь світ побачив, як уславлена російська армія програла битву за Київ, не змогла взяти навіть Ірпінь. А відео російських танків, які тягають українські трактори стали всесвітнім мемом, який вже активно використовують у Фінляндії. За два місяці російська армія втратила близько 20 % своєї технічної потужності й невдовзі втратить ще більше. Міф про силу російської армії повністю зламаний.

В результаті ніхто в світі не лише не злякався, а навпаки – світ ще більше піднявся проти москви, застосовує небачені до того санкції,  постачає зброю та надає Україні підтримку, яку не можливо було уявити ще два місяці тому.

На жаль російські мародери завдали й важких втрат українській економіці, захопили практично все українське Приазов’я, перетворили в руїни Маріуполь та досі контролюють Херсон. Геноцид та знищення українців також було частиною плану путіна і в аспекті військових злочинів росія частково досягнула задекларованих успіхів. Однак результатом таких «успіхів» стала не деморалізація України та світу, а міжнародна ізоляція росії і ще більший спротив окупантам, ще більша рішучість до боротьби та визволення окупованих українських земель.

Після перемоги Україна стане якраз такою державою, яку до смерті бояться російські пропагандисти: мілітаризована та озброєна найкращими західними озброєннями, національно-свідома та патріотична, економічно заможна європейська країна в якій викорінили і ненавидять все російське і на яку росіяни більше ніколи не наважаться нападати.

Автор: Валерій Майданюк

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні